Рішення № 80224963, 04.03.2019, Київський районний суд м. Одеси

_____

Справа № 520/97/19

Провадження № 2/520/2252/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В .

при секретарі Кирикової О.О .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Одеській області,

Прокуратури Одеської області,

Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 03 січня 2019 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю органу державної влади, в якій позивач просить суд стягнути солідарно з рахунків Головного управління Національної поліції в Одеській області та Прокуратури Одеської області на свою користь у відшкодування моральної шкоди - 100000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 28 грудня 2015 року за №12865 нею подано до Приморського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області заяву про скоєний у відношенні неї та її родини злочин, відповідальність за який передбачено ч.1, 4 ст. 358, ч.1 ст.366 КК України.

28 грудня 2015 року за ознаками ч.1 ст.358 КК України до ЄРДР внесено відомості про скоєне кримінальне правопорушення за №12015160500012541 на підставі вказаної заяви.

Як стверджує позивач, що жодної слідчої-процесуальної дії за її участі та участі членів її родини не проведено, за 37 місяців рішення по справі не прийнято, її та членів її родини права від скоєного кримінального правопорушення не захищені та не поновлені, особи скоївши кримінальне правопорушення до відповідальності не притягнуті, шкоду завдану скоєним злочином не відшкодовано, що ніяк не розуміється з поняттям законодавця закріпленим в ст. 2 КПК України, згідно з якою завданням кримінального провадження є захист особи від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Також позивач зазначає, що Прокуратурою Одеської області за цей період також не здійснено прокурорського нагляду за додержанням законів, що передбачено ч.2 ст. 4 Закону України «Про прокуратуру».

Не виконання відповідачами вимог чинного законодавства, спричиняють позивачеві значну шкоду, яку останній оцінює в сумі 100000 гривень, що стало причиною для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В .

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 04 лютого 2019 року відкрито провадження по справі на підставі вказаної позовної заяви в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін по справі та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.

01 березня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Прокуратури Одеської області, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

01 березня 2019 року також до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання призначене на 04 березня 2019 року не з`явилась, однак 04.03.2019 року надала до суду заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити, у разі неявки відповідача постановити заочне рішення по справі, та розглянути справу у відсутності позивача.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представники відповідачів у судове засідання 04.03.2019 року не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток наявними в матеріалах справи. Представники Головного управління Національної поліції в Одеській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про причини поважності неявки суд не сповістив. Представник Прокуратури Одеської області надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А . проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З урахуванням викладеного, Київським районним судом м. Одеси було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28 грудня 2015 року за вх. №12865 до Приморського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області, ОСОБА_1 подано заяву про скоєне у відношенні нею та членів її родини кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.1.4 ст. 358, ч.1 ст.366 КК України.

В заяві про кримінальне правопорушення наведені факти, обґрунтування, а також додані копії документів, як докази скоєного кримінального правопорушення.

Подану ОСОБА_1 заяву про скоєне кримінальне правопорушення 28 грудня 2015 року було внесено до ЄРДР за №12015160500012541.

Як стверджує позивач, що жодної слідчої-процесуальної дії за її участі та участі членів її родини не проведено, за 37 місяців рішення по справі не прийнято, її та членів її родини права від скоєного кримінального правопорушення не захищені та не поновлені, особи скоївши кримінальне правопорушення до відповідальності не притягнуті, шкоду завдану скоєним злочином не відшкодовано, що ніяк не розуміється з поняттям законодавця закріпленим в ст. 2 КПК України, згідно з якою завданням кримінального провадження є захист особи від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Також позивач зазначає, що Прокуратурою Одеської області за цей період також не здійснено прокурорського нагляду за додержанням законів, що передбачено ч.2 ст. 4 Закону України «Про прокуратуру».

На підставі чого позивач вимушена звернутись до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, суд зазначає, що стаття 1167 ЦК України, передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень даної статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Положеннями ст.56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди ними органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що фактично підставою звернення до суду з дійсним позовом є бездіяльність посадових осіб Приморського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області, та при вирішені спору щодо стягнення моральної шкоди в даному випадку слід керуватись положенням ч.2 ст. 1176 ЦК України, яка наголошує на те, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконним діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках передбачених законом.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Як вже зазначалось, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що посилання позивача щодо не здійснення відповідачами жодних слідчих-процесуальних дій на протязі 33 місяців, є необґрунтованими, безпідставними та голослівними, оскільки позивачем на підтвердження вказаних обставин не надано до суду жодних доказів, як і доказів, того, що позивач звертався з відповідними запитами до відповідачів щодо отримання інформації про відповідне кримінальне провадження.

Також вказані посилання позивача спростовуються наданими доказами відповідачами до відзивів на позовну заяву, з яких судом встановлено, що в провадженні СВ Приморського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області перебувало кримінальне провадження №12015160500012541 від 28.12.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, яке розпочато на підставі заяви ОСОБА_1 щодо підроблення документів окремими співробітниками КП «БТІ» Одеської міської ради від 28.12.2015 року за №12865.

За результатами досудового розслідування 30.01.2016 року слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, яке на цей час незаконним чи необгрунтованим не визнано.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач.

Крім того, суд зазначає, що Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України ( ч.1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України ).

У відповідності до ч.1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 130 КПК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 303 КПК України («Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження») на досудовому провадженні може бути оскаржено рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Скарга на рішення слідчого про закриття кримінального провадження може бути подана особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

Відповідно до ст. 306 КПК України («Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування») скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими ст. 318-380 КПК України, з урахуванням положень Глави 26.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п`яти днів з моменту надходження скарги.

Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами КПК України.

Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:

1) скасування рішення слідчого чи прокурора;

2) зобов`язання припинити дію;

3) зобов`язання вчинити певну дію;

4) відмову у задоволенні скарги.

Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

Таким чином, Кримінальним процесуальним кодексом України встановлена певна процедура подання заяви про оскарження постанови слідчого про закриття кримінального провадження.

Позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 скористалась своїм правом на здійснення цих дій, постанова слідчого від 30.01.2016 року про закриття кримінального провадження №12015160500012541, на цей час є чинною та не скасованою.

Лише незгода позивача з прийнятими працівниками Приморського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області процесуальними рішеннями і діями, які позивачем навіть не були оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.

Крім того, позивачем не зазначено і не надано жодних доказів, в чому полягає спричинена позивачеві шкода з боку Прокуратури Одеської області, з урахуванням того, що слідчим відділом Приморського ВП у місті Одесі ГУНП в Одеській області проводилось досудове розслідування обставин, вказаних у заяві позивача, за наслідком чого прийнято постанову про закриття вказаного кримінального, яка на цей час незаконною чи необґрунтованою не визнана.

Таким чином, судом не встановлено дій з боку відповідачів, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування їй моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України, з урахуванням того, що останньою не підтверджено бездіяльність та незаконність дій відповідачів.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, після дослідження та оцінки доказів у справі в їх сукупності, а також надаючи оцінку кожному доказу окремо, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст.10, 12, 13, 18, 81, 247, 258, 259, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12), Прокуратури Одеської області (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Садова, 1-а), про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено - 04 березня 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.