Рішення № 80216842, 12.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2019 року №826/12368/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

02.08.2018 до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернувся громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (далі також - позивач) з позовом до Державної міграційної служби України (далі також - відповідач, ДМС України), в якому просив:

- визнати поважними причини та поновити строк звернення до суду;

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 16.11.2017 №107-17, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати ДМС України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ухвалою від 10.08.2018 суд дійшов висновку, що позовна заява та додані до неї матеріали відповідають вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження відсутні та відкрив провадження у справі, розгляд якої вирішив здійснювати у порядку спрощеного провадження.

Позовні вимоги мотивовано протиправністю оспорюваного рішення, оскільки, відмовляючи позивачу - громадянину Народної Республіки Бангладеш у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС України не врахувала ситуацій в країні походження позивача, яка за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для життя, безпеки та свободи людини, що є загальновідомим фактом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних в останнього повноважень, з урахуванням того, що у даному випадку не доведено, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, громадянин Народної Республіки Бангладеш, ІНФОРМАЦІЯ_1, за національністю - бенгалець, за віросповіданням - мусульманин (суніт), неодружений, освіта - середня (коледж).

Територію країни громадської належності залишив 08.08.2016, 05.01.2017 прибув до України, нелегально перетнувши кордон пішки в Чернігівській області. На момент звернення із заявою про надання захисту на території України перебував нелегально. Документи, що посвічують особу відсутні.

Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява), звернувся до ГУ ДМС в м.Києві 08.06.2017. Основною причиною звернення вказав побоювання переслідувань з боку поліції та представників правлячої партії ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки був лідером молодіжної організації опозиційної політичної партії ІНФОРМАЦІЯ_3.

За результатами розгляду заяви позивача та проведених із ним співбесід ГУ ДМС в м.Києві склало висновок від 22.06.2017 про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі вказаного висновку ГУ ДМС в м.Києві прийнято наказ від 22.06.2017 №267 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, яким управлінню з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в м.Києві доручено відмовити в оформленні документів позивачу для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Про вказану відмову позивачу надіслано повідомлення ГУ ДМС в м.Києві від 26.06.2017 №155.

Не погоджуючись із вищевказаною відмовою, позивач звернувся зі скаргою до ДМС України, в якій просив скасувати рішення ГУ ДМС в м.Києві від 22.06.2017 №267 як таке, що прийняте з порушенням порядку попереднього розгляду заяви, та прийняти рішення, яким зобов'язати ГУ МС в м.Києві прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 16.11.2017 №107-17 відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», підпункту «б» пункту 8.3 розділу УІІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649, відхилено скаргу позивача на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення прийняте на підставі висновку уповноваженого фахівця ДМС України від 14.11.2017 за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючи із цим рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України від 08.07.2011 №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI ).

Відповідно до підпунктів 1, 13 частини першої статті1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частинами першою та сьомою статті 7 Закону №3671-VI визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування об'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів.

Згідно зі статтею 8 Закону №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, ДМС України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з підпунктом 14 пункту 4 вказаного Положення ДМС України відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про визнання іноземців та осіб без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Пунктом 7 вказаного Положення ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Так, зокрема, до територіальних підрозділів ДМС України належить також ГУ ДМС в м.Києві.

Згідно зі статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

З матеріалів особової справи позивача вбачається, що позивач причинами неможливості повернення до країни походження називає побоювання переслідувань з боку поліції та представників правлячої партії ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки був лідером молодіжної організації опозиційної політичної партії ІНФОРМАЦІЯ_3. Заявник має проблеми політичного характеру з переслідуванням, фізичного характеру з побиттям, руйнацією бізнесу.

Як встановлено посадовою особою ДМС України у висновку від 14.11.2017, позивач в анкеті від 08.06.2017 зазначив про те, що вирушив із Бангладеш 08.08.2016, маючи дозвіл на виїзд, літаком, транзитом через Дубаї (ОАЕ), де перебував протягом трьох годин. На територію України потрапив 05.01.2017, перетнувши кордон пішки у Чернігівській області. Натомість, у реєстраційному листку зазначено, що він перетнув кордон України 05.01.2017 автомобілем, таємно.

У ході співбесіди 19.06.2017 у відповідь на запитання через які країни прямував, позивач зазначив, що вилетів з Бангладеш (м.Дакка) літаком до м.Мінська (Білорусь), транзитом через Дубаї, де затримався 7 годин. У м.Мінськ перебував 3 місяці та отримав візу в Росію. 27.12.2016 з м.Мінськ виїхав до м.Москва (Росія), де перебував 7 днів. Після чого 05.01.2017 виїхав з Росії до України.

Тобто, згідно з поясненнями позивача до листопада 2016 року він перебував в м.Мінськ, де він перебував та чим займався протягом наступного місяця, до виїзду в Росію (27.12.2017) він не повідомив. Також мінливими є твердження позивача стосовно часу його перебування в транзитному пункті в м.Дубаї (ОАЕ), в анкеті - 3 год., в ході співбесіди - 7 год.

