Рішення № 80307589, 26.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2019Справа № 910/16018/18Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснова» та

Товариства з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп»

про визнання договору недійсним

Представники:

від позивача: Савєльєв С.І.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснова» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп» про визнання договору недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що договір про відступлення права вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транснова» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп» № 11-2018 від 06.11.2018, не відповідає нормам чинного законодавства, а саме його укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені договором, оскільки за таким договором новий кредитор передає на користь первісного кредитора акції, векселі чи інші цінні папери, а не грошові кошти, а також такий договір є договором факторингу, а відповідач 2, який є фактором, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, так як він не є фінансовою установою. З огляду на наведене, позивач просить суд визнати укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транснова» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп» договір № 11-2018 від 06.11.2018 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 суд ухвалив: позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів які підтверджують відправлення відповідачам копії позовної заяви № 08/4153 від 29.11.2018; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

07.12.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи категорію та складність справи, дана справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Разом з тим, у прохальній частині позову позивач просить залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», оскільки, як зазначає позивач, право вимоги до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснова» від Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» за договором № 8-2015-363 від 25.09.2015, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю «Транснова» належним чином не виконало зобов'язання щодо сплати коштів за вказаним договором, тому рішення у даній справі може вплинути на права та інтереси Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз».

За змістом ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

У вирішенні відповідного питання щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд з'ясовує, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Так, заявником не обґрунтовано, яким чином рішення суду у даній справі, яке стосується питання визнання договору, що укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 недійсним, вплине на права та обов'язки Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», а тому відсутні підстави для задоволення клопотання позивача, відтак, суд відмовляє у його задоволенні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 15.01.2019.

14.01.2019 до відділу діловодства суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач 2 заперечує проти позову з підстав ненадання доказів, необхідних для кваліфікації дій відповідачів за ознаками «фіктивності»; укладаючи спірний договір, відповідачі керувались нормами ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України, з метою переходу до нового кредитора права вимоги у зобов'язанні, а не додаткового доходу, як це передбачено за договором факторингу.

У підготовче засідання 15.01.2019 з`явились представники позивача та відповідача 2, представник відповідача 1 не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 15.01.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 19.02.2019.

28.01.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач зазначає, що з даних реєстру боржників слідує, що відповідач 1 є боржником перед ПАТ «Київоблгаз» за договором №8-2015-363 від 25.09.2015 (рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 у справі №910/21624/16 про стягнення з ТОВ «Транснова» на користь ПАТ «Київоблгаз» грошових коштів); відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 17.09.2018 на підставі постанови про арешт майна боржника від 17.09.2018 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано обтяження у вигляді арешту всього рухомого майна відповідача 1 та встановлена заборона відчуження всього рухомого майна, однак, всупереч вказаним заборонам, відповідач 1 та відповідач 2 уклали оспорюваний Договір.

18.02.2019 до відділу діловодства суду від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 19.02.2019 з`явились представники позивача та відповідача 2, представник відповідача 1 не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

У підготовчому засіданні 19.02.2019 представник відповідача 2 просив суд не розглядати подане 18.02.2019 клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 19.02.2019 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.02.2019.

19.02.2019 до відділу діловодства суду від відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими відповідач 2 зазначає, що зазначаючи про існування заборони відчуження рухомого майна відповідача 1, позивач вказує на порушення прав стягувача - ПАТ «Київоблгаз» на задоволення своїх вимог у виконавчому провадженні, однак, позивач не зазначає, яким чином вказана обставина порушує права та інтереси саме позивача; зазначаючи про порушення своїх інтересів укладенням Договору через зміну кількісного та персонального складу комітету кредиторів позивача, позивач замовчує свою позицію щодо невизнання складу комітету кредиторів та невизнання легітимними усіх його рішень.

26.02.2019 до відділу діловодства суду від відповідача 2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача 2.

У судове засідання 26.02.2019 з`явився представник позивача, представники відповідача 1 та відповідача 2 не з`явились, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 26.02.2019, за відсутності представників відповідачів, зважаючи на заяву відповідача 2 про розгляд справи без його участі, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.

У судовому засіданні 26.02.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

06.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транснова» (первісний кредитор; відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп» (новий кредитор; відповідач 2) укладено договір №11-2018 про відступлення права вимоги (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ПАТ «Центренерго» на загальну суму 45242876,37 грн., а новий кредитор зобов'язується сплатити на користь первісного кредитора грошову суму у розмірі 45242876,37 грн. та право вимоги всіх пов'язаних з зобов'язанням платежів (3% річних, інфляційні та інші).

Сума переведених боргових зобов'язань, зазначена у п. 1.1. цього договору, виникла на підставі основних договорів та підтверджується рішеннями судів у відповідних розмірах, перелік яких викладений у п. 1.2. Договору.

Відповідно до п. 1.3. Договору до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями та правами, що є кредиторськими вимогами первісного кредитора до ПАТ «Центренерго» у справі про банкрутство №15/76-б-43/624-б, в обсязі, зазначеному в п. 1.1. цього договору.

Відступлені права вимоги первісного кредитора за цим Договором підтверджуються ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі №15/76-б-43/624-б про банкрутство ПАТ «Центренерго» (п. 1.4. Договору).

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що новий кредитор розраховується з первісним кредитором у наступному порядку: впродовж 15 банківських днів новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора суму у розмірі 1% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 452428,76 грн.; впродовж 90 банківських днів новий кредитор передає на користь первісного кредитора акції, векселі чи інші цінні папери на суму у розмірі 99% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 44790447,61 грн.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що відступлення права вимоги (уступка вимоги - цесія) являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Цесія - це заміна особи у зобов'язанні, що виникає в силу укладення відповідного договору купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. Так, договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транснова» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп» Договір, не відповідає нормам чинного законодавства, а саме його укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені договором, оскільки за таким договором новий кредитор передає на користь первісного кредитора акції, векселі чи інші цінні папери, а не грошові кошти, а також такий договір є договором факторингу, а відповідач 2, який є фактором, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, так як він не є фінансовою установою. З огляду на наведене, позивач просить суд визнати укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транснова» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп» Договір недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Як встановлено судом, 06.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транснова» (первісний кредитор; відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп» (новий кредитор; відповідач 2) укладено Договір.

Згідно з п. 1.1. Договору первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ПАТ «Центренерго» на загальну суму 45242876,37 грн., а новий кредитор зобов'язується сплатити на користь первісного кредитора грошову суму у розмірі 45242876,37 грн. та право вимоги всіх пов'язаних з зобов'язанням платежів (3% річних, інфляційні та інші).

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2004 порушено провадження у справі за заявами державного підприємства "Ровенькиантрацит" Міністерства палива та енергетики України та Полтавського акціонерного банку "Полтава-банк" про визнання банкрутом відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" (справа № 15/76-б-43/624-б).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі № 15/76-б-43/624-б зокрема подовжено строк процедури розпорядження майном у справі № 15/76-б-43/624 та повноваження розпорядника майна Публічного акціонерного товариства "Центренерго".

Суд зазначає, що частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Суд зазначає, що Договір укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 та встановлює права і обов'язки саме зазначених осіб.

Разом з тим, частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Так, позивач не є стороною договору, правомірність укладення якого ним оспорюється, однак позивач зазначає, що він є боржником перед відповідачами відповідно до ухвал Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 та від 01.12.2015 у справі № 15/76-б-43/624-б, тоді-як відповідачі входять до складу комітету кредиторів ПАТ «Центренерго», а тому, у зв'язку з укладанням Договору кількість голосів одного з членів комітету зросла, що порушує права позивача.

Оскільки провадження у справі про банкрутство ПАТ «Центренерго» було порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2004, тобто до моменту набрання чинності поточної редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розгляд справи про банкрутство ПАТ «Центренерго» триває, знаходиться на стадії процедури розпорядження майном, відповідно до абзацу 1 пункту 1-1 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» поточної редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до провадження у справі № 15/76-6-43/624-6 про банкрутство ПАТ «Центренерго» застосовується Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, що діяла до 19.01.2013.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, що діяла до 19.01.2013, протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів та уповноважену особу акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу. Збори кредиторів вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів відповідно до частини першої цієї статті. Кількість голосів кредиторів визначається відповідно до частини четвертої цієї статті. Збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою або ініціативою комітету кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів. Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника. Кредитори, у тому числі і органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: вибори членів комітету кредиторів; визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника; інші питання, передбачені цим Законом. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться за списком відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті. Рішення про створення та склад комітету кредиторів направляється до господарського суду. До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про: вибори голови комітету; скликання зборів кредиторів; підготовку та укладення мирової угоди; внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника; звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість; інші питання, передбачені цим Законом. У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю та при необхідності представник органу уповноваженого управляти майном боржника, представник органу місцевого самоврядування. Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на зборах (комітеті) кредитори, кількість голосів яких визначається відповідно до частини четвертої цієї статті.

Так, позивачем долучено до позову копію протоколу зборів кредиторів ПАТ «Центренерго» від 21.12.2015, відповідно до якого до складу комітету кредиторів ПАТ «Центренерго» обрані, зокрема, відповідач 1 та відповідач 2.

Разом з тим, суд зазначає, що суд вправі здійснювати захист лише охоронюваного законом інтересу особи щодо предмету спору, тоді-як будь-які дії, спрямовані на зловживання стороною своїми правами, що приховуються за начебто законним інтересом, не можуть ставитись судом під захист, так як це призведе до порушень прав та інтересів іншої сторони.

Так, оспорюваний договір жодним чином не зачіпає законні права та інтереси позивача як боржника у зобов'язанні, право вимоги за яким є предметом оспорюваного Договору, оскільки зміна особи кредитора не тягне за собою збільшення обсягу кредиторських вимог кредитора до боржника у зв'язку зі зміною особи кредитора, не зменшує обсяг прав позивача у зобов'язанні та не ставить позивача після заміни особи кредитора у становище гірше, ніж те, у якому позивач був до заміни, що не може свідчити про наявність у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу у розумінні ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, доводи, що стягнення з позивача 3% річних та інфляційних втрат за позовом відповідача 2 порушує права позивача, судом також не приймаються на підтвердження існування саме охоронюваного законом інтересу, оскільки стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правом кредитора в силу ст. 625 ЦК України у зв'язку з неналежним виконанням боржником грошового зобов'язання.

Так, відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача відносно предмету спору у даній справі випливає також із заявленої підстави позову - наявність арешту рухомого майна відповідача 1, оскільки, як зазначає сам позивач, таке обтяження №17074079 із забороною відчуження рухомого майна зареєстровано 17.09.2018 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при виконанні рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 у справі №910/21624/16 про стягнення з ТОВ «Транснова» грошових коштів на користь ПАТ «Київоблгаз» (копію витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №58170570 від 23.01.2019 долучена до відповіді на відзив).

Таким чином, вказані обставини, в тому числі які заявлені позивачем як підстави позову фактично можуть стосуватись інтересу ПАТ «Київоблгаз», власне, в інтересах якого, за твердженням позивача, зареєстровано публічне обтяження, однак, позивач при цьому жодним чином не обґрунтовує, як вказана обставина порушує саме його права та зачіпає саме законні інтереси.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у нього саме охоронюваного законом інтересу чи порушеного права щодо предмету спору у даній справі.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Як встановлено судом, пунктом 2.3. Договору передбачено, що новий кредитор розраховується з первісним кредитором у наступному порядку: впродовж 15 банківських днів новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора суму у розмірі 1% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 452428,76 грн.; впродовж 90 банківських днів новий кредитор передає на користь первісного кредитора акції, векселі чи інші цінні папери на суму у розмірі 99% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 44790447,61 грн.

Водночас, позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами, що відповідачі, вчиняючи оспорюваний Договір, заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені оспорюваним договором, та відповідно воля відповідачів була іншою, ніж об'єктивне волевиявлення, Так, сторони Договору у п. 2.3. фактично визначили спосіб оплати вартості відступлення права вимоги.

Також позивач зазначає, що Договір за своєю правовою природою є договором факторингу, оскільки за його умовами одна сторона - фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта), а клієнт відступає своє право грошової вимоги до боржника.

Як встановлено судом, згідно з п. 1.1. Договору первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ПАТ «Центренерго» на загальну суму 45242876,37 грн., а новий кредитор зобов'язується сплатити на користь первісного кредитора грошову суму у розмірі 45242876,37 грн. та право вимоги всіх пов'язаних з зобов'язанням платежів (3% річних, інфляційні та інші).

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

При цьому, згідно зі ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст.1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Таке ж положення передбачено ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Як зазначає позивач, у відповідача 2 у відсутнє право на надання фінансових послуг, в тому числі факторингу.

За змістом п. 1 Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №352 від 06.02.2014 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231", до фінансової послуги факторингу відноситься сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, необхідними ознаками для кваліфікації правовідносин як факторингу є, в тому числі, здійснення фінансування клієнта та отримання фактором плати за користування клієнтом грошовими коштами, які надаються під відступлення права вимоги.

В свою чергу, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.

Нормами Цивільного кодексу України не встановлено заборони щодо оплатності договору цесії, сторони самі визначають оплатний він чи безоплатний. Якщо договір цесії є оплатним, то до нього застосовуються положення про договір купівлі-продажу а якщо - безоплатний, то - застосовуються положення про договір дарування.

Суд зазначає, що ознакою факторингової операції є її систематичне виконання суб'єктом господарювання з метою отримання прибутку, тобто по суті здійснення підприємницької діяльності шляхом ведення фінансової діяльності, зокрема укладення факторингових договорів. Аналогічна (як між договором факторингу та оплатним договором цесії) відмінність існує між кредитним договором та договором процентної позики, при цьому остання не заборонена законом при відсутності ліцензії на здійснення фінансової діяльності, якщо така діяльність не є систематичною діяльності юридичної особи з метою отримання прибутку.

Крім того, суд зазначає, що ринкова вартість права вимоги, яке відступається за договором уступки, не обов'язково дорівнює розміру уступленого права вимоги. Так, при визначенні ринкової вартості майнового права (яким є право вимоги) можуть братись до уваги економічні та інші показники (зокрема, можливість фактичного отримання задоволення вимог кредитора боржником (його фінансовий стан), обставини спливу позовної давності щодо вимог, які будуть заявлятись до боржника, наявність способів забезпечення виконання основного зобов'язання, тощо).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, за змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Так, суд зазначає, що ціна відступлення права вимоги за Договором відповідає номінальній ціні права вимоги, яке є предметом такого Договору, з огляду на що відсутні підстави вважати, що оспорюваний Договір за своєю правовою природою є договором факторингу.

За наведених обставин, а також зважаючи, що суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу щодо предмету позову, а також за недоведеності позивачем існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним Договору, позов Публічного акціонерного товариства «Центренерго» не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2004 порушено провадження у справі за заявами державного підприємства "Ровенькиантрацит" Міністерства палива та енергетики України та Полтавського акціонерного банку "Полтава-банк" про визнання банкрутом відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" (справа № 15/76-б-43/624-б).

Відповідно до приписів п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час розгляду справи, господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;.

При цьому, положеннями ст. 30 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Так, суд зазначає, що спір у даній справі підсудний Господарському суду міста Києва (ст. 27 Господарського процесуального кодексу України), однак не у межах справи про банкрутство ПАТ «Центренерго» з тих підстав, що норми ст. 30 Господарського процесуального кодексу України встановлюють виключну підсудність справ у спорах про визнання правочинів недійсними, укладених самим боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, а тому, враховуючи, що позивач стороною оспорюваного ним договору про відступлення права вимоги не є, підсудність даного спору визначається за правилом ст. 27 Господарського процесуального кодексу України (пред'явлення позову за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача).

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.03.2019

Суддя Ю.В. Картавцева