Ухвала суду № 80239303, 27.02.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 27.02.2019

Справа № 320/1376/19

1-кс/320/892/19

УХВАЛА

27 лютого 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого слідчого судді Купавської Н.М.

за участю секретаря Діденко Т.Ю.

заявника ОСОБА_1

представника слідчого органу ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у м.Мелітополі, щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді зі скаргою, в якій просить зобов’язати уповноважених осіб Другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР, розташованого у м.Мелітополі, внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 375 КК України, які містяться у його заяві від 07.02.2019 про вчинення колегією суддів Шевченківського районного суду м.Запоріжжя під головуванням ОСОБА_3 завідомо неправосудної ухвали від 29.03.2016 у кримінальній справі №1-1048/11. Свої вимоги заявник мотивує тим, що 29.03.2016 колегія суддів Шевченківського районного суду м.Запоріжжя під головуванням ОСОБА_3 винесла неправосудну ухвалу, якою кримінальну справу №1-1048/11 повернуто прокурору для організації проведення додаткового розслідування. Однак, дана ухвала скасована апеляційним судом 28.02.2017. Він звернувся в Національне антикорупційне бюро України з заявою на неправомірні дії головуючого судді Заводського райсуду м.Запоріжжя Марченко Н.В., яке скероване було до ДБР м.Києва, а останні до ТУ ДБР розташованого в м.Мелітополі. Крім того, за його заявою прокуратурою Запорізької області проводиться досудове розслідування у іншому кримінальному провадженні відносно судді Голубкової М.А. за ч.1 ст.375 КК України. Проте, на звернення від 07.02.2019 до ТУ ДБР, розташованого в м.Мелітополі, на винесення колегією суддів Шевченківського районного суду м.Запоріжжя під головуванням ОСОБА_3 завідомо неправосудної ухвали №1/336/1/2016 відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені не були. У зв'язку з наведеним він просить скаргу задовольнити.

В судовому засіданні заявник доводи, викладені в скарзі, підтримав у повному обсязі, просить внести відомості до ЄРДР про вчинення колегією суддів Шевченківського районного суду м.Запоріжжя під головуванням ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК України, щодо винесення завідомо неправосудної ухвали від 29.03.2016 у кримінальній справі №1-1048/11.

Представник слідчого органу ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечувала, посилаючись на те, що заява ОСОБА_1 не містить відомостей, що вказують на наявність кримінального правопорушення. Стосовно фактів порушення суддею норм процесуального закону, суддівської етики, було рекомендовано заявнику звертатись зі скаргою до Вищої ради правосуддя. До повноважень ДБР не віднесено оцінка процесуальних дій судді або нагляд за застосуванням норм чинного законодавства України при здійсненні правосуддя. Органи ДБР не вповноважені перевіряти законність і обґрунтованість прийнятих судом рішень.

Заслухавши пояснення заявника, представника ТУ ДБР, розташованого в м.Мелітополі, ОСОБА_2, дослідивши матеріали скарги та матеріали заяви, слідчий суддя вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 303 КПК України на досудовому слідстві можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Під час судового розгляду встановлено, що 07.02.2019 на адресу ТУ ДБР, розташованого в м.Мелітополі, ОСОБА_1 направлено заяву, в якій він просив внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування стосовно колегії суддів Шевченківського районного суду м.Запоріжжя під головуванням ОСОБА_3 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України.

За правилами ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР, та їх перелік визначені частиною 5 статті 214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016, № 139 (зареєстрований в Мінюсті України 05.05.2016 за № 680/28810), відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України.

Положення ст. 214 КПК України в свою чергу перебувають у тісному взаємозв'язку з ч. 1 ст.2 та ст. 11 КК України, згідно з якими підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою не будь-яких дій, а суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки конкретного складу злочину кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення відомостей до ЄРДР.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов'язково внесені до ЄРДР.

Так, частиною 1 статті 375 КК України передбачена кримінальна відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Таким чином, в розумінні диспозиції статті 375 КК України вказаний злочин характеризується тільки прямим умислом усвідомленням судді про те, що він постановляє завідомо неправосудний судовий акт.

При дослідженні змісту заяви ОСОБА_1 про злочин встановлено, що її суть зводиться до незгоди заявника з процесуальним рішенням колегії суддів Шевченківського районного суду м.Запоріжжя. В скарзі відсутні передбачені ч. 5 ст. 214 КПК України відомості та фактичні обставини, які могли б свідчити про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України.

Власно сумніви скаржника щодо законності судового рішення та факт оскарження такого рішення в апеляційному порядку не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування за ч.1 ст. 375 КК України. Припущення заявника про постановлення колегією суддів в особистих інтересах або з причин некомпетентності завідомо неправосудного та незаконного рішення ґрунтуються на суб’єктивній оцінці та ставленні до зазначених у заяві про злочин обставин, оскільки злочинність дій колегії суддів не підтверджується ніякими об’єктивними даними, а тому, підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається.

В цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об’єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об’єктивними і суб’єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших). Саме по собі припущення щодо постановлення суддею завідомо неправосудного рішення не є свідченням вчинення злочину, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади.

Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та інших.

Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положенняч. 1 ст. 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов'язків не обмежується визначеною у ч.3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затриманий або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.

Разом з тим відповідно до положення ч.1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов'язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об’єднання зобовязані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 щодо незалежності, ефективності та обов’язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що невнесення уповноваженою особою ТУ ДБР, розташованого у м.Мелітополі, відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 засновано на положеннях ч. 1 ст. 214 КПК України, ч. 1 ст.2 та ст. 11 КК України та п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 № 139, оскільки заява не свідчить про вчинення колегією суддів Шевченківського районного суду м.Запоріжжя під головуванням ОСОБА_3 кримінального правопорушення, а тому, скарга задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.214, 303-307 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у м.Мелітополі, щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 07.02.2019 залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СЛІДЧИЙ СУДДЯ: