Рішення № 80340744, 11.01.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №200/8133/18

Провадження №2/200/1404/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2019 року суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Єлісєєва Т.Ю. розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Державного підприємства спеціального зв'язку до ОСОБА_1, про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з вказаним позовом. В позові посилається на те, що 29.10.2015 року сталася ДТП за участю сідлового тягача Сканія, державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1, власником якого є ОСОБА_2, та автомобіля Хюндай, державний номер НОМЕР_2, власником якого є позивач. В результаті ДТП автомобіль, який належить позивачеві, отримав механічні пошкодження.

Вироком Великобагачанського районного суду Полтавської області від 24.06.2016 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні даного ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, як власника автомобіля, яким керував ОСОБА_1, застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс груп», відповідно договору страхування, в наслідок чого страхова компанія виплатила страхове відшкодування в межах максимальної суми відшкодування 49000 грн., з вирахуванням франшизи 1000 грн.

З метою визначення розміру матеріальної шкоди позивач 21.12.2015 року звернувся до експерта та відповідно Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, вартість матеріального збитку власнику автомобіля складає 268 549,78 грн. Враховуючи виплату страхової компанії, різниця матеріального збитку позивачеві становить 219 549,78 грн.

Сума додаткових понесених витрат позивачем становить 11 455 грн., з яких евакуація автомобіля становить 8400 грн., витрати на експертизу - 3055 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача матеріальні збитки 231 004, 78 грн. та судовий збір в розмірі 3465,08 грн.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.08.2018 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного провадження.

Відповідачеві було запропоновано надати відзив на позов, але від нього відзиву на позов не надано. Заяв чи клопотань від нього до суду не надходило.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До збитків належать і витрати, яких особа зазнала зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є зокрема діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001р. № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Судом встановлено, що 29.10.2015 року сталась дорожньо-транспортна пригода (ДТП), за участю сідлового тягача Сканія, державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1, власником якого є ОСОБА_2, та автомобіля Хюндай, державний номер НОМЕР_2, власником якого є позивач.

В наслідок ДТП було пошкоджено автомобіль Державного підприємства спеціального зв'язку «Хюндай», державний номер НОМЕР_2.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником сідлового тягача «Сканія», 2001 р.в., д.н. НОМЕР_1, є ОСОБА_2

Згідно вироку Великобагачанського районного суду Полтавської області від 24.06.2016 року, який набрав законної сили, винним у скоєнні ДТП визнано ОСОБА_1, який керував сідловим тягачем «Сканія», 2001 р.в., д.н. НОМЕР_1.

Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу відповідача, як власника, який був під керуванням ОСОБА_1 в момент ДТП, була застрахована в ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ 3890102.

Державне підприємство спеціального зв'язку повідомило ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про страховий випадок, надало всі необхідні документи.

Як зазначав позивач, страхова компанія, в свою чергу, відшкодувала ДП спеціального зв'язку збитки, нанесені підприємству в результаті вищезгаданої ДТП, частково в розмірі 49000 грн. Оскільки, відповідно до укладеного відповідачем договору страхування максимальна сума відшкодування становить 50000 грн. та встановлено франшизу в розмірі 1000 грн., тому розмір страхової виплати було зменшено на суму франшизи.

21.12.2015р. експертом, на замовлення підприємства, було зроблено звіт №120/12/15 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, згідно якого сума збитків становить 268 549 грн. 78 коп.

Так, згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, відповідальність у випадках передбачених ч. 2 ст. 1187 ЦК України має нести винна у завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля чи особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та з вини якої сталась ДТП. Тобто, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

З аналізу приписів ч. 2 ст. 1187 ЦК України також вбачається, що законодавець вирізняє спеціального суб'єкта - особу, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом і не ототожнює такого суб'єкта з особою, яка є юридичним власником цього транспортного засобу (особою, за якою зареєстровано право власності на транспортний засіб).

Як вбачається з норм ч. 2 ст. 1187 ЦК України особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом може бути: власник, орендар, підрядник, тощо, що свідчить про те, що законом не встановлено вичерпного переліку таких осіб, але у будь-якої з цих осіб виникне обов'язок відшкодування шкоди лише у випадку володіння транспортним засобом та наявності причинного зв'язку між володінням транспортним засобом та завданою шкодою. Отже, володілець транспортного засобу та власник транспортного засобу не є тотожними юридичними поняттями.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

Отже, законодавством передбачено, що володіння джерелом підвищеної небезпеки транспортним засобом, це його експлуатація.

Відповідно до п.п. 4 - 6, 16 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»:

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст. 1166, 1187ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини (п. 4).

Відповідно до ч.1 ст. 1187ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (п. 5).

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням).

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (п. 6).

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Вироком Великобагачанського районного суду Полтавської області від 24.06.2016р. винним у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого автомобілю належному позивачу було завдано пошкоджень, визнано ОСОБА_1, та судом встановлено, що 29.10.2015р. мала місце ДТП за участю автомобілів Хюндай, 2008 р.в., д.н. НОМЕР_2, який належить ДП спеціального зв'язку, та сідлового тягача Сканія, 2001 р.в. д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1

Як вбачається з матеріалів справи, на момент ДТП ОСОБА_1 володів транспортним засобом (керував, експлуатував, використовував за цільовим призначенням) - Сканія, 2001 р.в. д.н. НОМЕР_1, на підставі посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а відповідно і є володільцем цього транспортного засобу у розумінні ч. 2 ст. 1187 ЦК України, на яку посилається позивач при зверненні з цим позовом, що вказує на те, що позивач звернувся до належного відповідача ОСОБА_1, тобто особи, яка є винною в скоєнні ДТП та завдала шкоди майну позивача.

Те ж саме встановлено рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.02.2017 року, Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.11.2017 року та Постановою Верховного суду України від 01.03.2018 року, якими відмовлено позивачеві в задоволенні позову про стягнення матеріальної шкоди з юридичного власника сідлового тягача Сканія, 2001 р.в. д.н. НОМЕР_1 - ОСОБА_2

Суд приходить до висновку про те, що факт порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача знайшов своє підтвердження, в матеріалах справи наявні всі докази та підстави для задоволення позовних вимог.

Аналізуючи встановлені в суді фактичні обставини в контексті наведених вище норм діючого законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Державного підприємства спеціального зв'язку до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди внаслідок ДТП.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 3 465,08 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 265, 354, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Державного підприємства спеціального зв'язку до ОСОБА_1, про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт Серії НОМЕР_4, АДРЕСА_1) на користь Державного підприємства спеціального зв'язку (ЄДРПОУ 24366929, код банку 322669, у філії Головного управління по Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» м. Київ, п/р 260073011058) збитки в розмірі 219 549 грн., 8 400 грн. за витрати евакуації автомобіля, 3 055 грн. за витрати на проведення експертизи автомобіля та судовий збір в розмірі 3 465 грн. 08 коп., а всього - 234 469 грн.

Рішення може бути оскаржено сторонами шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Суддя Т.Ю. Єлісєєва