Рішення № 80249262, 25.02.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9952/17

Провадження № 2/201/937/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

25 лютого 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді - Федоріщева С.С., за участю секретаря судового засідання - Разумняк К.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» про стягнення боргу та відсотків за договором банківського вкладу, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «АКБ «Базис», в якому просить стягнути з відповідача на її користь, згідно договору банківського вкладу №34/32 від 14 березня 2011 року, суму боргу у розмірі 284238,25 грн., відсотки по депозиту у розмірі 229 522,47 грн., інфляційні втрати у розмірі - 302 841,76 грн., три відсотки річних у розмірі 40 883,58 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві посилався на те, що 27 квітня 2009 року між нею та ПАТ «АКБ «Базис» було укладено договір банківського вкладу №31/32 на суму 100 000 грн. Предметом договору є розміщення депозитного вкладу. 27 квітня 2009 року позивач внесла готівкою 100 000 грн. на депозитний рахунок, що підтверджується квитанцією № 05 від 27 квітня 2009 року. 14 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «АКБ «Базис» укладено ще один договір банківського вкладу №34/32. Предметом договору є розміщення позивачем депозитного вкладу в сумі 300 000 грн. на депозитний рахунок № НОМЕР_1 на строк з 14 березня 2011 року до 14 березня 2016 року з виплатою в перший календарний рік 17 % річних, а починаючи з другого календарного року і на кожен наступний календарний рік процентна ставка за депозитом відповідає розміру процентної ставки, що пропонується банком за вкладом «Золота Гільдія «Перспектива плюс» на дату спливу повного календарного року з урахуванням діючої надбавки на 0,2 % річних. 14 березня 2011 року позивач виконала свої зобов'язання по договору та внесла готівкою 300 000 грн. на депозитний рахунок № НОМЕР_1, що підтверджується квитанцією № а5150 від 14 березня 2011 року. Крім того, у 04 липня 2011 року позивач внесла додаткову суму на свій депозитний рахунок у розмірі 50 000,00 грн. За умовами договорів, сплата відсотків повинна здійснюватися відповідачем кожного місяця. З початку дії договорів позивачу нараховувались відсотки, однак вже з травня місяця 2012 року виплату процентів було призупинено. Як зазначає позивач у поданому до суду позові, після спливу строку збереження коштів по договору банківського вкладу 34/32 банк повинен був повернути суми вкладів до 14 березня 2016 року або перерахувати суми депозитів на поточний рахунок вкладника НОМЕР_2 в банку (п. 3.8 договору). Проте на сьогоднішній день жодної виплати на користь позивача банком так і не проведено. У продовж майже двох років позивач неодноразово зверталась до відповідача шляхом направлення листів з проханнями та вимогами повідомити їй про ситуацію щодо повернення заборгованості, проте жодної відповіді щодо строків повернення її вкладу ОСОБА_1 так отримано і не було.

Позивач у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, згідно обґрунтування, викладеного в позові та доказів, наявних в матеріалах справи. Справу просила розглянути за її відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи, про причини неявки не сповістив, відзиву на позов та доказів на його обґрунтування суду не надав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторони відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України та ухвалити справі заочне рішення.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та АТ «АКБ «Базис» було укладено договір банківського вкладу №31/32 на суму 100 000 грн. Предметом договору є розміщення депозитного вкладу (а.с. 7 - 8).

27 квітня 2009 року позивач внесла готівкою 100 000 грн. на депозитний рахунок, що підтверджується квитанцією № 05 від 27.04.2009р. (а.с. 9).

14 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «АКБ «Базис» укладено ще один договір банківського вкладу №34/32. Предметом договору є розміщення позивачем депозитного вкладу в сумі 300 000 грн. на депозитний рахунок № НОМЕР_1 на строк з 14 березня 2011 року до 14 березня 2016 року з виплатою в перший календарний рік 17 % річних, а починаючи з другого календарного року і на кожен наступний календарний рік процентна ставка за депозитом відповідає розміру процентної ставки, що пропонується банком за вкладом «Золота Гільдія «Перспектива плюс» на дату спливу повного календарного року з урахуванням діючої надбавки на 0,2 % річних (а.с. 10 - 11).

