Рішення № 80228051, 28.02.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року ЛуцькСправа № 140/7/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Шевчику Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 районної державної адміністрації Волинської області про скасування розпорядження та наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до ОСОБА_4 районної державної адміністрації Волинської області (далі – ОСОБА_4 РДА) про скасування розпорядження №424 від 28.09.2018 року та наказу №111-ос від 10.12.2018 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 01.10.2008 року була призначена на посадуна посаду спеціаліста 1-ої категорії служби у справах дітей ОСОБА_4 РДА. З 22.01.2010 року призначена на посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату райдержадміністрації. У 2012 році була зарахована до кадрового резерву на посаду головного спеціаліста юридичного відділу та посаду начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату райдержадміністрації.

27.09.2018 року голова райдержадміністрації повідомив, що буде реорганізовувати відділ та скорочувати займану позивачем посаду у зв’язку із чим було прийнято розпорядження ОСОБА_4 РДА № 424 «Про впорядкування структури та граничної чисельності працівників ОСОБА_4 РДА» від 28.09.2018 року, яким з метою оптимізації чисельності працівників райдержадміністрації з 10 грудня 2018 року передбачено ліквідувати відділ ведення Держаного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації чисельністю 3 штатні одиниці; скоротити посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації; утворити сектор ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації.

03.10.2018 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано нижчу посаду - провідного спеціаліста сектору ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника, від якої вона відмовилась оскільки, на її думку, ліквідація відділу ведення Держаного реєстру виборців суперечить вимогам пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 943 «Деякі питання утворення органів (відділів) ведення та регіональних органів (відділів) адміністрування Державного реєстру виборців».

10.12.2018 року відділ було ліквідовано, а позивача звільнено із роботи згідно наказу ОСОБА_4 РДА №111-ос від 10.12.2018 року відповідно до підп. 1 п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України про що в день звільнення здійснено запис до трудової книжки.

Звільнення з посади вважає незаконним, таким що прийняте відповідачем протиправно, а тому просить розпорядження №424 від 28.09.2018 року та наказ №111-ос від 10.12.2018 року визнати протиправними та скасувати, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, просили позов задовольнити

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба –це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження ОСОБА_4 РДА від 01.10.2008 року №96-ОС ОСОБА_1 призначено на посаду спеціаліста І-ої категорії служби у справах дітей РДА.

Розпорядженням ОСОБА_4 РДА від 22.01.2010 року №7-ОС призначено позивача на посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату райдержадміністрації.

29.03.2013 року розпорядженням ОСОБА_4 РДА №31-ОС ОСОБА_1 з 01.04.2013 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату райдержадміністрації, як таку що закінчила Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за спеціальністю «Державне управління».

Головою ОСОБА_4 РДА прийнято розпорядження від 28.09.2018 року №424 «Про упорядкування структури та граничної чисельності працівників ОСОБА_4 районної державної адміністрації», яким з метою оптимізації чисельності працівників райдержадміністрації з 10 грудня 2018 року передбачено: пункт 1 «ліквідувати відділ ведення Держаного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації чисельністю 3 штатні одиниці»; підпункт 2 пункту 2 «скоротити посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації - 1 штатна одиниця»; підпункт 1 пункту 3 «утворити сектор ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації чисельністю 2 штатних одиниці».

03.10.2018 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано нижчу посаду - провідного спеціаліста сектору ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника, від якої позивач відмовилась оскільки на її думку ліквідація відділу ведення Держаного реєстру виборців суперечить вимогам пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 943 «Деякі питання утворення органів (відділів) ведення та регіональних органів (відділів) адміністрування Державного реєстру виборців».

Наказом ОСОБА_4 РДА №111-ос від 10.12.2018 року відповідно до підп. 1 п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України звільнено ОСОБА_1 з посади про що в день звільнення здійснено запис до трудової книжки.

Згідно з частиною першою, шостою статті 6 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач ОСОБА_4 РДА у даній справі не довела правомірності оскаржуваного наказу про звільнення позивача, з огляду на таке.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.

Регулювання трудових правовідносин у процесі проходження служби, порядок застосування дисциплінарних стягнень та процедура звільнення державних службовців у межах спірних правовідносин регулюється Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) як загальним законом, та Законом України «Про державну службу», як спеціальним законом.

Згідно зі статтею 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавством про працю, яке відповідно до статті 4 КЗпП України складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Таким чином, правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом України «Про державну службу», який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовується лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу».

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (частина перша статті 5 Закону).

Даний спір виник з відносин проходження публічної служби ОСОБА_1, як державного службовця в райдержадміністрації.

Відносини щодо підстав та порядку припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення врегульовано положеннями статей 83-90 Закону України "Про державну службу". Так, пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення у випадках, передбачених статтею 87 вказаного Закону. Зокрема, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону передбачено, що державна служба за ініціативою суб'єкта призначення припиняється у випадку скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як встановлено судом Головою ОСОБА_4 РДА прийнято розпорядження від 28.09.2018 року №424 «Про упорядкування структури та граничної чисельності працівників ОСОБА_4 районної державної адміністрації», яким з метою оптимізації чисельності працівників райдержадміністрації з 10 грудня 2018 року передбачено в т.ч.: пункт 1 «ліквідувати відділ ведення Держаного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації чисельністю 3 штатні одиниці»; підпункт 2 пункту 2 «скоротити посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації - 1 штатна одиниця»; підпункт 1 пункту 3 «утворити сектор ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації чисельністю 2 штатних одиниці».

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Проте, відповідно до частини третьої статті 36 КЗпП України, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», навіть у разі зміни власника підприємства (установи, організації), чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Однак, відповідач не надав доказів, що відбулося фактичне скорочення чисельності або штату працівників.

Так, із структури ОСОБА_4 РДА виключено відділ ведення Державного реєстру виборців апарату райдержадміністрації та створено сектор ведення Державного реєстру виборців апарату ОСОБА_4 райдержадміністрації.

Отже, фактично змінилася організаційна структура відповідача, оскільки його структурний підрозділ – відділ ведення Державного реєстру виборців апарату райдержадміністрації перетворено на сектор ведення Державного реєстру виборців апарату ОСОБА_4 райдержадміністрації.

Крім того, згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року № 6-491цс15, від 09.08.2017 року у справі № 6-1264цс17.

Судом встановлено, 03.10.2018 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано нижчу посаду - провідного спеціаліста сектору ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника, від якої позивач .

Суд не вважає, що відповідач належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, запропонувавши їй посаду провідного спеціаліста сектору ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника, оскільки запропоновано лише іншу вакантну роботу, яку позивач може виконувати, але не запропоновано вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, хоча, як встановлено судом, у відповідача станом на 03.10.2018 року, 10.12.2018 року були наявні вакантні посади, які відповідали кваліфікації, освіті, досвіду роботи позивача; відповідачем оголошувалися конкурси на зайняття вакантних посад державних службовців.

В позовній заяві позивач вказувала, що їй не було запропоновано як мінімум три вакантні посади, що відповідали її кваліфікації, а саме: посада головного спеціаліста архівного відділу ОСОБА_4 райдержадміністрації; посада провідного спеціаліста відділу освіти; адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг.

Проте як встановлено судом із наданих відповідачем документів, вакантних посад, що відповідали кваліфікації позивача було значно більше. Зокрема, згідно з переліком вакантних посад в апараті та структурних підрозділах ОСОБА_4 райдержадміністрації від 29.01.2019 року № 311/34/2-19 на момент попередження про наступне звільнення (03.10.2018 року) були вільними такі посади, що відповідали кваліфікації ОСОБА_1: головний спеціаліст сектору організаційної роботи РДА; провідний спеціаліст юридичного відділу апарату РДА; провідний спеціаліст внутрішньої та інформаційної політики апарат) РДА; провідний консультант сектору контролю РДА; головний спеціаліст відділу економічного розвитку, інвестицій та міжнародного співробітництва РДА; провідний спеціаліст відділу культури РДА; провідний консультант сектору у справах молоді та спорту РДА.

Згідно з переліком вакантних посад в апараті та структурних підрозділах ОСОБА_4 райдержадміністрації від 29.01.2019 року № 310/34/2-19 на момент звільнення (10.12.2018 року) були такі вакантні посади: головний спеціаліст сектору організаційної роботи РДА; провідний спеціаліст юридичного відділу апарату РДА; провідний спеціаліст внутрішньої та інформаційної політики апарату РДА; провідний консультант сектору контролю РДА; провідний спеціаліст відділу освіти РДА; головний спеціаліст архівного відділу РДА; провідний спеціаліст відділу культури РДА; провідний консультант сектору у справах молоді та спорту РДА; адміністратор відділу з питань надання адміністративних послуг РДА.

Проте, всупереч вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України позивачу було запропоновано переведення лише на одну посаду - провідного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців, яка до того ж була тимчасовою, що свідчить про порушення зі сторони відповідача вимог закону при звільненні ОСОБА_1.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про державну службу» прийняття на державну службу здійснюється на конкурсній основі. Однак, згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, а відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Отже, переведення позивача на іншу роботу при звільненні з роботи у зв'язку із скороченням штату і чисельності працівників може здійснюватися без конкурсного відбору. Крім того, відповідно до пункту 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169, переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

Також відповідно до частини другої статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Тому безпідставними є посилання відповідача на те, що правила статті 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці не поширюються на випадки працевлаштування вивільнюваних працівників на вакантні посади, оскільки йдеться не про переважне право на залишення на роботі, а про переважне право на працевлаштування на новій посаді.

Таким чином, судом встановлено, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням вимог Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності дають підстави вважати що рішення відповідача є протиправним, прийнятим без дотримання критеріїв, передбачених ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, статтею 13 Конвенції пр. захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2.4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В рішеннях Європейського Суду з прав людини - справа «Красношапка проти України» від 30 листопада 2006 року, «Єфименко проти України» від 18 липня 2006 року, які згідно до положень статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є обов'язковими для виконання Україною, суд неодноразово наголошував, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує ефективний засіб юридичного захисту.

Згідно статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Отже, гарантування кожному права на захист від незаконного звільнення є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакту про громадські та політичні права.

Враховуючи наведені вище обставини та положення нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ ОСОБА_4 районної державної адміністрації Волинської області від 10.12.2018 року №111-ос про звільнення ОСОБА_1 є протиправним і підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 слід поновити на посаді головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату ОСОБА_4 районної державної адміністрації Волинської області з 11 грудня 2018 року.

Разом з тим не підлягає до задоволення позовна вимога про скасування пункту 1, підпункту 1 пункту 3 розпорядження ОСОБА_4 РДА №424 від 28.09.2018 року з огляду на наступне.

Як встановлено судом Головою ОСОБА_4 РДА прийнято розпорядження від 28.09.2018 року №424 «Про упорядкування структури та граничної чисельності працівників ОСОБА_4 районної державної адміністрації», яким з метою оптимізації чисельності працівників райдержадміністрації з 10 грудня 2018 року передбачено: пункт 1 «ліквідувати відділ ведення Держаного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації чисельністю 3 штатні одиниці»; підпункт 2 пункту 2 «скоротити посаду головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації - 1 штатна одиниця»; підпункт 1 пункту 3 «утворити сектор ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації чисельністю 2 штатних одиниці».

04.01.2019 року головою ОСОБА_4 РДА на виконання розпорядження голови обласної державної адміністрації від 04 січня 2019 року №1 «Про встановлення граничної чисельності районних державних адміністрацій», з метою належної підготовки до проведення у 2019 році чергових виборів Президента України прийнято розпорядження №3, яким внесено з 21 січня 2019 року такі зміни до структури районної державної адміністрації: ліквідувати сектор ведення Державного реєстру виборців апарату райдержадміністрації чисельністю 2 штатних одиниці та утворити відділ ведення Державного реєстру виборців апарату ОСОБА_4 районної державної адміністрації чисельністю 3 штатних одиниці.

29.01.2019 року головою ОСОБА_4 РДА прийнято розпорядження, яким у розпорядженні голови районної державної адміністрації від 04.01.2019 року №3 «Про упорядкування структури та граничної чисельності працівників ОСОБА_4 районної державної адміністрації» слова та цифри: « 21 січня 2019 року» замінити словами та цифрами: « 11 лютого 2019 року», тобто з даної дати утворюється відділ ведення Державного реєстру виборців. Пунктом 8 цього розпорядження було визнано таким, що втратило чинність розпорядження №424 від 28.09.2018 року, яке є предметом оскарження в даній справ.

Таким чином, оскільки розпорядження ОСОБА_4 РДА №424 від 28.09.2018 року на день прийняття рішення судом втратило чинність, тому підстави для його скасування відсутні.

Щодо позовної вимоги про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Оскільки позовна вимога про поновлення позивача на посаді з 11 грудня 2019 року підлягає до задоволення, тому суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 РДА грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 17 368,45 грн.

Так, обчислення середньої заробітної плати здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», згідно з пунктом 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язані відповідні виплати.

Оскільки ОСОБА_1 звільнена в грудні 2018 року, а в листопаді 2018 року працювала не повний місяць, то сума виплат обчислюється за два попередні повні місяці до звільнення: вересень-жовтень 2018 року.

Згідно довідки ОСОБА_4 РДА про заробітну плату слідує, що дохід ОСОБА_1 за вересень-жовтень 2018 року складає 13 263,41 грн. (7 598 + 5 665,41) грн. за 42 робочих дні, відповідно середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 315,79 грн. Час вимушеного прогулу з 11 грудня 2018 року по 27 лютого 2019 року становить 55 робочих днів, відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 17 368,45 грн. (315,79 грн. х 55 днів = 17 368,45 грн.).

Відповідно до пунктів 2 і 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату ОСОБА_4 районної державної адміністрації Волинської області з 11 грудня 2018 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6 631,71 грн. (13 263,41 : 2) підлягає до негайного виконання.

Також, за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_4 РДА на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 704,80 грн., сплачений позивачем відповідно до квитанції від 27.12.2018 року №0.0.1225211763.1

Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про державну службу», Кодексу Законів про Працю України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_4 районної державної адміністрації Волинської області від 10.12.2018 року №111-ос.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату ОСОБА_4 районної державної адміністрації Волинської області з 11 грудня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_4 районної державної адміністрації Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 368,45 грн. (сімнадцять тисяч триста шістдесят вісім гривень) 45 копійок.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців апарату ОСОБА_4 районної державної адміністрації Волинської області з 11 грудня 2018 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6 631,71 грн. (шість тисяч шістсот тридцять одна гривня) 71 копійка звернути до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_4 районної державної адміністрації Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,08 грн.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 (44600, Волинська область, селище міського типу Маневичі, вулиця А. Снітка, будинок 48, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Відповідач ОСОБА_4 районна державна адміністрація Волинської області (44600, Волинська область, селище міського типу Маневичі, вулиця Незалежності, будинок 30, код ЄДРПОУ 04051454).

Головуючий суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 05.03.2019 року.