Ухвала суду № 80230600, 05.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про забезпечення адміністративного позову

05 березня 2019 року м. Київ № 640/3583/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Аблов Є.В., розглянувши клопотання товариства з обмеженою відповідальністю товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ "МОРТРАНССЕРВІС" до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ "МОРТРАНССЕРВІС" (далі по тексту - позивач, ТОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ "МОРТРАНССЕРВІС") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства інфраструктури України (далі по тексту - відповідач), в якому, просить: визнати протиправним та скасувати наказ від 02.01.2018 №2 "Про затвердження Змін до Правил плавання і лоцманівського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах".

Підставою для звернення із позовом стала незгода позивача із оскаржуваним наказом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року відкрито спрощене провадження у справі.

До суду 04.03.2019 надійшла заява позивача про забезпечення позову, у якій останній просить вжити заходів забезпечення позову, шляхом зупинення дії наказу Міністерства інфраструктури України від 02.01.2018 №2 "Про затвердження Змін до Правил плавання і лоцманівського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.01.2018 за №76/31528.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив про те, що виконання спірного наказу створює загрозу безпеці людей і майна, загрозу порушенням морського сполучення в регіоні БДЛК; сприяє зростанню кількості негативних чинників, що впливатимуть на рівень охорони праці працівників підприємств, діяльність яких пов'язана з наданням послуг у порту; матиме наслідком поступове руйнування безпосередньо самого БДЛК, падіння рівня глибин каналу та ускладнення безаварійного проходу суден; підвищує рівень аварійності на ділянці БДЛК, що посилює загрозу завдання шкоди навколишньому природному середовищу; призведе до зменшення обсягу транзитних вантажопотоків та, відповідно, до значного погіршення фінансових результатів діяльності підприємств, основний вид діяльності яких пов'язаний з наданням послуг у порту, що в свою чергу призведе до відчутного зниження досягнутого рівня соціального забезпечення працівників підприємств, діяльність яких пов'язана з наданням послуг у порту, звільнення працівників зазначених підприємств та, відповідно, зростання соціальної напруги.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Як встановлює частини друга статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

В обґрунтування необхідності забезпечення позову позивач зазначає про ускладнення та унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду та про очевидні ознаки протиправності спірного рішення відповідача.

З урахуванням зазначених норм чинного Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У той же час, суд враховує, що згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю. Адекватність заходу до забезпеченню позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Аналіз викладених обставин дає підстави для висновку, що необхідним є вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, які є повністю співмірними з позовними вимогами та відповідають принципу адекватності заходу забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним Наказом внесені зміни до Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському (далі - БДЛК) та Херсонському морському каналах, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 01 серпня 2007 року № 655, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2007 року за № 1150/14417, зокрема:

- скасовано вимоги щодо обов'язкового буксирного забезпечення суден (у т.ч. для суден з максимально дозволеним розміром для плавання у БДЛК - 230 м), за умови швидкості руху судна каналом не більше 10 вузлів та обов'язкового використання радіолокаційного проведення;

- обов'язкове буксирне забезпечення встановлено для суден більшої довжини - від 200 м і більше (було від 187 м), проте лише при швидкості руху судна каналом більше 10 вузлів;

- скасовано вимоги щодо обов'язкового буксирного забезпечення для суден, які мають осадку 10,0 м і більше.

Тобто, спірним наказом фактично змінені правила плавання і лоцманівського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах, Міністерством інфраструктури України.

При цьому, слід зазначити, що зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Оскільки позивач ставить питання, про зупинення дії оскаржуваного нормативно-правового акта як захід забезпечення позову, встановленню підлягає наявність очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Щодо питання порушення спірним наказом прав, свобод або інтересів позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Частиною третьою статті 80 Господарського кодексу України дано визначення товариства з обмеженою відповідальністю, яким є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Відповідно до пункту 6.1 Статуту позивача, товариство має право від свого імені вчиняти на території України та за її межами будь-які не заборонені законами правочини (угоди, договори, контракти, тощо), набувати майнові та немайнові права і нести обов'язки, виступати в судах.

Відповідно до пункту 5.1 Статуту предметом діяльності товариства є:

- транспорт, а саме: пасажирський і вантажний морський транспорт, пасажирський і вантажний річковий транспорт.

