Ухвала суду № 80255645, 04.03.2019, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/265/17

Провадження № 1-кп/364/31/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2019 р. Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі судового засідання Кулинич Г.І.,

за участю:

прокурора Руденка Є.В.,

обвинуваченого (цивільного відповідача) ОСОБА_1,

його захисника ОСОБА_2,

потерпілих (цивільних позивачів) ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника потерпілих і цивільного позивача ОСОБА_6,

перекладача ОСОБА_7,

представника Володарського районного сектора філії Державної установи «Центр пробації» у місті Києві та Київській області ОСОБА_8,

захисник ОСОБА_9, цивільний позивач ОСОБА_10 – не з’явилися,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області матеріали кримінального провадження, внесеного 10.10.2016 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110260000538, по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина ОСОБА_11 Республіки, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 121, частиною третьою статті 146 Кримінального кодексу України (далі – КК України), –

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 19.12.2018 р. надійшов обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні, внесеному 10.10.2016 р до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110260000538, стосовно обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та громадянина ОСОБА_11 Республіки, у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 121 та частиною третьою статті 146 КК України, разом з постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 р. про призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв’язку із скасуванням вироку Володарського районного суду Київської області від 19.10.2017 р. та ухвали Апеляційного суду Київської області від 10.01.2018 р. через порушення права обвинуваченого на захист.

За ухвалою суду від 11.01.2019 р. зазначений обвинувальний акт з відповідним поданням голови суду направлений до Київського апеляційного суду для вирішення питання про направлення цього кримінального провадження для розгляду до іншого суду першої інстанції згідно з поданими учасниками провадження клопотаннями. Ухвалою Київського апеляційного суду від 07.02.2019 р. згадане подання голови суду першої інстанції та клопотання захисника ОСОБА_2 про направлення даного кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції залишено без задоволення; матеріали цього кримінального провадження повернуто 21.02.2019 р. до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 25.02.2019 р. призначено підготовче судове засідання на 04.03.2019 р., на виконання вказівок суду касаційної інстанції, які є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді (частина друга статті 439 Кримінального процесуального кодексу України, далі – КПК України), залучено зі стадії підготовчого судового засідання перекладача зі знанням азербайджанської мови для здійснення усного та письмового перекладу.

У підготовчому судовому засіданні 04.03.2019 р. прокурор вказав суду на доцільність призначення по даному кримінальному провадженню судового розгляду, подав клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів через продовження існування ризиків, які були підставою для обрання такого запобіжного заходу. Стосовно порушених стороною захисту питань щодо формулювання обвинувачення та невручення обвинуваченому копій обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування в перекладі на мову, якою той володіє, прокурор зазначив, що не володіє інформацією про вручення обвинуваченому обвинувального акту, ствердити чи спростувати ці обставини він не може; формулювання пред’явленого обвинувачення вважає правильним.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник заперечили проти призначення кримінального провадження до судового розгляду з підстав, викладених раніше у клопотанні, поданому до суду 11.01.2019 р. Інший захисник ОСОБА_9 у підготовче судове засідання не з’явився, подав 01.03.2019 р. письмове клопотання про проведення засідання без його участі, також просив розглянути та задовольнити подане ним до попереднього підготовчого судового засідання 11.01.2019 р. клопотання про повернення прокурору обвинувального акту. Щодо клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу присутній захисник ОСОБА_2 просив суд залишити його без розгляду, оскільки, як стверджує, запобіжний захід обвинуваченому не був обраний, з 20.11.2018 р. – дня постановлення згаданої вище постанови Верховного Суду про призначення нового судового розгляду цього кримінального провадження обвинувачений перебуває під вартою незаконно, тому вважає, що останній має бути звільнений з-під варти, а потім на наступному судовому засіданні вирішено питання про обрання йому запобіжного заходу. Сам обвинувачений просив відпустити його під домашній арешт.

Потерпілі та їх представник, який одночасно представляє й інтереси цивільного позивача, яка не з’явилася, підтримали позиції прокурора, заперечили проти задоволення клопотань захисту про повернення обвинувального акту прокуророві.

Представником органу пробації подано клопотання про недоцільність призначення щодо обвинуваченого досудової доповіді через відсутність для цього передбачених законом підстав з огляду на тяжкість інкримінованих йому злочинів та міру покарання, що може бути призначена у разі визнання обвинуваченого винуватим у їх вчиненні.

Суд, заслухавши думки присутніх учасників судового провадження, розглянувши клопотання сторони захисту та вирішуючи питання щодо можливості призначення даного кримінального провадження до судового розгляду або повернення обвинувального акту прокурору, виходить з такого.

Як вбачається зі змісту поданих захисниками клопотань про повернення прокурору обвинувального акту (т. 9, а.п. 164-169), такі вимоги ґрунтуються насамперед на тому, що: по-перше, обвинуваченому не було забезпечено право користуватися рідною мовою під час досудового розслідування, зокрема, йому не було вручено обвинувальний акт у перекладі на зрозумілу йому мову; по-друге, викладене в обвинувальному акті формулювання обвинувачення не є конкретним і зрозумілим, зокрема, в частині щодо обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, оскільки містить посилання на кваліфікуючу ознаку, що не передбачена диспозицією названої норми КК України; по-третє, обвинувальний акт містить інші суперечності, недоліки, в тому числі невірне зазначення анкетних даних обвинуваченого.

Як вбачається зі змісту згаданої вище постанови Верховного Суду від 20.11.2018 р., якою в цьому кримінальному провадженні призначено новий розгляд у суді першої інстанції, стороною захисту у касаційній скарзі, за наслідками розгляду якої прийнято зазначене рішення судом касаційної інстанції, зауважувалося на ті самі недоліки, що й в поданих клопотаннях про повернення

обвинувального акту (незабезпечення обвинуваченого перекладачем, невідповідість обвинувачення диспозиції частини другої статті 121 КК України). До того ж, такі самі питання щодо необхідності надання правової оцінки невідповідності обвинувачення диспозиції названої статті КК України порушувалися також і в касаційній скарзі прокурора про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, яка надалі була ним відкликана.

Постановляючи 20.11.2018 р. рішення про призначення нового розгляду у суді першої інстанції, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду вказав на те, що при новому розгляді цього кримінального провадження суду першої інстанції необхідно усунути допущені порушення та з урахуванням доводів, наведених, зокрема, у касаційних скаргах засудженого та його захисника, постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Виконуючи наведені вказівки Верховного Суду та вирішуючи питання, пов’язані із забезпеченням обвинуваченому ОСОБА_1 права користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави (пункт 18 частини третьої статті 42 КПК України), суд виходить з такого.

Зазначене право обвинуваченого на одержання допомоги перекладача є невід’ємною складовою права на справедливий суд, закріпленого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право одержувати безоплатну допомогу перекладача; дотримання цих приписів забезпечує належну реалізацію права підозрюваного, обвинуваченого на захист (постанова Верховного Суду від 12.02.2019 р. у справі № 754/4282/16-к).

За приписами статті 29 КПК України кримінальне провадження здійснюється державною мовою; сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Переклад процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено КПК України, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.

Згідно з вимогами статті 293 КПК України одночасно з переданням обвинувального акту до суду прокурор зобов’язаний під розписку надати його копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному та його захиснику. Відповідно пунктом 3 частини четвертої статті 291 КПК України передбачено, що до обвинувального акту додається, зокрема, розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1, обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування перекладені на азербайджанську мову (т. 1, а.п. 12-17, а.п. 44-54 відповідно).

Разом з тим, як вбачається з доданої до обвинувального акту розписки (т. 1, а.п. 55) названі документи було вручено 24.02.2017 р. обвинуваченому ОСОБА_1, його захисникам ОСОБА_9 та ОСОБА_12 із зазначенням кількості аркушів: обвинувального акту – на 11 аркушах, реєстру матеріалів досудового розслідування – на 26 аркушах, що відповідає україномовному варіанту обвинувального акту (т. 1, а.п. 1-11) та реєстру матеріалів досудового розслідування (т. 1, а.п. 18-43). При цьому матеріали судового провадження не містять жодних інших документів, розписки(ок) або інших підтверджень про отримання обвинуваченим ОСОБА_1 обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування в перекладі на азербайджанську або іншу мову, якою він володіє.

Суд також бере до уваги, що в матеріалах судового провадження відсутні клопотання обвинуваченого та/або його захисників про залучення перекладача, забезпечення перекладу

процесуальних документів. Водночас суд виходить з обов’язковості виконання наведених вище вказівок суду касаційної інстанції. Верховний Суд, викладаючи в згаданій вище постанові від 20.11.2018 р. мотиви скасування рішень судів першої й апеляційної інстанції, вказав на те, що «посилання засудженого на порушення його права на захист, яке виявилося у не залученні на стадії досудового розслідування, а в подальшому і під час судового розгляду йому перекладача є слушними».

Отже, посилання сторони захисту на невручення обвинуваченому копій обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування у перекладі на мову, якою той володіє, знайшли своє підтвердження в суді. Доказів протилежного суду надано не було.

Усі сумніви суд тлумачить на користь обвинуваченого (стаття 62 Конституції України, стаття 17 КПК України).

Інші питання щодо забезпечення обвинуваченому перекладача, зокрема, під час відкриття матеріалів досудового розслідування, не належать до тих питань, що підлягають вирішенню в підготовчому судовому засіданні, оскільки стосуються вже оцінки судом зібраних доказів з точки зору можливості допуску зібраних доказів (частина дванадцята статті 290 КПК України). Матеріали досудового розслідування судом під час підготовчого судового засідання не можуть досліджуватися.

Виконуючи згадані вказівки Верховного Суду щодо урахування доводів, наведених у касаційних скаргах, та вирішуючи питання щодо відповідності обвинувального акту вимогам КПК України в частині викладу формулювання обвинувачення, суд виходить з такого.

На підставі пунктів 3, 5 частини третьої статті 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти, зокрема, рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, або призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта.

За визначенням пункту 13 частини першої статті 3 КПК України обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.

Відтак, для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу відповідного передбаченого КК України діяння (суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна та об’єктивна сторона злочину) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі.

Відповідно до норм частини четвертої статті 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування; обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини другої статті 291 КПК України обвинувальний акт має містити перелічені в цій статті відомості, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (пункт 5).

За правовим висновком Верховного Суду України, викладеним, зокрема, у постанові від 24.11.2016 р. у справі № 5-328кс16, аналіз наведеної норми пункту 5 частини другої статті 291 КПК України свідчить, що закон вимагає обов’язкового відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу «формула обвинувачення»); 3) формулювання обвинувачення. При цьому під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі; фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) – це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Отже, формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо, а правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину статті кримінального закону, а й точне формулювання, у тому числі об’єктивної сторони злочину.

Тому в обвинувальному акті формулювання обвинувачення з достатньою повнотою повинно містити конкретні обставини, що були встановлені органом досудового розслідування та які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно визначеним статтею 91 КПК України предметом доказування, логічно узгоджуватися та відповідати наведеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яке ставиться у вину особі, з тією метою, щоб ця особа мала змогу зрозуміти суть пред’явленого їй обвинувачення та, виходячи з його змісту, обирати власну правову позицію захисту.

Відповідно до вимог підпункту «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право, бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

З цього приводу Європейський суд з прав людини, практику якого суд застосовує як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») неодноразово зазначав, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення, а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. При цьому Європейський суд з прав людини наголошував, що необхідно приділяти особливу увагу роз’ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні і юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження (зокрема, рішення ЄСПЛ від 19.12.1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», від 25.07.2000 р. у справі «Маттоціа проти Італії», від 01.03.2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», від 20.04.2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», від 09.10.2008 р. у справі «ОСОБА_2 проти Росії», від 09.03.2011 р. у справі «Жупнік проти України»).

На порушення наведених вище вимог КПК України в обвинувальному акті відносно обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 121 та частиною третьою статті 146 КК України, викладено формулювання обвинувачення, яке в частині, що стосується обвинувачення за частиною другою статті 121 КК України, не відповідає диспозиції названої норми закону України про кримінальну відповідальність з огляду на таке.

Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачується в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (т. 1, а.п. 8), що стороною обвинувачення кваліфікується за частиною другою статті 121 КК України як «умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб».

Натомість диспозиція частини другої статті 121 КК України передбачає як диспозицію умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого.

Тобто за частиною другою статті 121 КК України однією з кваліфікуючих ознак цього злочину є вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження «групою осіб», а не «за попередньою змовою групою осіб».

При цьому суд бере до уваги положення статті 28 КК України, що розмежовують наведені форми співучасті. Так, за визначенням частини першої цієї статті злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою; а за визначенням частини другої цієї ж статті злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Отже, стороною обвинувачення в обвинувальному акті відносно ОСОБА_1 викладено формулювання обвинувачення, яке в частині інкримінованому йому діяння, що кваліфіковане за частиною другою статті 121 КК України, не відповідає диспозиції наведеної норми закону України про кримінальну відповідальність.

Вирішуючи питання щодо наявності/відсутності процесуальної можливості усунення наведених вище недоліків обвинувального акту та призначення кримінального провадження до судового розгляду, суд виходить з такого.

Належне у відповідності із вимогами КПК України конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину є важливішим елементом кримінального переслідування не лише тому, що впливають на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення, але і тому, що в подальшому впливають на увесь визначений законом порядок судового розгляду.

У зв’язку з цим після отримання обвинувального акту суд зобов’язаний перевірити його на відповідність вимогам статті 291 КПК України, з’ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття одного з рішень, передбачених частиною третьою статті 314 КПК України, та вирішити питання, пов’язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду. Відтак, завданням підготовчого провадження є процесуальне та організаційне забезпечення проведення судового розгляду.

З огляду на це та враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно частини першої статті 337 КПК України проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, на основі засад змагальності сторін (стаття 22 КПК України), тому у підготовчому судовому засіданні суд наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаються статтею 291 КПК України, з правової точки зору, не вдаючись до їх оцінки, а звідси дійти висновку про можливість чи неможливість здійснення судового розгляду на підставі поданого до суду для розгляду кримінального провадження обвинувального акту.

При цьому суд бере до уваги право і можливість сторони обвинувачення зміни в суді пред’явлене обвинувачення. Проте така зміна здійснюється на стаді судового розгляду (частина друга статті 337 КПК України), якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення,у вчиненні якого обвинувачується особа (частина перша статті 338 КПК України). У той час як судовий розгляд починається з оголошення прокурором обвинувального акта (частина друга статті 347 КПК України) та роз’яснення головуючим суддею обвинуваченому суті обвинувачення, з’ясування, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання (частина перша статті 348 КПК України). Відтак, на початку судового розгляду, у разі його призначення, пред’явлене обвинувачення має бути сформоване достатньо конкретно і зрозуміло, узгоджуватися та відповідати правовій кваліфікації інкримінованого обвинуваченому злочину з тією метою, щоб він розумів суть пред’явленого обвинувачення, а суд мав можливість виконати наведені вимоги статті 348 КПК України.

До того ж за змістом пункту 15 частини другої статті 36, частини другої статті 337, частини першої статті 338 КПК України зміна обвинувачення в суді є виключним правом прокурора (правова позиція, викладена, зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ від 21.11.2017 р. у справі № 361/744/15-к). Тому суд не має повноважень зобов’язувати прокурора змінити формулювання обвинувачення, внести будь-які виправлення тощо як до, так і під час судового розгляду.

Зважаючи на усе викладене, наведені обставини свідчать про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам статті 291 КПК України, складений з порушеннями вимог пункту 5 частини першої цієї статті КПК України, що унеможливлює розуміння обвинуваченого суті висунутого проти нього обвинувачення, чим порушується його право на захист. Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення, що відповідало б диспозиції відповідної норми закону України про кримінальну відповідальність (в даному випадку – частині другій статті 121 КК України), фактично позбавляє можливості правильно визначити межі судового розгляду, а ухвалений у результаті такого розгляду обвинувального акту вирок суду може бути визнаний незаконним і скасований. Наведе є перешкодою для призначення справи до судового розгляду, а відтак – і безумовною підставою для повернення обвинувального акту прокурору в порядку пункту 3 частини другої статті 314 КПК України для усунення недоліків, допущених при його складанні, а саме: правильного викладу формулювання обвинувачення з урахуванням фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та у відповідності до диспозиції статей КК України, зокрема частини другої статті 121 КК України, а також із забезпеченням вручення складеного обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування обвинуваченому в перекладі на його рідну мову (мову, яку він володіє).

