Ухвала суду № 80296662, 05.03.2019, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/476/19

Провадження 2/352/539/19

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

05 березня 2019 року м. Івано-Франківськ

Суддя Тисменицького районного суду Івано-Франківської області Струтинський Р.Р., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Черніївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, Гаражно-будівельного кооперативу №13, Державного підприємства «ЦЕНТР Державного земельного кадастру» про визнання дій і рішень неправомірними, зобов’язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 01.03.2019 року звернулись до суду з позовом до відповідачів про визнання дій і рішень неправомірними, зобов’язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди.

Вважаю, що у відкритті провадження у даній справі слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України зазначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В п. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 01.04.2010 р. передбачається, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб’єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб’єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

В п. 5 цього ж Рішення Конституційного Суду України зазначено, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до п. 2Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 06.04.2004 року передбачено, що за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01 березня 2013 року, при вирішенні питань, пов’язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи підставою виникнення спору є визнання дій і рішення щодо відмови у виконанні рішень Черніївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області про передачу земельних ділянок у безоплатну власність позивачів самою сільською радою та зобов’язання даної сільської ради видати державні акти на право приватної власності на землю позивачам, тобто підстави спору виникли з приводу компетенції сільської ради щодо передачі земель у власність. Позивачами оскаржується саме бездіяльність Черніївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області як суб’єкта владних повноважень, що вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Виходячи з вищенаведеного, вважаю, що дану позовну заяву слід розглядати в порядку адміністративного судочинства. Крім того, дана категорія справ, відповідно до предметної юрисдикції адміністративних судів, розглядається Івано-Франківським окружним адміністративним судом.

На підставі наведеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 186, 260, 261 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Черніївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, Гаражно-будівельного кооперативу №13, Державного підприємства «ЦЕНТР Державного земельного кадастру» про визнання дій і рішень неправомірними, зобов’язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди, у зв’язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Р.Р.Струтинський