Рішення № 80332801, 07.03.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/288/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (надалі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо не прийняття рішення і зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначив те, що відповідачем із надуманих, необґрунтованих та непередбачених законом підстав відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. При цьому, позивач наголошує на тому, що виконав всі вимоги передбачені законодавством для отримання такого дозволу.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки подана позивачем заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не відповідала вимогам ст.118 Земельного кодексу України - не надано графічні матеріали про бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.37-43).

Згідно із ст.ст.262, 263 КАС України дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства для ведення особистого селянського господарства на території Новолутківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

До заяви позивач додав: копію паспорту, ідентифікаційного коду; викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру; копію оренди землі; копію нотаріального посвідчення згоди; копію Статуту; копію інформації про середній розмір та вартість земельної частки (паю) (а.с.12-29).

За результатами розгляду такої заяви відповідачем листом від 21.01.2019 №Л-18102/0-314/0/17-19 відмовив позивачу в наданні такого дозволу, оскільки подана заява не відповідає вимогам статті 118 ЗК України, а саме не надано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.30).

Не погодившись з такою відмовою позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю) (ч.2 ст.13 Закону).

Ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вказує, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2, пункту "а" ч.3 ст. 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частина 2 ст.31 ЗК України передбачає, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

При цьому, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради (ч.1 ст.32 Кодексу).

Частина 4 статті 122 ЗК України визначає, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 р., територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане є Головне управління Держгеокадастру в області, яке відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (п.п.13 п.4 Положення).

Таким чином, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Держгеокадастр України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра.

Відповідно до ч. 6 та ч. 7 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч.3 ст.123 Земельного кодексу України.

Отже, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Матеріали справи свідчать, що відмова у наданні позивачу такого дозволу аргументована тим, що позивач не надав графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.30).

Однак, зазначені обставини спростовано наявними матеріалами справи (а.с.12-29).

Таким чином, відповідачем з непередбачених законом та не підтверджених документально підстав відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, що не може бути визнано судом правомірним.

При цьому, суд не приймає посилання представника відповідача у відзиві на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 року (справа №814/741/16) та від 14.03.2018 року (справа №804/3703/16), оскільки вони сформульовані щодо інших правовідносин - а саме з приводу реалізації фізичною особою права замовити виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за мовчазною згодою та не стосуються спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з немотивованою відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Що ж стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов наступних висновків.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 22 Закону України "Про землеустрій" рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.

Відповідно до ч. 4 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем перевірки заяви позивача на відповідність її вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України, як умови надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому у задоволенні позову про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу такого дозволу слід відмовити.

Однак, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Оскільки є неналежно розглянута заява позивача від 21.12.2018 р. (зареєстрована 21.12.2018р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а тому відповідач зобов'язаний належним чином розглянути подану заяву.

Відтак, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов'язання відповідача належним чином розглянути заяву від 21.12.2018 (зареєстрована 21.12.2018р.) оскільки саме по собі судове рішення про визнання відмови у наданні дозволу протиправною не відновлює порушеного права позивача на прийняття останнім вмотивованого рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. При цьому, суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані протиправними дії відповідача.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2018 року у справі № 804/3960/17 (провадження № К/9901/1242/17).

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.382 КАС України суд зазначає, що ч.1 ст.382 Кодексу вказує, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим, позивач не навів причин та не надав доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду. Відтак, приймаючи до уваги обставини справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо неприйняття у встановлений законом строк рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства із земель селянського (фермерського) господарства "Гончарова Олександра Володимировича" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Новолутківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 39767636) судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України. Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько