Рішення № 80313691, 01.03.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2019 року справа № 2340/4968/18

15 годин 58 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 2340/4968/18

за позовом ОСОБА_1 (вул. Небесної сотні, 69, м. Черкаси, 18000, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) [представник позивача адвокат ОСОБА_2 – за договором та ордером]

до управління Держпраці у Черкаській області (бул. Шевченка, 205, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39881228) [представник відповідача ОСОБА_3 – за довіреністю]

про скасування постанов про застосування штрафу, прийняв рішення.

18.12.2018 ОСОБА_1, звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Держпраці у Черкаській області, з урахуванням позовної заяви поданої у порядку усунення недоліків, просить:

- визнати неправомірними та скасувати постанови про застосування уповноваженими посадовими особами штрафу від 30.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС 260 та № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС 261;

- стягнути з управління Держпраці у Черкаській області судовий збір.

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.05.2018 постановами про накладення штрафу від 30.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС - 260, від 30.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-261 позивача притягнуто до фінансової відповідальності: за допуск до роботи продавця ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформленого наказом, неповідомлення органу Державної фіскальної служби про прийняття на роботу; виплату заробітної плати за дні відпустки не пізніше ніж за три дні до її початку та не забезпечення достовірного обліку виконуваної працівником роботи. Позивач зазначає, що про прийняття оскаржуваних постанов стало відомо 06.12.2018, після отримання постанов про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору від 22.11.2018. Позивач зазначає, що 10.04.2018 за місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 з’явились особи, які назвали себе інспекторами праці Управління Держпраці у Черкаській області, проте посвідчення інспектора продавцю ОСОБА_5 пред’явив тільки один - ОСОБА_6 і, незважаючи на відсутність позивача, почали здійснювати захід державного контролю, що позбавило позивача можливості: перевірити посвідчення зазначених осіб на предмет наявності їх на сайті; перевірити наявність посвідчення (направлення) і одержання копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу; можливості реалізації права недопуску посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів; отримати копії документів, передбачених Законом. Позивач зазначає, що посадова особа органу державного нагляду (контролю) не внесла запис про здійснення заходу державного нагляду (контролю) до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю); тривалість позапланового заходу державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, що обмежена двома робочими днями. Посадові особи діяли із порушенням норм статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», що передбачає, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, що має містити найменування суб’єкта господарювання щодо якого буде здійснюватися захід та предмет перевірки. На підставі наказу оформляється направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю). Візит інспекторів був 10.04.2018, а документи інспектором праці складено 10.05.2018, що підтверджується датою у акті інспекційного відвідування від 10.05.2018 № ЧК-357/371/АВ. Позивачем зазначено, що під час організації та проведенні інспекційного відвідування щодо фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 порушено Порядок повідомної реєстрації, позивача не ознайомлено із результатами інспекційного відвідування, не вручено акт, складений за його результатами, чим позбавлено позивача можливості надання пояснень щодо виявлених порушень. Розділ ІV акта щодо переліку питань із здійснення контролю за діями (бездіяльністю) посадових осіб органу державного контролю, який заповнюється керівником суб’єкта відвідування відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 №1338, інспектором Верченко І.Я. заповнено самостійно. Позивачем зазначено, що ОСОБА_4 перебувала в магазині «Океан», оскільки на початку квітня 2018 року звернулась до позивача з проханням надати можливість ознайомитись із веденням бізнесу у сфері торгівлі рибними продуктами з метою подальшої реєстрації самостійної діяльності приватним підприємцем із використанням аналогічного коду економічної діяльності. Порушення норм статті 115 КЗпП України щодо виплати заробітної плати за дні відпустки ОСОБА_7 не було, оскільки відпустка надавалась не відповідно до графіка відпусток, а за її заявою від 02.04.2018 (початок відпустки 03.04.2018 на наступний день). Бажання отримати відпустку ОСОБА_7 висловила у своїй заяві про відпустку від 02.04.2018, тобто у іншій заяві, яку державний інспектор не вимагав, зазначила про своє бажання отримати заробітну плату під час виплати заробітної плати. Також позивачем зазначено, що нею, як роботодавцем, облік робочого часу ведеться у табелях обліку використання робочого часу. На думку позивача, порушення, що інспектор праці ОСОБА_6 зафіксував у акті, спростовуються доданими до позовної заяви документами. Позивач зазначає, що не була повідомлена про час і місце розгляду справи 30.05.2018, тому справу розглянуту із порушенням пункту 7 Порядку накладення штрафів без участі представника суб’єкта господарювання або роботодавця. Справу розглянуто поза межами п’ятнадцятиденного строку після складання акту 10.05.2018, а саме – 30.05.2018. Позивач зазначає, що копії оскаржуваних постанов від відповідача не отримувала, що свідчить про застосування фінансової санкції з порушення пункту 8 Порядку накладення штрафів, яким передбачено, що постанова про накладення штрафу складається у двох примірника, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб’єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка. У відповіді на відзив від 08.02.2019 додатково зазначено, що усні пояснення отримані перевіряючим 09.04.2018 від ОСОБА_4 (про що зазначено у акті перевірки) не є належним та допустимим доказом, оскільки інспекційне відвідування проводилось 10.05.2015, а органи Держпраці не наділені повноваженнями визнавати цивільно-правову угоду трудовим договором. Повідомлення про розгляд справи було направлено не за адресою реєстрації фізичної особи-підприємця, відомості із сайту Укрпошти, де зазначено «вручено за довіреністю», не є належним та допустимим доказом, оскільки згідно витягу з Єдиного реєстру довіреностей ОСОБА_1 довіреностей не видавала. Представник позивача у судовому засіданні 01.03.2019 позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. просив задовольнити позов повністю.

Відповідач позов не визнав, 29.01.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що ФОП ОСОБА_1 надала інспектору праці документи, що стосуються предмету інспекційного відвідування, тобто визнала наявність у інспектора праці відповідних повноважень на проведення заходу державного контролю та фактично допустила до проведення перевірки. Оскільки посадова особа відповідача була допущена позивачем до проведення контролюючого заходу, процедурні порушення, за їх наявності, не можуть бути підставою для визнання оскаржуваних постанов протиправними та їх скасування у контексті превалювання змісту над формою. Щодо оформлення акту перевірки, відповідачем зазначено, якщо акт у цілому узгоджується із вимогами законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, а окремі недоліки реалізації встановленої процедури прийняття акту без зловживання правом не можуть бути підставою для визнання його протиправним, якщо інше не передбачено законодавством. Відповідач зазначає про правомірність прийняття оскаржуваної постанови від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-261, оскільки згідно наказу № 3-в ОСОБА_7Л надано відпустку з 03.04.2018, а виплату здійснено 02.04.2018, тобто за 1 день до початку відпустки. Факт порушення позивачем вимог статті 115 Кодексу законів про працю України зафіксовано у акті інспекційного відвідування від 10.05.2018, на момент проведення інспекційного відвідування заява від ОСОБА_7 від 02.04.2018 про надання згоди на виплату заробітної плати за час щорічної відпустки під час виплати заробітної плати – була відсутня і не надана інспектору. Відповідач зазначає, що заява ОСОБА_7 від 02.04.2018 суперечить Кодексу законів про працю України та погіршує становище працівника, а тому не може бути взята до уваги. Під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1, позивач не надала Інспектору праці табелі обліку робочого часу працівників, що свідчило про їх відсутність станом на 10.05.2018, а також про те, що позивач не вела облік виконуваної працівниками роботи. Щодо правомірності прийняття постанови від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-261 у відзиві зазначено, що під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 надала інспектору праці копію цивільно-правового договору від 09.04.2018 № 12, укладеного між позивачем та ОСОБА_4, згідно якого ОСОБА_4 зобов’язується у період стажування реалізувати продовольчі товари, продукти споживання – фактично виконувати обов’язки продавця продовольчих товарів. У разі покладення суб’єктом господарювання на фізичну особу функцій продавця продовольчих товарів, відносини між сторонами мають трудовий характер, що виключає можливість укладення цивільних договорів на виконання робіт. Відповідач зазначає, що 10.05.2018 інспектор праці склав припис про зобов’язання позивача усунути до 20.05.2018 порушення, виявлені під час інспекційного відвідування, і згідно табелю обліку робочого часу за травень 2018 року, позивач уклала з ОСОБА_4 трудовий договір, посада – продавець продовольчих товарів. Тобто, позивач визнала, надала відповідну у подальшому звітність і усунула порушення, виявлене під час заходу державного контролю та працевлаштувала ОСОБА_4 офіційно. Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.

Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Згідно з положеннями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно вимог частини 1 статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці 1947 року №81 «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», що ратифікована Законом України від 08.09.2004 №1985-IV – інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і у будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке інспектується. Відповідно до частини 2 статті 12 Конвенції у разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов'язків. Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96) Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю, зокрема за додержанням законодавства про працю. Пунктом 7 Положення № 96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Управління Держпраці у Черкаській області (далі - Управління) є територіальним органом Державної служби України з питань праці та діє на підставі Положення про Управління Держпраці у Черкаській області, затвердженого наказом Держпраці від 03.08.2018 № 84 (далі – Положення № 84). Повноваження Управління поширюються на територію Черкаської області. Згідно підпункту 5 пункту 4 Положення № 84 Управління відповідно до покладених на нього завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі, їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Згідно з підпунктом 5 пункту 6 Положення № 84, Управління для виконання завдань має право проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення у будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, що використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, нагляд та контроль за дотриманням якого віднесено до повноважень Управління. Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок № 295). Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 295, право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. Підпунктом 3 пункту 5 Порядку № 295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту. Згідно з підпунктом 2 пункту 11 Порядку № 295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, що є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об’єктом відвідування їх копії або витяги.

Судом встановлено, що уповноваженою посадовою особою відповідача відповідно до направлення на проведення перевірки від 07.05.2018 № 802 (а.с.128), виданого на підставі наказу від 07.05.2018 № 402-Н (а.с.127), 10.05.2018 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства щодо оформлення трудових відносин із найманими працівниками, робочого часу, часу відпочинку, оплати праці. Захід державного контролю проводився за місцем здійснення позивачем підприємницької діяльності: м. Черкаси, вул. Смілянська, 42, магазин «Океан». Результати перевірки оформлено актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 10.05.2018 № ЧК-357/371/АВ (а.с.129). У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що відповідно до пункту 6 Порядку № 295 під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від об’єкта відвідування, державних органів, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю. Документи, отримані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, що містять інформацію про порушення об’єктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

За результатами перевірки встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог Кодексу законів про працю України: статті 24 – ОСОБА_4 допущено до роботи на посаду продавця в магазині «Океан» без укладення трудового договору; статті 115 – заробітна плата за весь час щорічної відпустки працівнику ОСОБА_7 виплачена не за три дні до початку відпустки; статті 30 Закону України «Про оплату праці» – ФОП ОСОБА_1 не надала табелі обліку робочого, що свідчить про те, що не забезпечено ведення обліку робочого часу і виконуваної працівниками роботи.

Судом з матеріалів справи досліджено, що акт інспекційного відвідування позивача як ФОП, яка використовує найману працю від 10.05.2018 № ЧК-357/371/АВ підписано ОСОБА_1 без зауважень, міститься відмітка, що ОСОБА_1 один примірник акта отримала (а.с.131). Зазначені обставини спростовують твердження позивача про те, що перевірку здійснено за її відсутності та про те, що позивачеві не надавався примірник акта перевірки.

Оцінюючи твердження позивача про наявність інших процедурних порушень під час проведення перевірки суд зазначає, що допуск до проведення контролюючого заходу нівелює правові наслідки процедурних порушень (у випадку їх наявності), допущених контролюючим органом під час призначення та/або проведення контролюючого заходу, у зв’язку з чим за умови такого допуску підставою для скасування рішення може бути лише неправильність його прийняття по суті. Наявність підпису позивача у акті інспекційного відвідування ФОП, яка використовує найману працю від 10.05.2018 № ЧК-357/371/АВ свідчить про допуск посадової особи відповідача до проведення перевірки.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №2а/0570/13351/11 (ЄДРСР 73487135). Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінюючи твердження позивача щодо відсутності порушень зафіксованих у акті інспекційного відвідування позивача як ФОП, яка використовує найману працю від 10.05.2018 № ЧК-357/371/АВ суд зазначає про таке.

Згідно статті 74 Кодексу законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Відповідно до статті 79 Кодексу законів про працю України черговість надання відпусток визначається графіками, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. Під час складання графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Власник або уповноважений ним орган, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Частиною 10 статті 10 Закону України «Про відпустки» встановлено, що черговість надання відпусток визначається графіками, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. Під час складання графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Після затвердження графіка відпусток на поточний рік, роботодавець доводить його до відома працівників. Протягом року відпустки надаються працівникам у дні, зазначені у графіку.

Згідно частини 4 статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Частиною 1 статті 21 Закону України «Про відпустки» передбачено, що заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Оскільки черговість надання відпусток визначається відповідними графіками, то позивачу, у випадку ведення відповідних графіків та табелів обліку робочого часу було відомо про бажання працівника ОСОБА_7 розпочати відпустку з 03.04.2018 у зв’язку з чим позивач повинен був виплатити працівнику заробітну плату за час відпустки не пізніше ніж за три дні до її початку. Як встановлено у акті інспекційного відвідування позивача, яка використовує найману працю від 10.05.2018 № ЧК-357/371/АВ згідно наказу № 3-в ОСОБА_7Л надано відпустку з 03.04.2018, а виплату здійснено 02.04.2018, тобто за 1 день до початку відпустки, що є порушенням вимог статті 115 Кодексу законів про працю України. Позивач не заперечує факту, що ОСОБА_7 надано відпустку з 03.04.2018, а виплату здійснено 02.04.2018, проте зазначає, що відповідно до заяви ОСОБА_7 від 02.04.2018 працівник ОСОБА_7 просила надати відпустку з 03.04.2018 у зв’язку із сімейними обставинами та не заперечувала проти оплати за дні відпустки під час виплати заробітної плати. Суд зазначає, що в акті немає застережень/зауважень/незгоди позивача про неврахування або відмови в отриманні заяви (засвідченої копії) ОСОБА_7 від 02.04.2018 з огляду оцінки спроби надання ОСОБА_1 таких документів посадовій особі під час проведення інспекційного відвідування. Відповідно до частини 2 статті 7 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 про оплачувані відпустки, що ратифіковано Законом України від 29.05.2001 №2481-III суми, що належать до виплати згідно з параграфом 1 цієї статті, виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця. Заява працівника не є двосторонньою угодою, тому позивач не може посилатися на неї, як на підставу виправдання порушення строків оплати часу відпустки. Заява ОСОБА_7 від 02.04.2018 свідчить про покладання додаткового тягаря на працівника у контексті правомірних очікувань належного і своєчасного забезпечення майнового становища особи, тому не може бути належним та допустимим доказом відсутності порушення вимог статті 115 Кодексу законів про працю України з боку позивача. У контексті реалізації принципу змагальності учасниками не надано відомостей щодо особової картки працівника у розрізі відображення відпусток: їх видів, із зазначенням дат початку і закінчення та за який період надано, номера наказу про її надання.

Згідно пункту 12 Порядку № 295 вимога інспектора праці про надання об’єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов’язковою для виконання. Частиною 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Позивачем до матеріалів позовної заяви надано табелі обліку робочого часу за січень – грудень 2018 року (а.с.86-100).

Судом встановлено, що під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1, позивач не надала інспектору праці табелі обліку робочого часу працівників, що свідчить про їх відсутність на час проведення інспекційного відвідування 10.05.2018, тобто позивач не вела облік виконуваної працівниками роботи. Зазначені обставини підтверджують наявність порушення, зафіксованого у акті інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 10.05.2018 № ЧК-357/371/АВ, статті 115 Кодексу законів про працю України та статті 30 Закону України «Про оплату праці».

Оцінюючи посилання позивача про відсутність у відповідача повноваження щодо оцінки цивільно-правових договорів та посилання про надання можливості ОСОБА_4 ознайомитись з веденням бізнесу з метою подальшої реєстрації суб’єктом підприємницької діяльності із відкриттям саме такого коду економічної діяльності, суд зазначає про таке.

Трудове законодавство поширюється на всіх роботодавців, тож підприємець зобов'язаний вести документацію щодо кадрового персоналу (табель обліку робочого часу, правила внутрішнього трудового розпорядку, накази, особові картки працівників), пов'язану з оформленням трудових відносин із найманими працівниками. Працівник може бути допущений до роботи після (стаття 24 КЗпП): укладення трудового договору; оформлення наказу (розпорядження) ФОП про прийняття на роботу; повідомлення фіскальної служби. Згідно з пунктом 2.5 Iнструкції №58 встановлено, що з кожним записом про призначення або переведення працівника на нову посаду, який вноситься до трудової книжки, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під підпис в особовій картці (типова форма №П-2).

Підприємець веде трудові книжки працівників, які працюють у нього за основним місцем роботи понад 5 днів (пункт 1.1 Iнструкції №58). Записи до трудової книжки ФОП робить самостійно при прийняті на роботу відповідно до укладеного трудового договору, а також при його розірванні.

Відповідно до пункту 1.4 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 № 15 визначено стажування як набуття особою практичного досвіду виконання виробничих завдань і обов'язків на робочому місці підприємства після теоретичної підготовки до початку самостійної роботи під безпосереднім керівництвом досвідченого фахівця.

Відповідно до пункту 3 статті 29 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI за всі роботи, виконані стажистами відповідно до наданих завдань, роботодавець здійснює виплату їм заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. Підпунктом 7 пункту 7 Типової форми договору про стажування, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 № 20, передбачено, що у разі виконання стажистом професійних робіт, передбачених індивідуальною програмою стажування за встановленими нормами, роботодавець зобов’язаний забезпечити своєчасну їх оплату на підставі акта здавання-приймання робіт. Частиною 5 пункту 1 статті 29 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що роботодавець вносить до трудової книжки запис про проходження стажування. З 1 січня 2015 року оформлення трудової книжки стажисту регламентує і КЗпП (відповідно до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 № 77-VIII). Згідно з частиною другою статті 48 КЗпП трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють в організації або у фізичної особи понад п’ять днів; трудові книжки ведуться також на студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування в організації. Підставою для таких записів є наказ про проходження стажування.

У контексті реалізації принципу змагальності учасниками не надано відомостей щодо програми та умов стажування ОСОБА_4

Судом встановлено, що відповідно до копії цивільно-правового договору, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 09.04.2018 № 12 (наданого під час інспекційного відвідування), ОСОБА_4 з 09.04.2018 до 23.04.2018 зобов’язується у період стажування реалізувати продовольчі товари, продукти споживання. За виконаний обсяг робіт замовник (ФОП ОСОБА_1Б.) сплачує виконавцю (ОСОБА_4В.) 1872 грн. (а.с.133).

Згідно частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. Відповідно до частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до національного класифікатора України «Класифікатор професій ДК 003:2010», затвердженого наказом Держспоживстандарту України 28.07.2010 № 327 до професій належить продавець продовольчих товарів. Завдання та обов’язки зазначеної професії визначено у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 65, затверджений наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України 30.11.1999 № 918 за погодженням з Міністерством праці соціальної політики України «Торгівля і громадське харчування» відповідно до яких продавець продовольчих товарів, зокрема: розміщує і викладає товари за групами, видами, сортами з додержанням правил товарного сусідства; заповнює і прикріплює ярлики цін до товарів; пропонує і показує товари; пропонує взаємозамінні і нові товари; консультує покупців про властивості, смакові особливості, кулінарне призначення та харчову цінність товарів тощо; нарізає, зважує і упаковує товари; підраховує вартість покупки, перевіряє реквізити чека, видає покупку; підраховує гроші, здає їх в установленому порядку. Виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327 згідно листа Мінсоцполітики України від 23.05.2017 № 10620/0/2-17/13 є характерною ознакою трудових відносин.