Водночас на стадії підготовчого провадження суд не розглядає та не вирішує питання щодо доведеності вини обвинуваченого, достатності зібраних доказів, а так само правильності кваліфікації дій обвинуваченого.

Повертаючи обвинувальний акт прокуророві, суд також бере до уваги, що до матеріалів судового провадження під час попереднього розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції долучено в повному обсязі матеріали досудового розслідування (чотири томи), які є необхідними для належного виконання вимог суду щодо усунення встановлених цією ухвалою суду недоліків, у зв’язку з цим ці матеріали підлягають поверненню стороні обвинувачення разом з обвинувальним актом.

Вирішуючи клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

За роз’ясненнями пункту 2.1 Узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. № 14), за правилами частини третьої статті 315 КПК України суд з урахуванням думки інших присутніх учасників підготовчого судового засідання вирішує питання про обрання, доцільність зміни чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжного заходу, обраного обвинуваченому з урахуванням ризиків, визначених статтею 177 КПК України; суд під час підготовчого судового засідання вправі продовжити строк тримання під вартою в межах, визначених частиною першою статті 197 КПК України.

У випадку повернення прокурору обвинувального акта суд зобов’язаний розглянути клопотання про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу у випадку, якщо відповідне клопотання надійшло від учасників судового провадження (пункт 21 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 р. № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до КПК України»).

Згідно з положеннями статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам, зокрема: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність

ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити зазначені дії.

За змістом статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні тощо.

За частиною першою статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, та виключно у випадках, перелічених у частині другій статті 183 КПК України, в тому числі до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років.

Згідно з частинами першою, другою статті 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби; домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Як вбачається з матеріалів справи,ухвалою суду від 11.01.2019 р. було продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 на 60 днів – до 11.03.2019 р. включно.

На підставі наведеного та враховуючи, що згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні двох тяжких злочинів за визначенням статті 12 КК України, передбачених частиною другою статті 121, частиною третьою статті 146 КК України, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, беручи до уваги позицію Верховного Суду, викладену у згаданій постанові від 20.11.2018 р., який, скасовуючи попередні рішення судів у цьому кримінальному провадженні, не вбачав підстав для звільнення обвинуваченого з-під варти, учасниками судового провадження не вказано на будь-які зміни після прийняття судом касаційної інстанції цієї постанови жодних обставин, що стали підставою для прийняття такого рішення, водночас наведено обставини щодо можливості обвинуваченого, у разі перебування на волі, переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, зважаючи також на наявність обставин, що мали місце під час розгляду кримінального провадження попереднім складом суду та у зв’язку з якими вживалися заходи забезпечення безпеки свідків, що підтверджується матеріалами справи (зокрема, ухвала суду від 20.09.2017 р.), тому суд вважає, що за станом на тепер ризики, визначені статтею 177 КПК України, що були підставами для обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не усунуті, відтак строк дії запобіжного заходу слід продовжити.

Зважаючи на повернення обвинувального акту прокуророві, питання щодо призначення досудової доповіді не вирішується, тому подане клопотання органу пробації про недоцільність складення такої доповіді не розглядається.

Питання щодо виплати перекладачу винагороди за здійснення усного та письмового перекладу підлягають вирішенню ухвалою суду невідкладно після здійснення письмового перекладу цієї ухвали суду (статті 68, 122, 126 КПК України, постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 р. № 710).

Керуючись статтями 177, 178, 181, 183, 314, 369-372, 392, 532 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_2 та ОСОБА_9 про повернення обвинувального акту прокурору – задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 10.10.2016 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110260000538, про обвинувачення ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та громадянина ОСОБА_11 Республіки, у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 121 та частиною третьою статті 146 КК України, разом з матеріалами досудового розслідування (4 томи) – повернути прокурору.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу – задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 121, частиною третьою статті 146 КК України строком на 60 днів – до 02.05.2019 р. включно.

Копію цієї ухвали надіслати до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, а також обвинуваченому в перекладі на азербайджанську мову.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Володарський районний суд Київської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя Л.А. Макаренко