Відповідно до приписів Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004, законний інтерес відбиває легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом.

Враховуючи наведене, з матеріалів справи вбачається, що законним інтересом позивача у спірних правовідносинах є нормативне врегулювання, у тому числі, питання плавання і лоцманського проведення суден у Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах, які, зокрема, становить частину акваторії Миколаївського морського порту, у відповідності до вимог Закону та Конституції України. Відповідно, встановлене оскаржуваним наказом правове регулювання прямо впливає на інтереси позивача.

Щодо наявності ознак протиправності оскаржуваного наказу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначені правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, регуляторний акт - це:

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Отже, оскаржуваний наказ є регуляторним актом в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», тому, зокрема, порядок його розробки та прийняття має відповідати вимогам, визначеним таким Законом.

З матеріалів справи вбачається, що за висновком науково-правової експертизи щодо дії нормативного акту наданим Радою науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України визначено, що оскаржуваний наказ є регуляторним актом в розумінні Конституції України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв'язку з чим порядок його розробки та прийняття має відповідати вимогам, визначеним таким Законом.

Відповідно до процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» кожен проект регуляторного акту оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. При цьому, оприлюдненню підлягають: план діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни; повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акту (з метою одержання зауважень і пропозицій); проект регуляторного акту; відповідний аналіз регуляторного впливу.

Крім того, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає, що проекти регуляторних актів підлягають погодженню із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, яким, у відповідності до вимог Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року № 724, є Державна регуляторна служба України.

В той же час, згідно наявних у матеріалах справи документів та за наслідком аналізу офіційних сторінок відповідача та Державної регуляторної служби України у мережі Інтернет вбачається, що: оприлюднені на офіційному сайті Мінінфраструктури плани підготовки проектів регуляторних актів на 2017 і 2018 роки не містять відповідної інформації щодо підготовки оскаржуваного наказу; відсутня інформація щодо оприлюднення проекту регуляторного акту - наказу від 02 січня 2018 року № 2; відсутня інформація щодо погодження оскаржуваного наказу Державною регуляторною службою України.

Таким чином, вбачаються наявними ознаки очевидної протиправності оскаржуваного наказу у зв'язку з порушенням Мінінфраструктури процедури його розробки та прийняття.

Беручи до уваги наведене, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про зупинення дії оскаржуваного наказу.

При цьому, в даному випадку застосування заходів забезпечення адміністративного позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог, встановлення їх обґрунтованості.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем були надані належні та переконливі докази того, що невжиття заходів забезпечення даного адміністративного позову у визначений ним спосіб може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, розглянувши подану позивачем до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про забезпечення адміністративного позову, зважаючи на фактичні обставини справи, виходячи із співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.

Одночасно, суд зауважує, що не висловлює думку щодо законності чи правомірності спірного рішення, а рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не має визначального впливу на рішення, яке згодом може бути ухвалено у зв'язку з оскарженням зазначеного рішення.

Крім того, за приписами частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі повинні бути зазначені окрім іншого й: повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; строк пред'явлення рішення до виконання.

Відповідно вірність та повнота зазначення такої інформації є вимогою до форми ухвали в розумінні статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частини першої статті 12 Закону «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Тому, враховуючи що позивачем у даній справі й відповідно - стягувачем, не є суб'єкт владних повноважень, тому такий строк встановлено терміном 3 роки.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ "МОРТРАНССЕРВІС" про вжиття заходів забезпечення позову.

2. Зупинити дію наказу Міністерства інфраструктури України від 02.01.2018 №2 "Про затвердження Змін до Правил плавання і лоцманівського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.01.2018 за №76/31528.

3. Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред'явлена до виконання у порядку та спосіб, встановлених Законом України «Про виконавче провадження», у строк до 05.03.2022.

4. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

5. Ухвалу направити для виконання сторонам у справі.

6. Ухвала діє до закінчення розгляду справи по суті та набрання рішенням у справі законної сили.

Стягувач: товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ "МОРТРАНССЕРВІС" (код ЄДРПОУ 41568305, адреса: 02089, Київ, вул.Радистів, 76)

Боржник: Міністерство інфраструктури України (код ЄДРПОУ 37472062, адреса: 01135, Київ, проспект Перемоги, 14)

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 1 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Є.В. Аблов