Верховний Суд у постанові від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17 (ЄДРСР 75148848) зазначив, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію у діяльності підприємства. Предметом трудового договору є власне праця працівника у процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Згідно договору від 09.04.2018 № 12 ОСОБА_4 повинна виконувати роботи з реалізації продовольчих товарів систематично протягом певного строку. Систематичний характер робіт властивий саме трудовим відносинам. Оплата здійснюється за процес роботи, а не за конкретно визначений результат. Договором передбачена сплата коштів у фіксованому вигляді, що не залежить від обсягу та результатів виконаних робіт, тобто оплачується не результат, а сам процес праці, що триває 15 діб. Процес праці регулюється саме трудовим законодавством. Предметом цивільно - правових угод є не процес роботи, а результат праці, що вимірюється у конкретних фізичних величинах, має кількісні та якісні показники.

Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17 (ЄДРСР 75148848) зазначено, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд зазначає, що заробітна плата ОСОБА_4 нараховувалась пропорційно відпрацьованому часу, а не за об'ємом виконаних робіт, тому предметом договору є саме процес праці, а не конкретний результат. Пунктом 3.1 договору від 09.04.2018 № 12 визначено, що виконавець працює на обладнанні та з інструментами замовника. Забезпечення позивачем виконавця засобами необхідними для виконання ним роботи, свідчить про наявність між сторонами трудових відносин. У даному випадку роботодавцем, тобто позивачем, виконано вимоги, передбачені статтею 29 Кодексу законів про працю України, згідно яких роботодавець зобов’язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

Судом встановлено, що між позивачем і ОСОБА_4 існували трудові відносини без оформлення трудового договору.

Суд зазначає, що подання позивачем до Головного управління ДФС у Черкаській області звітів за квітень-травень 2018 року про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (а.с.156-167) із включенням до них ОСОБА_4 як особи, що виконує роботи за договорами цивільно-правового характеру не свідчать про відсутність між позивачем та ОСОБА_4 трудових відносин. Оскільки цивільно-правовий договір від 09.04.2018 № 12 містить ознаки наявності відносин трудового характеру, ОСОБА_4 фактично виконувала функціональні обов’язки професії продавця продовольчих товарів., то суд дійшов висновку, що у разі покладення суб’єктом господарювання на фізичну особу функцій продавця продовольчих товарів, відносини між сторонами мають бути оформлені як трудові з виконанням роботодавцем обов’язків згідно чинного законодавства.

Судом узято до уваги, що 10.05.2018 інспектором праці складено припис про зобов’язання позивача усунути до 20.05.2018 порушення, виявлені під час інспекційного відвідування. Згідно табелю обліку робочого часу за травень 2018 року (а.с.90), позивач усунула порушення, виявлене під час заходу державного контролю – уклала з ОСОБА_4 трудовий договір з визначенням посади – продавець продовольчих товарів.

Оцінюючи твердження позивача щодо прийняття відповідачем оскаржуваних постанов без повідомлення позивача суд зазначає про таке.

Відповідно до підпункту 50 пункту 4 Положення № 84 Управління накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці. Згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Відповідно до абзацу 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу за порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами 2 - 7 цієї частини, – у розмірі мінімальної заробітної плати. Зазначені штрафи є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509), уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Згідно пункту 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб’єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п’ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Судом досліджено, що акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ЧК-357/371/АВ (а.с.129) складено інспектором праці 10.05.2018, у акті міститься підпис ОСОБА_1 про те, що копію акту позивачем отримано 10.05.2018 (а.с.131), рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу прийнято 18.05.2018 (а.с.136), тобто протягом 10 днів з дати складення акту. 18.05.2018 за № 01-01-04/1721/3079 позивачеві направлено за адресою вул. Смілянська, 42, м. Черкаси (адреса здійснення підприємницької діяльності) повідомлення про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу (а.с.137-138), що вручено позивачеві 23.05.2018 (а.с.175).

Примірники постанов від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-260 та від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-261 направлено позивачу рекомендованим листом від 01.06.2018 (штрихкодовий ідентифікатор 18002083997621) на адресу, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - вул. Небесної Сотні, 69, м. Черкаси, проте 02.07.2018 зазначене рекомендоване відправлення повернулося із відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». 03.07.2018 примірники постанов від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-260 та від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-261 повторно направлено позивачу рекомендованим листом (штрихкодовий ідентифікатор 1800196842195) на адресу, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - вул. Небесної Сотні, 69, м. Черкаси, проте 11.08.2018 зазначене рекомендоване відправлення повернулося із відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання»

Пунктом 4 Порядку № 509 передбачено, що справа розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 штрафи можуть бути накладені, зокрема на підставі акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Відповідно до пункт 7 Порядку № 509 справу може бути розглянуто без участі представника суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено, у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

31.05.2018 у зв’язку з виявленими під час інспекційного відвідування порушеннями вимог законодавства про працю, на підставі акту інспекційного відвідування начальником Управління ОСОБА_8 прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-260, якою до позивача застосовано штраф у сумі 111 690 (сто одинадцять тисяч шістсот дев’яносто) грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТДЯП-ФС-261, якою до позивача застосовано штраф у сумі 3723 (три тисячі сімсот двадцять три) грн. на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 3723 грн.

Позивач зазначає датою оскаржуваних постанов 30.05.2018. Судом встановлено, що датою оскаржуваних постанов № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-260 та № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТДЯП-ФС-261 є саме 31.05.2018 (позивачем зазначає іншу дату оскаржуваних постанов – 30.05.2018), що підтверджується наданими відповідачем копіями постанов від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-260 (а.с.144) та від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТДЯП-ФС-261 (а.с.145), та наданими позивачем копіями постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2018 ВП № 57743167 (а.с.41) з виконання постанови від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-260 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2018 ВП № 57743270 (а.с.45) з виконання постанови від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТДЯП-ФС-261. Суд зазначає, що станом на час звернення до суду позивачеві було відомо, що датою прийняття оскаржуваних постанов є 31.05.2018, оскільки зазначена дата вказана у постановах про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2018 ВП № 57743167 (а.с.41), ВП № 57743270 (а.с.45).

Відповідно до частини 1 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Частиною 6 статті 44 передбачено, що за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Суд критично оцінює посилання представника позивача, що позивачеві не було вручено поштове відправлення, оскільки згідно витягу з єдиного реєстру довіреностей (а.с.184) позивач не надавала довіреностей, та зазначає, що дане твердження не підтверджено належними та допустимими доказами, оскільки, відповідно до пункту 105 Правил надання послуг поштового зв’язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1155 адресат може уповноважити іншу особу на одержання поштового відправлення (поштового переказу) за довіреністю, що посвідчується в установленому законодавством порядку. Довіреність на одержання поштового відправлення (поштового переказу) може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання чи адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (частина 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень передбачає, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України, № 4909/04, пункт 58 зазначив, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 ЄКПЛ зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija проти Іспанії від 09.12.1994, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Suominen проти Фінляндії від 01.07.2003 № 37801/97, пункт 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що враховуючи встановлену наявність порушень позивачем частини 3 статті 24, статті 115 Кодексу законів про працю України, статті 30 Закону України «Про оплату праці», відповідач приймаючи оскаржувані про застосування штрафу уповноваженими посадовими особами від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС 260 у сумі 111690 грн. та від 31.05.2018 № ЧК-357/371/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС 261 у сумі 3723 грн. діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з поінформуванням позивача про можливість участі у прийнятті рішення у зв’язку з чим у задоволенні позовної заяви належить відмовити повністю.

Враховуючи, що позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [вул. Небесної сотні 69, м. Черкаси, 18000, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1];

відповідач: управління Держпраці у Черкаській області [бул. Шевченка, 205, м. Черкаси, 18000, ЄДРПОУ 39881228].

Повне судове рішення складено 06.03.2019.

Суддя Л.В. Трофімова