Ухвала суду № 80334988, 05.03.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"05" березня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2179/15

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Піллар» б/н від 04.02.2019 року (вх. №16/19 від 06.02.2019 року) на рішення та дії приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича про визнання неправомірною постанови приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича від 17.01.2019 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні ВП№57438374, про визнання неправомірною оцінки майна, про визнання неправомірними дії по визначенню вартості майна у виконавчому провадженні ВП№57438374 з примусового виконання наказу від 19.07.2018 року у справі №911/2179/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Квазар", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піллар", м. Київ

про стягнення 7773192,50 грн. та витребування майна

секретар судового засідання О.О.Стаднік

представники:

від позивача (стягувача) - Т.В. Півчук

від відповідача (боржника) - К.І.Сташків

приватний виконавець - не з'явився

вільний слухач - ОСОБА_4

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.07.2015 року у справі №911/2179/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Квазар" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Піллар" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Ломоносова, 1б, офіс 4, код 16299604) на користь Публічного акціонерного товариства "Квазар" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, код 14314038) 15355726 (п'ятнадцять мільйонів триста п'ятдесят п'ять тисяч сімсот двадцять шість) грн. 60 коп. заборгованості, 7685235 (сім мільйонів шістсот вісімдесят п'ять тисяч двісті тридцять п'ять) грн. 19 коп. інфляційних втрат, 962589 (дев'ятсот шістдесят дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 25 коп. 3% річних та 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

На виконання рішення Господарського суду Київської області від 29.07.2015 року у справі №911/2179/15 судом 19.07.2018 року видано відповідний наказ.

До Господарського суду Київської області звернувся боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Піллар» зі скаргою б/н від 04.02.2019 року (вх. №16/19 від 06.02.2019 року) на рішення та дії приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. у виконавчому провадженні ВП№57438374 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 19.07.2018 року у справі №911/2179/15, відповідно до якої, скаржник просить суд визнати неправомірною постанову приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. від 17.01.2019 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП№57438374; визнати неправомірною оцінку майна згідно з Висновком про вартість майна - слитки та пластини кремнію, полікремній, кварцові тіглі, складеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 у виконавчому провадженні ВП№57438374; визнати неправомірними дії приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. по визначенню вартості майна у сумі 210000,00 грн. відповідно до Висновку про вартість майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 у виконавчому провадженні ВП№57438374.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Ухвалою суду від 07.02.2019 року розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Піллар" б/н від 04.02.2019 року (вх.№16/19 від 06.02.2019 року) на рішення та дії приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. призначено на 12.02.2019 року.

До суду від відповідача (боржника) надійшли додаткові пояснення (доповнення) до скарги б/н від 08.02.2019 року (вх№2763/19 від 11.02.2019 року).

Приватний виконавець, належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги, у судове засідання 12.02.2019 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 07.02.2019 року не виконав.

Представник стягувача у судовому засіданні 12.02.2019 року заявив усне клопотання про відкладення розгляду скарги.

Враховуючи неявку у судове засідання 12.02.2019 року приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С., ненадання ним витребуваних ухвалою суду пояснень та матеріалів виконавчого провадження, враховуючи клопотання стягувача, розгляд скарги відкладено на 19.02.2019 року.

До суду від позивача (стягувача) надійшли заперечення на скаргу №33/А від 18.02.2019 року (вх.№3417/19 від 19.02.2019 року).

Перед початком судового засідання 19.02.2019 року представником відповідача (боржника) адвокатом К.І.Сташків (посвідчення адвоката НОМЕР_1 від 16.02.2015 року) подано заяву б/н від 19.02.2019 року (вх. №11/19 від 19.02.2019 року) про відвід судді Господарського суду Київської області Д.Г.Зайця від участі у розгляді скарги на рішення та дії приватного виконавця у справі №911/2179/15.

Ухвалою суду від 19.02.2019 року зупинено провадження у справі №911/2179/15 до вирішення питання про відвід в порядку ч. 3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями №11/19 від 20.02.2019 року, заяву представника відповідача (боржника) про відвід судді від участі у розгляді скарги на рішення та дії приватного виконавця у справі №911/2179/15 передано до розгляду судді Конюх О.В.

Ухвалою суду від 22.02.2019 року (суддя Конюх О.В.) відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача (боржника) про відвід судді Д.Г.Зайця від участі у розгляді скарги на рішення та дії приватного виконавця у справі №911/2179/15.

Ухвалою суду від 25.02.2019 року поновлено провадження у справі №911/2179/15 та призначено судове засідання на 05.03.2019 року.

До суду від відповідача (боржника) надійшли додаткові пояснення до скарги б/н від 01.03.2019 року (№4280/19 від 04.03.2019 року), а також заява про уточнення вимог скарги б/н від 01.03.2019 року (вх.№4271/19 від 04.03.2019 року).

Приватний виконавець Виконавчого округу міста Києва Варава Р.С., належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги, у судове засідання 05.03.2019 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав та не надав письмові пояснення стосовно поданої скарги та матеріали виконавчого провадження.

Представник відповідача (боржника) у судовому засіданні 05.03.2019 року вимоги скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача (стягувача) у судовому засіданні 05.03.2018 року проти задоволення скарги заперечив з підстав, викладених у поясненнях.

Розглянувши у судовому засіданні 05.03.2019 року скаргу, дослідивши надані учасниками провадження докази та пояснення, судом встановлено наступне.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.07.2015 року у справі №911/2179/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Квазар" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Піллар" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Ломоносова, 1б, офіс 4, код 16299604) на користь Публічного акціонерного товариства "Квазар" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, код 14314038) 15355726 (п'ятнадцять мільйонів триста п'ятдесят п'ять тисяч сімсот двадцять шість) грн. 60 коп. заборгованості, 7685235 (сім мільйонів шістсот вісімдесят п'ять тисяч двісті тридцять п'ять) грн. 19 коп. інфляційних втрат, 962589 (дев'ятсот шістдесят дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 25 коп. 3% річних та 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

На виконання рішення Господарського суду Київської області від 29.07.2015 року у справі №911/2179/15 судом 19.07.2018 року видано відповідний наказ.

Відповідно до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. на підставі заяви стягувача №386/А від 16.10.2018 року про відкриття виконавчого провадження 16.10.2018 року відкрито виконавче провадження ВП №57438374 з примусового виконання рішення Господарського суду Київської області від 29.07.2015 року згідно наказу Господарського суду Київської області №911/2179/15 від 19.07.2018 року.

За змістом ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

16.10.2018 року на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. винесено постанову про арешт коштів боржника.

З метою забезпечення виконання рішення суду приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. накладено арешт на майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у сумі 26484294,14 грн., про що 16.10.2018 року винесено постанову про арешт майна боржника ВП №57438374.

17.10.2018 року, 18.10.2018 року та 19.10.2018 року приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

23.10.2018 року приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області №911/2179/15 від 19.07.2018 року.

20.12.2018 року приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. винесено постанову про арешт коштів боржника.

21.12.2018 року приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

За змістом п. п. 3,4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Відповідно до п.1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

17.01.2019 року приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. керуючись ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Даною постановою призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ОСОБА_5, який має сертифікат НОМЕР_2 від 02.06.2017 року, виданий Фондом державного майна України (строк дії з 02.06.2017 року до 02.06.2020 року) у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 19.07.2018 року у справі №911/2179/15.

Пунктом 2 вищезазначеної постанови постановлено суб'єкту оціночної діяльності - суб'єкту господарювання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 визначити та надати ринкову вартість описаного постановою від 19.10.2017 року майна боржника.

Пунктом 3 вищезазначеної постанови суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 попереджено про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого звіту з питань, що містяться у постанові.

Відповідно до п. 8 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/5, для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання, а також у разі потреби - перекладача.

У постанові про призначення експерта або спеціаліста, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, перекладача зазначаються питання, на які ці особи повинні надати письмовий висновок (звіт), або з якої мови слід здійснити переклад, або вид та характеристика майна, яке необхідно ідентифікувати, оцінити тощо, строки здійснення відповідних дій.

У постанові обов'язково зазначається попередження про відповідальність: експерту - за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого висновку під час здійснення виконавчого провадження; суб'єкту оціночної діяльності - суб'єкту господарювання (оцінювачу) - за недостовірну чи необ'єктивну оцінку майна; перекладачу - за здійснення завідомо неправильного перекладу під час виконавчого провадження, а також за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків під час виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, посилання скаржника на те, що приватним виконавцем винесено постанову, яка не передбачена Законом України «Про виконавче провадження» з посиланням на невідповідність її назви, є необґрунтованими, оскільки ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначає виконавчу дію, яку має вчинити приватний виконавець, а не назву постанови, а тому, відхиляються судом.

Так само відхиляються судом і посилання скаржника, що приватним виконавцем в порушення ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» не виносилась постанова про звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні №ВП57438374.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Частинами 1, 2, 5 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

На виконання приписів ст.ст. 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 17.10.2018 року та від 21.12.2018 року.

Враховуючи зазначені норми закону, поняття звернення стягнення на майно передбачає наявність послідовних дій, що полягають в арешті, вилученні та реалізації майна, отже, винесення приватним виконавцем окремої постанови про звернення стягнення на майно не передбачено чинним Законом України «Про виконавче провадження».

Суд враховує, що постанова від 17.01.2019 року не оскаржена боржником у встановлені строки. Тому, аналіз змісту самої постанови, відповідність її форми - суд не піддає аналізу в цій частині справи, виходячи з того, що дана постанова винесена уповноваженою посадовою особою, підлягає виконанню і була законною підставою для проведення оцінки майна. А така дія, як проведення оцінки майна із залученням спеціалістів, відповідає вимогам закону про виконавче провадження і закону про оцінку майна. З одних лише формальних підстав невідповідностей у назвах та термінах, вжитих у даній постанові, вона не може бути визнана незаконною чи протиправною, та не може бути скасована, а дії приватного виконавця по винесенню такої постанови не можуть бути визнані протиправними, як такі, що відповідають закону, вчинені процесуально вірно, обґрунтовано, своєчасно і доцільно.

Щодо посилань скаржника на те, що в порушення п. 51 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 року №1440 та ст.ст. 10, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна боржника була проведена без належної правової підстави, оскільки в матеріалах виконавчого провадження відсутній договір між Суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. суд зазначає наступне.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

З системного аналізу правових норм Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Закону України «Про виконавче провадження» та положень Інструкції з організації примусового виконання рішень полягає, що господарський договір не є єдиною правовою підставою для здійснення суб'єктом оціночної діяльності дій, спрямованих на оцінку майна та майнових прав.

Оцінка майна проводиться і у інших випадках, встановлених законодавством України, наприклад, яке регулює відносини з примусового виконання судових рішень, що передбачено ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність».

Зі змісту ст. 10, ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» вбачається, що відносини із суб'єктом оціночної діяльності можуть бути побудовані на підставі договору, який визначає права і зобов'язання його сторін. Наявність такого договору є обов'язковою умовою, коли між суб'єктами права мають виникнути саме майново-господарські відносини.

У даному випадку слід звернути увагу сторін на те, що ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 176 Господарського кодексу України передбачено, що організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Тобто, з урахуванням викладеного, слід зауважити, що у даному випадку у спірних правовідносинах, які виникли в межах виконавчого провадження, підставою для проведення оцінки майна позивача є не господарський договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а постанову приватного виконавця винесено відповідно до ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження».

Приймаючи до уваги, що фактично правовою підставою для здійснення оцінки арештованого майна боржника є постанова приватного виконавця, суд дійшов висновку, що посилання скаржника на відсутність договору на проведення оцінки є безпідставними.

Таким чином, приватним виконавцем при винесення постанови від 17.01.2019 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 19.07.2018 року у справі №911/2179/15 дотримано вимоги Закону України «Про виконавче провадження».

Всі інші аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та текстом оскаржуваної постанови. Так, судом встановлено, що здійснення оцінки на підставі постанови приватного виконавця є законним та відповідає нормам чинного законодавства.

З приводу посилань скаржника, що приватним виконавцем направлено на реалізацію майно, зокрема, слитки кремнію, пластини кремнію, полі кремній, кварцові тіглі, яке не належить боржнику, що підтверджується Контрактом №15102015/1 від 15.10.2015 року про надання послуг з переробки сировини іноземного замовника, а тому, приватний виконавець не повинен був включати таке майно у перелік арештованого майна, оскільки це порушує право власності на майно інших осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Згідно ч.ч. 2, 5, 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі, якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Суд зазначає, що поданий представником відповідача (боржника) Контракт №15102015/1 від 15.10.2015 року про надання послуг з переробки сировини іноземного замовника в якості доказу того, що зазначене майно, яке арештовано приватним виконавцем, належить іншій особі, свідчить лише про наявність господарських відносин, що виникли між учасниками такого Контракту. Посилання боржника на те, що стягувач - ТОВ «Квазар», як особа, залучена до виконання Контракту, обізнаний, що спірне майно не належить боржнику не приймаються судом до уваги, оскільки враховуючи норми чинного законодавства, саме боржник повинен повідомляти про наявне у нього майно та подавати декларацію про таке майно.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що боржник зобов'язаний за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Однак, в матеріалах скарги відсутні докази того, що боржник повідомляв приватного виконавця про спірне майно, яке йому не належить.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Однак, матеріали справи не місять доказів такого звернення до суду.

Також, матеріали справи не містять доказів оскарження постанови приватного виконавця від 19.10.2018 року про накладення арешту на майно боржника, а саме, слитки кремнію, пластини кремнію, полі кремній, кварцові тіглі, якщо боржник вважає, що накладенням такого арешту та опису майна порушуються його права або права інших осіб.

У своїй скарзі боржник також зазначає, що приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. порушено п. 2 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2831/5 (далі - Порядок), оскільки заявка на реалізацію арештованого майна від 31.01.2019 року №149 складена не повно та до неї не додані документи, визначені п. 3 Розділу ІІ Порядку.

Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Порядку, виконавець у строк не пізніше п'яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Згідно абз. 2 п. 4 Розділу ІІ Порядку, приватний виконавець самостійно формує і перевіряє заявку та документи щодо передання майна на реалізацію на відповідність вимогам законодавства та після встановлення відповідності документів таким вимогам підписує (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу I цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим - восьмим пункту 3 розділу II цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет приватного виконавця для внесення інформації про проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) до Системи.

Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства Організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець) (абз. 3 п. 4 Розділу ІІ Порядку).

В той же час, абзацом 4 п. 4 Розділу ІІ Порядку передбачено, що організатор перевіряє повноту заповнення заявки. У разі невідповідності заявки вимогам, передбаченим пунктом 2 цього розділу, Організатор через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) повідомляє начальника відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) про необхідність усунення недоліків протягом трьох робочих днів.

Матеріали справи не містять доказів, що організатор у відповідності до абзацу 4 п. 4 Розділу ІІ Порядку повідомляв приватного виконавця про необхідність усунення будь-яких недоліків заявки. Крім того, в матеріалах справи наявний висновок на документи щодо реалізації арештованого приватним виконавцем майна від 31.01.2019 року, який складено приватним виконавцем Варавою Р.С., з якого вбачається, що приватним виконавцем направлялись документи, зазначені в додатку до такого листа, необхідні для реалізації арештованого майна.

Щодо посилань скаржника на порушення приватним виконавцем п. 3 Розділу ІІ Порядку, оскільки приватний виконавець направив заяву на реалізацію арештованого майна, не надавши боржнику можливості ознайомитись із висновком про вартість майна, судом встановлено наступне.

Згідно п. 3 Розділу ІІ Порядку, виконавець у строк не пізніше п'яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Як вбачається з матеріалів справи звіт про оцінку майна, виготовлений суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 24.01.2019 року, отримано приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. 30.01.2019 року, про що свідчить штамп на звіті за вх.№176 від 30.01.2019 року.

Листом приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. №135 від 30.01.2019 року на адресу боржника надіслано копію першої сторінки висновку експерта про вартість майна для ознайомлення та до відома, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком від 30.01.2019 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Враховуючи норми ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», боржник вважається ознайомленим з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна 30.01.2019 року, з дня надіслання повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна.

Отже, приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Варавою Р.С. при надісланні заявки на реалізацію арештованого майна від 31.01.2019 року №141 дотримано строки та порядок, передбачені п. 3 Розділу ІІ Порядку та ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи зазначене, вимоги скарги про визнання неправомірними дій приватного виконавця щодо передачі до ДП «СЕТАМ» на реалізацію арештованого майна згідно заявки від 31.01.2019 року №141 є необґрунтованими та безпідставними, а тому, задоволенню не підлягають.

Також скаржник зазначає, що визначена оцінювачем вартість майна є недостовірною, необ'єктивною та значно заниженою.

Згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна повинні містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно від мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку майна та порядок його рецензування (ч. 1, 4 ст. 9 вказаного Закону).

Пунктом 2 ч. 2 ст.4 Закону України ««Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Господарським судом встановлено, що боржник - ТОВ «Піллар» не погоджується з висновком про вартість майна виготовленим 24.01.2019 року, однак рецензію звіту боржником проведено лише 27.02.2019 року, а до суду подано 04.03.2019 року, при цьому суд враховує, що виходячи зі змісту тих зауважень, які вказані у рецензії - вони стосуються технічних вад при оформленні документу, а не його суті і безпосередньо оцінки майна.

Крім того, скаржник не погоджується із визначеною оцінювачем вартістю арештованого майна, яка є заниженою, та, на думку скаржника, складає більшу суму ніж 210000,00 грн.

З приводу цього суд зазначає, що згідно ч.ч. 1, 2 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України, визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

Як повідомив представник стягувача під час розгляду скарги, з моменту винесення приватним виконавцем постанови про опис та арешт майна боржника від 19.10.2018 року, боржник не скористався наданим йому ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України правом та не погоджував і не визначав із стягувачем вартість арештованого майна, а також не повідомляв приватного виконавця про вартість спірного майна.

Посилання скаржника на занижену оцінку вартості майна не підтверджене, в тому числі і поданою рецензією на звіт, тому відсутні підстави вважати, що даним звітом про оцінку порушено права боржника. Одні лише припущення та впевненість скаржника, що визначена вартість майна є заниженою, є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами. Отже, посилання скаржника на занижену оцінку вартості майна не підтверджене, в тому числі і поданою рецензією на звіт, тому відсутні підстави вважати, що даним звітом про оцінку порушено права боржника.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять в предмет доказування.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, скаржником, в обґрунтування посилань на те, що оцінювачем не було проведено особистого огляду майна, не доведено обставин, на які він посилається, та не надано жодних доказів в розумінні ст.ст.73, 74, 79 Господарського процесуального кодексу України. Суд також звертає увагу скаржника, що Закон України «Про виконавче провадження» не накладає на оцінювача при порівняльному підході дослідження для визначення ринкової вартості обов'язку безпосереднього обстеження об'єктів оцінки. Питання достатності обстеження вирішує особа, на яку покладено виконання даної оцінки.

Згідно пункту 9.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» визначення вартості, оцінка майна боржника (ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження») є процесуальною дією державного виконавця, незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності) здійснювала відповідні дії, так само як і від того, ким здійснювалося рецензування звіту про оцінку майна. Тому сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати таку оцінку, визначену за результатами рецензування, до господарського суду в процесуальному порядку, передбаченому статтею 121-2 ГПК.

Поряд з цим, у вказаному пункті зазначено, що у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, дії щодо оцінки майна та результати рецензування такої оцінки, здійснені в ході примусового виконання рішення господарського суду, підлягають оскарженню до суду в порядку ст. 339 ГПК України.

Проте, до повноважень суду при розгляді таких скарг належить лише перевірка відповідності саме дій приватного виконавця приписам статті 58 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, будь-яких доводів щодо здійснення саме приватним виконавцем дій, що суперечать положенням Закону України «Про виконавче провадження», скаржником не наведено. Отже, суд дійшов висновку, що наведені скаржником доводи в частині неправомірності дій приватного виконавця з визначення вартості та оцінки майна боржника є безпідставними, а тому, в задоволенні зазначеної вимоги скарги слід відмовити.

Стосовно тверджень скаржника щодо недостовірності, необ'єктивності результатів визначення вартості майна, невідповідність оціночної вартості дійсній ринковій вартості, а також, що Висновок про оцінку майна виготовлений суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 не є Звітом про оцінку майна, а тому, не є відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Національного стандарту №1 документом, на підставі якого встановлюється вартість майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 32 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено відповідальність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, а згідно з частиною 2 цієї статті оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Отже, чинним законодавством України передбачено підстави відповідальності суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема недостовірності чи необ'єктивності оцінки майна) ним своїх обов'язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (ч.1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Із викладеного вбачається, що за змістом ст.ст. 12, 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 у справі №914/881/17 та Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 у справі №711/650/13-ц, постанові від 30.07.2018 у справі №23/100-12, постанові від 08.10.2018 у справі №910/10063/16.

Враховуючи викладене, провадження у скарзі в частині визнання неправомірною оцінки майна згідно з Висновком про вартість майна підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Стосовно інших вимог скарги, скаржником не доведено вчинення приватним виконавцем порушень чинного законодавства України під час здійснення виконавчих дій з виконання наказу Господарського суду Київської області від 19.07.2018 року №911/2179/15.

За таких обставин, повно та об'єктивно дослідивши матеріали скарги, заслухавши пояснення представників сторін, доводи скаржника визнаються господарським судом необґрунтованими, а тому, скарга є такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 234, 339, 340, 343, Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Відмовити у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Піллар» б/н від 04.02.2019 року (вх.№16/19 від 06.01.2019 року) про визнання неправомірною постанови приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. від 17.01.2019 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП№57438374, про визнання неправомірними дії приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. з оцінки майна та визначення вартості майна у сумі 210000,00 грн., визнання неправомірними дій приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. по передачі ДО ДП «Сетам» на реалізацію арештованого майна згідно заявки №149 від 31.01.2019 року, зобов'язання приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. відкликати з ДП «Сетам» заявку на реалізацію арештованого майна від 31.01.2019 року за №149.

2.В частині визнання неправомірною оцінки майна, згідно із Висновком про вартість майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання фізичною особою-підпримцем ОСОБА_5 закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

3.Копію ухвали надіслати стягувачу, боржнику та Приватному виконавцю Виконавчого округу міста Києва Вараві Р.С.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення відповідно до ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня підписання відповідно до ст.ст.254-256 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 11.03.2019 року.

Суддя Д.Г. Заєць