Ухвала суду № 80249783, 05.02.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/4439/18

Провадження № 2-з/0203/5/2019

УХВАЛА

05 лютого 2019 року суддя Кіровського районного суду міста Дніпропетровська Католікян М.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Державного реєстратора ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування майнових збитків,

у с т а н о в и в:

18 грудня 2018 року до суду звернувся представник позивача ОСОБА_4 з позовною заявою до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Державного реєстратора ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування майнових збитків.

Разом з позовом подано заяву про забезпечення позовну, в якій позивачка просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру загальною площею 43,8 м2, розташовану за адресою АДРЕСА_1, заборони перепланування квартири, передачі в оренду будь-яким особам, реєструвати у квартирі тимчасових чи постійних мешканців до розгляду справи по суті. Дана заява мотивована тим, що позовні вимоги стосуються правочину, який регулює право власності та інші майнові права на предмет нерухомості, а також витребування з чужого незаконного володіння та повернення у власність позивача спірної квартири, яка вибула з його власності не з його волі, а тому просить застосувати механізм забезпечення позову, адже невчинення таких заходів може ускладнити виконання рішення унаслідок перепродажу, передачі в оренду, перепланування квартири.

Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

При вирішенні цього клопотання суд виходить з того, що вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Це положення також закріплено у статтях 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, які згідно з ст. 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як роз’яснено в п. 1,4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9, єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За змістом ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, учасників процесу.

Частиною третьою статті 150 ЦПК визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Так, позов забезпечується, серед іншого, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Ураховуючи зміст приведених норм, а також принцип співмірності позовних вимог вимогам, викладеним в заяві про забезпечення позову, суд доходить висновку про можливість забезпечення позову лише в частині накладення арешту на спірну квартиру. Вважаю, що саме такого виду забезпечення позову буде достатньо для запобігання ризиків ускладнення виконання рішення у справі.

Отже, зважаючи на те, що між сторонами дійсно виник спір щодо власності спірної квартири, суд дійшов обґрунтованого висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Фактично, з можливим відчуженням спірного майна, позивач повністю позбавляється можливості відновити свої права, втрачається як такий правовий сенс звернення до суду, порушується гарантований Конституцією України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року принцип ефективного захисту прав громадян.

Крім того, вирішуючи питання зустрічного забезпечення позову судом враховано, що передбачених законом підстав для беззаперечного застосування зустрічного зобов’язання, який передбачений випадками переліченими у ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутній, у зв’язку із чим зустрічне забезпечення у справі не застосовано.

Керуючись ст. 149, 150, 153, 154, 157, 258-261 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_3 (49000, АДРЕСА_3) на підставі договору купівлі-продажу серії та номеру 1234 від 09.11.2018 року.

Направити копію ухвали сторонам у справі та до відповідного відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів від дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала підлягає пред'явленню до виконання протягом трьох років від дня її постановлення.

Ухвала набрала законної сили:

Суддя ОСОБА_5