14 березня 2011 року позивач виконала свої зобов'язання по договору та внесла готівкою 300 000 грн. на депозитний рахунок № НОМЕР_1, що підтверджується квитанцією №а5150 від 14 березня 2011 року (а.с. 12).

Крім того, у 04 липня 2011 року позивач внесла додаткову суму на свій депозитний рахунок у розмірі 50 000,00 грн. (а.с. 13).

За умовами договорів сплата відсотків повинна здійснюватися відповідачем кожного місяця. З початку дії договорів позивачу нараховувались відсотки, однак вже з травня місяця 2012 року виплату процентів було призупинено.

З метою отримання роз'яснень, з приводу затримки сплати відсотків, позивач звернулася до відповідача та 15 травня 2012 року відповідачем було надано відповідь відповідно до якої було зазначено, що 23 квітня 2012 року призначена тимчасова адміністрація строком на 6 місяців з 23 квітня 2012 року по 23 жовтня 2012 року та введено повний мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на три місяці з 23 квітня 2012 року до 23 липня 2012 року. А також позивача було повідомлено, про те що виплатити відсотки за договором є неможливим, у зв'язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку банку.

Відповідно до довідки про обороти по рахунку з банку сума нарахованих відсотків за період з 01 травня 2012 року по 22 червня 2012 року складала 13 956,45 грн.

З метою захисту своїх порушених прав, ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за позовом про стягнення відсотків.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2012 року у справі №401/3544/12 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково та стягнуто з ПАТ «АКБ «Базис» в особі Дніпропетровського регіонального відділення на користь позивача відсотки по договору банківського вкладу №31/32 від 27 квітня 2009 року та по договору банківського вкладу №34/32 від 14 березня 2011 року в сумі 20865,23 гривень за період з 01 травня 2012 року по 02 липня 2012 року (а.с. 14 - 15).

Проте, з наданої позивачем копії вказаного судового рішення не вбачається, що останне набрало законної сили.

Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 20 квітня 2012 року № 168 в ПАТ «АКБ «Базис» була призначена тимчасова адміністрація строком на шість місяців з 23 квітня 2012 року по 23 жовтня 2012 року.

Постановою Правління Національного банку України № 357 від 23 серпня 2012 року «Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора ПАТ «АКБ «Базис» з 28 серпня 2012 року відкликано банківську ліцензію, ініційовано процедуру ліквідації та призначено ліквідатора ПАТ «АКБ «Базис».

У зв'язку із ініціюванням процедури ліквідації та з метою відшкодування своїх вимог по депозиту, 10 вересня 2012 року позивач звернулась до Ліквідатора ПАТ «АКБ Базис» з вимогою №299 про визнання її кредиторських вимог, які не підлягали відшкодуванню (а.с. 16).

Відповідно до повідомлення про акцептування вимог кредитора вих. №398 від 18 вересня 2012 року за даними балансу на останній робочий день банку на 28 серпня 2012 року сума вимог позивача до відповідача складала 484238,25 грн. (а.с. 17).

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 було сплачено суму у розмірі 200 000,00 грн. з фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Суму вкладу у розмірі 284 238,25 грн. банком позивачу повернута не була.

Згідно з п. 2.1.1 договорів № 31/32 та № 34/32 вкладник має право одержувати відсотки по депозиту в розмірі та порядку, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.3.3 договору № 34/32 банк зобов'язується вчасно нараховувати відсотки по депозиту і виплачувати їх вкладнику.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Частиною 5 ст. 1061 ЦК України передбачено обов'язок банку щодо виплати вкладникові процентів на суму вкладу у розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Згідно ст. 1066 ЦК України за договором банківського вкладу банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до положень ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається.

Згідно пункту 3.3 Постанови НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

Оскільки сума вкладу у розмірі 284238,25 грн. позивачу не повернута, з чого випливає, що відповідач не виконує свої зобов'язання по договору банківського вкладу № 34/32 від 14 березня 2011 року.

Отже, окрім суми вкладу, які відповідач своєчасно не повернув позивачу, він також зобов'язаний провести нарахування відсотків по депозиту у розмірі 17% в тому числі і за прострочений період (після закінчення строку дії депозитного договору), до дня фактичного повернення коштів вкладника. Дана правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду України № 6-39цс13 від 29 травня 2013 року.

284238,25 / 100 х 17 / 12 = 4026,71 грн. (сума відсотків за місяць).

4026,71 х 57 = 229522,47 грн., де 57 - кількість місяців за які мають бути нараховані відсотки.

Сума відсотків нарахованих за період з 18 вересня 2012 року по 07 липня 2017 року складає 229 522,47 грн.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції: період - з 18 вересня 2012 року по 03 липня 2017 року, сума боргу - 284238,25 грн., сукупний індекс інфляції за період - 2,065, інфляційне збільшення суми боргу - 302841,76 грн., сума боргу з врахуванням індексу інфляції - 587080,01 грн. Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 587080,01 грн.

Розрахунок трьох відсотків річних: сума боргу - 284238,25 грн., період прострочення - з 18 вересня 2012 року по 03 липня 2017 року, кількість днів прострочення - 1750 грн., розмір процентів річних - 3%, загальна сума процентів - 40883,58 грн.

284238,25 грн. / 100 / 365 х 3 х 1750 = 40883,58 грн.

Таким чином згідно положень ЦК України, окрім суми неповернутого вкладу, відповідач повинен сплатити позивачу додатково суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі - 302 841,76 грн.; три відсотки річних у розмірі 40 883,58 грн.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Не здійснюючи повернення вкладів, нарахування та виплату відсотків за депозитами, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу, де вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в статті 41 Конституції України.

Статтею 599 ЦК України закріплено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, про день, час та місце розгляду якої був повідомлений належним чином, відзив на позов до суду не надав, також не надав жодних доказів на підтвердження повернення позивачу сум внесених нею вкладів та нарахованих відсотків, контррозрахунків на заявлені позивачем до стягнення з відповідача суми до суду також не надав.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, та вирішуючи вимоги позивача до відповідача про стягнення процентів за користування її грошовими коштами після закінчення дії договору, суд виходив з того, що підставою для виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем є договори банківських вкладів. Факт внесення позивачем грошових коштів на депозитні рахунки та факт звернення позивача до відповідача із вимогами про видачу депозитних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, при цьому, суд бере до уваги, що повернення вкладу банком на вимогу вкладника є не правом, а обов'язком банку, регламентованим в імперативному порядку нормами діючого законодавства України.

З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачем були порушені строки повернення позивачу її вкладів, та несплачені проценти за користування її коштами після закінчення дії договору, у зв'язку з чим остання була позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися своїми коштами.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «АКБ «Базис» про стягнення боргу та відсотків за договором банківського вкладу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, проте позивач від сплату судового збору звільнена, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 8574,86 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» про стягнення боргу та відсотків за договором банківського вкладу - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» (84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Незалежності, 63, кв. 10, код ЄДРПОУ 19358916) на користь ОСОБА_1, згідно договору банківського вкладу №34/32 від 14 березня 2011 року, суму боргу у розмірі 284 238,25 грн., відсотки по депозиту у розмірі 229 522,47 грн., інфляційні втрати у розмірі - 302 841,76 грн., три відсотки річних у розмірі 40 883,58 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» на користь держави судовий збір у розмірі 8574,86 грн.

На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.С. Федоріщев