Наведене зумовило висновок посадової особи відповідача про суперечливість вищевказаних пояснень позивача щодо обставин його виїзду з країни постійного проживання.

Неузгодженими також є пояснення позивача стосовно його навчання та роботи в країні постійного проживання. Так, в анкеті позивач заначив, що навчався в державному коледжі в м.Фені протягом 2011-2012 років, під час співбесіди 19.06.2017 зазначив, що навчався уже в період з 2011 року по 2013 рік. Щодо роботи в анкеті позивач вказав, що працював у період з 2013 по 2016 роки, під час співбесіди 19.06.2017 - з 2014 по 2016 роки.

Щодо політичного переслідування позивача у висновку від 14.11.2017 встановлено, що позивач в анкеті від 08.06.2017 зазначив, що був лідером молодіжної опозиційної політичної партії ІНФОРМАЦІЯ_3 і зазнав переслідувань з боку поліції м.Фені. Представники правлячої партії разом з кримінальними елементами зруйнували магазин заявника в центрі міста. Позивач не міг залишатись в країні громадянської належності, оскільки поліція разом з членами правлячої партії ІНФОРМАЦІЯ_2 переслідувала його.

У відповідь на запитання щодо змісту зустрічей із членами партії позивач повідомив, що говорили про вчинення протистояння партії ІНФОРМАЦІЯ_2, про пошкодження офісів та автомобілів члені цієї партії з метою провокування бійок з її представниками.

Під час співбесіди 19.06.2017 позивач щодо своїх функцій як члена партії повідомив, що скандував лозунги на мітингах, після чого група з 10-15 чоловік повторювала за ним. Стверджував, що був політичним активістом, організовував збори, мітинги. За організацію одного мітингу отримував 400-500 дол.США., виплачуючи кожному учаснику мітингу по 5-7 дол.США.

Зазначив, що був кандидатом на місцевих виборах від ІНФОРМАЦІЯ_3, які проходили 20.12.2015 в селі Південний Сонуа. У ході проведення виборів представники партії ІНФОРМАЦІЯ_2 погрожували позивачу. Зокрема, погрожував йому особисто ОСОБА_2, представник партії ІНФОРМАЦІЯ_2, начальник уард-5 в селі Південний Сонуа.

Однак посадової особою відповідача спростовано такі доводи позивача інформацією, що міститься у відкритому доступі в мережі Інтернет (джерело: http://archive.newagebd.net/207453/collectsng-nomination-forms-for-up-elections-sn-feni (стаття від 03.01.2016)), за змістом якої муніципальні вибори в муніципалітеті м.Фені відбулися 30.12.2015, а ОСОБА_2 був уповноваженою особою по виборам в підокрузі Фулгазі.

Внаслідок співставлення вищевказаних пояснень позивача посадова особа відповідача дійшла правильного висновку про те, що позивач не надав достовірну інформацію щодо його діяльності в опозиційній партії, а його пояснення можна вважати неправдоподібними та необґрунтованими.

Разом з тим в ході співбесіди 19.06.2017 позивач зазначив, що у разі повернення додому його або ув'язнять (оскільки стосовно нього написано заяву до поліції про наявність у нього пістолета) або його поб'ють представники партії ІНФОРМАЦІЯ_2, тоді як у відповідь на запитання чи викликався до він до поліції для дачі показів, позивач зазначив, що його двічі затримували, він двічі платив поліції гроші і його відпускали.

За наведених обставин суд погоджується з доводами уповноваженої особи відповідача, відображеними у висновку від 14.11.2017 про необгрунтовані пояснення позивача, якими він обґрунтовує події, пов'язані з його політичним переслідування в країні громадянської приналежності, на підтвердження яких не надано жодного документального доказу, що вказують на низьку ймовірність існування вказаної ним ситуації.

При цьому, у висновку відображено встановлену з інформативно-аналітичних звітів МЗС України (№640/17-500-1955 від 21.07.2017) інформацію стосовно того, що Народна Республіка Бангладеш не є проблемною у плані забезпечення базових прав людини, у тому числі й прав на політичну та громадську діяльність.

Західні держави, в першу чергу, непокоїть масова нелегальна міграція з цієї країни, яка фактично заохочується владою у цій перенаселеній країні як спосіб зниження соціально-економічних проблем.

Ураховуючи вищевикладене, суд погоджується з відображеним посадовою особою відповідача у висновку від 14.11.2017 твердженням про те, що заява позивача не містить об'єктивного елементу обґрунтованості побоювань, що є необхідним для вирішенням питання оформлення його документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на викладене, є обґрунтованим указаний висновок в частині правомірності наказу ГУ ДМС в м.Києві від 22.06.2017 №267, яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з цим, підстави для задоволення його скарги на це рішення відсутні.

Відтак, на підставі згаданого висновку від 14.11.2017 ДМС України правомірно прийняла оспорювание рішення від 16.11.2017 №107-17 про відхилення його скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тому підстави для визнання цього рішення протиправним і скасування у суду відсутні.

За таких обставин вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 5-11, 72-77, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Державної міграційної служби України (вул.Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко