Рішення № 80312641, 06.03.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року Справа № 160/1138/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.02.2019 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії по втраті годувальника, нарахованій за період з 01.12.2017 року по 31.10.2018 року (11 місяців) в сумі 60 095,64 грн.;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_2 у місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, заборговану за період з 01.12.2017 року по 31.10.2018 року (11 місяців) в сумі 60 095,64 грн.

08.02.2019 року ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі №160/1138/19 та призначено розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами на 06.03.2019 року відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 3).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що перебуває на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію по втраті годувальника, відповідно до довідки №0000568921 від 02.07.2018 року є внутрішньо переміщеною особою. 15.11.2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо підстав невиплати пенсії за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року, на що було отримано відповідь за №С17992-18 від 30.01.2019 року, із якої вбачається, що Відділом з питань призначення та перерахунків пенсії №1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було проведено донарахування коштів за період з 01.12.2017 року по 31.10.2018 року у розмірі 60 095,64 грн. та зазначено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Позивач вважає безпідставним посилання відповідача на окремий порядок виплати заборгованості за минулі періоди безпідставними та такими, що суперечать чинному пенсійному законодавству та Конституції України.

28.02.2019 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача в задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач змінила місце фактичного проживання та виїхала до м. Дніпро, Шевченківського району, де була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою, виданою УПСЗН Шевченківської районної у місті Дніпрі ради за №0000568921 від 02.07.2018 року. Нарахований борг у розмірі 60 095,64 грн. за період з 01.12.2017 року по 31.10.2018 року, який обліковується в Пенсійному фонду України, підлягає виплаті відповідно до умов, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України та зареєстрована за адресою: вул. Шишкова, б. 31, кв. 4, м. Красний Луч, Луганська область, 94501, перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію по втраті годувальника, що підтверджується копією паспорта та копією пенсійного посвідчення, наявних у матеріалах справи (а.с. 11, 12).

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Дніпрі ради за №0000568921 від 02.07.2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживання/перебування позивача є масив Тополя-3АДРЕСА_1, м.Дніпро, 49041 (а.с. 13).

15.11.2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в особі Центрального відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян із заявою щодо утворення заборгованості у період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року, а також з проханням термінової виплати заборгованості та видати відповідне протокольне рішення (а.с. 14).

Листом №С17992-18 від 30.01.2019 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачці було повідомлено, що Відділом з питань призначення та перерахунків пенсіїт№1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було проведено донарахування коштів за період з 01.12.2017 року по 31.10.2018 року у розмірі 60 095,64 грн. та зазначено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (а.с. 15).

Отже, спір між сторонами виник з підстав невиплати відповідачем пенсії за період з 01.12.2017 року по 31.10.2018 року у розмірі 60 095,64 грн.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Так, представник відповідача як на підставу для припинення виплати пенсії посилається на виявленням розбіжностей при звірці бази даних внутрішньо переміщених осіб між управлінням соціального захисту населення в Дніпровському районі та Дніпродзержинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області. Пороте, не зазначено у зв’язку з чим було проведено перевірку та в чому саме полягають виявлені розбіжності.

При цьому, Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії як виявлення розбіжностей при звірці бази даних внутрішньо переміщених осіб.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 року у зразковій справі №805/402/18.

За змістом ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01.12.2017 року по 31.10.2018 року у сумі 60 095,64 грн., без урахування вимог обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності.

При цьому, суд зауважує, що не здійснюючи виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на Законі. Встановлення судом незаконності втручання, тобто допущення бездіяльності, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Також, суд дійшов висновку, що підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити у місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, заборговану за період з 01.12.2017 року по 31.10.2018 року (11 місяців) в сумі 60 095,64 грн., з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб’єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження – це комплекс прав і зобов’язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Відповідно до ОСОБА_3 Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_4 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб’єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського Суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України “Про судове рішення в адміністративній справі” №7 від 20.05.2013 року суд може ухвалити постанову про зобов’язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб’єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій.

За приписами пункту 4 ч. 2 ст. 245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дій.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Так, позивачем були надані суду достатні докази, на підтвердження безпідставного, всупереч чинному законодавству припинення виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 грн., понесені позивачем згідно квитанції №57 від 05.02.2019 року (а.с. 4).

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії по втраті годувальника, нарахованої за період з 01.12.2017 року по 31.10.2018 року (11 місяців) в сумі 60 095,64 грн.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_2 у місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, заборговану за період з 01.12.2017 року по 31.10.2018 року (11 місяців) в сумі 60 095,64 грн. (шістдесят тисяч дев’яносто п’ять гривень 64 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець