Рішення № 80216459, 21.02.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/5638/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2019 року

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кухар Н.А.

секретаря судового засідання Шавель М.М.

за участю:

позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 міської ради про визнання протиправною і скасування ухвали, зобов’язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 міської ради, у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати ухвалу ОСОБА_1 міської ради № 2872 від 21.12.2017 року «Про відмову ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47»;

- зобов’язати ОСОБА_1 міську раду надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування приватної будівлі на вул. С.Петлюри, 47 та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0198 га на вул. С. Петлюри, 47 для обслуговування будівлі магазину.

Ухвалою від 07.12.2018 року відкрито провадження у справі.

Протокольною ухвалою суду від 07.02 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв’язку із необхідністю оренди земельної ділянки для обслуговування будівлі-магазину 06.06.2016 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до ОСОБА_1 міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0198 га на вул. С. Петлюри, 47 для обслуговування будівлі-магазину. На пленарному засіданні розглядались альтернативні ухвали щодо поданої заяви позивача, однак проекти ухвал були відхилені, оскільки не набрали необхідної кількості голосів. 28.11.2017 ОСОБА_2 повторно звернулась до відповідача із заявою до ОСОБА_1 міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на вул. С.Петлюри, 47. На пленарному засіданні 11-ї сесії ОСОБА_1 міської ради 7-го скликання 21.12.2017 року прийнята ухвала №2872 «Про відмову ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47». Не погоджуючись із вказаною ухвалою позивач звернулась до відповідача про повторне винесення на розгляд питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою. ОСОБА_1 міська рада повідомила про те, що міська рада не розглядає ухвали рішення щодо яких були прийняті. ОСОБА_2 не погоджується із ухвала від 21.12.2017 №2872 «Про відмову ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47». Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі не міститься підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, визначені чинним законодавством.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, просила задоволити позовні вимоги.

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що ухвала ОСОБА_1 міської ради №2872 «Про відмову ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47» прийнята а підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України на законами України. Вказує, що поряд із будівлею на вул. С.Петлюри, 47 знаходиться дитячий майданчик і надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_2 може вплинути на нього. Звертає увагу щодо позовної вимоги про зобов’язння відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві та просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 є власником будівлі літ. «Б-1», об’єкту нежитлової нерухомості, загальною площею 40.1 кв. м, за адресою: вул. С.Петлюри, 47, м. Львів, Львівська область, на підставі договору дарування частки у праві спільної сумісної власності подружжя на нежитлові приміщення без виділу цієї частки № 837 від 10.05.2014.

Згідно з технічним паспортом за адресою: вул. С.Петлюри, 47, м. Львів знаходиться будівля магазину літ. «Б-1».

06.06.2016 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 міської ради пр. надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Петлюри,47.

Листом від 29.12.2016 №2403-8385 ОСОБА_1 міська рада повідомила позивача про те, що не набравши необхідної більшості голосі на пленарному засіданні сесії проект ухвали «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Петлюри,47» відхилено.

28.11.2017 року ОСОБА_2 повторно звернулась до ОСОБА_1 міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Петлюри,47.

На 11 сесії 7-го скликання ОСОБА_1 міської ради 21.12.2017 року прийнято ухвалу №2872 року «Про відмову ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47». Керуючись п.4 ст.62 Регламенту ОСОБА_1 міської ради7-го скликання, затвердженого ухвалою міської ради від 17.03.2016 №260, міська рада ухвалила відмовити ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0198 га на вул.С.Петлюри, 47 для обслуговування будівлі магазину.

ОСОБА_2 21.04.2018 звернулась до відповідача із заявою про повторне винесення на розгляд питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.С.Петлюри, 47.

ОСОБА_1 міська рада листом від 27.04.2018 №2403-2151 повідомила позивача, що 21.12.2017 року прийнято ухвалу №2872 року «Про відмову ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47». Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада не розглядає ухвали, рішення щодо яких були прийняті.

Не погоджуючись із оскаржуваною ухвалою, позивач звернулась із позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету ОСОБА_4 України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної ОСОБА_4 і ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

У відповідності до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За правилами частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до положень статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об’єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

За правилами частини 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином передача земельних ділянок у користування передбачає виготовлення проекту з землеустрою, його погодження компетентними органами, а відтак, прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки у користування.

За результатами розгляду заяви громадянина, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.

Разом з цим, така відмова повинна бути мотивована, оформлена належним чином та прийнята виключно з підстав, встановлених частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначений частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України є вичерпним.

Судом встановлено, що ухвалою ОСОБА_1 міської ради від 21.12.2017 № 2872 відмовлено ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що у такій не наведено жодних підстав для відмови позивачеві у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вказана відмова не мотивована та не містить посилання на норми законодавства.

Суд звертає увагу на те, що вищезазначені положення норм Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язують прийняти рішення, а також визначають підстави, з яких може бути прийняте рішення про відмову.

Однак, в даному випадку вимоги Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ОСОБА_1 міською радою дотримано не було.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що поряд із будівлею на вул. С.Петлюри, 47 знаходиться дитячий майданчик і надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_2 може вплинути на нього, оскільки така підстава не зазначена в оскаржуваній ухвалі та не передбачена частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач діяв без дотриманням вимог Конституції та законів України, а відтак позовна вимога щодо визнання протиправною та скасування ухвали ОСОБА_1 міської ради № 2872 від 21.12.2017 року «Про відмову ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47» підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу на особливу важливість принципу «належного урядування», який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», п. 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії», п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Щодо позовної вимоги про зобов’язання ОСОБА_1 міської ради надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування приватної будівлі на вул. С.Петлюри, 47 та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0198 га на вул. С. Петлюри, 47 для обслуговування будівлі магазину, суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

В Рекомендаціях Комітету ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його невідкладно приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Крім того, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським судом з прав людини складено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об’єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі Брайєн проти Обєднаного Королівства (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі ISKCON та 8 інших проти Обєднаного Королівства (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі Путтер проти Болгарії (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).

Враховуючи зазначене, позовна вимога про зобов’язання ОСОБА_1 міської ради надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування приватної будівлі на вул. С.Петлюри, 47 та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0198 га на вул. С. Петлюри, 47 для обслуговування будівлі магазину задоволенню не підлягають.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини 3 та часини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд звертає увагу, що позивач звернулась вперше до ОСОБА_1 міської ради 06.06.2016 року, однак всупереч вимогам Земельного кодексу відповідачем в місячний строк з моменту звернення не було прийнято рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або щодо відмови у його наданні.

Враховуючи наведене, з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати ОСОБА_1 міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 06.06.2016 року щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47 з урахуванням правової оцінки суду.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи ездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень, закріплених частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частин 1 та частини 2 статті 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено в частині 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з приписами частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та оплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати ухвалу ОСОБА_1 міської ради № 2872 від 21.12.2017 року «Про відмову ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47».

Зобов'язати ОСОБА_1 міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 06.06.2016 року щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. С.Петлюри, 47, з урахуванням правової оцінки суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_1 міської ради (місцезнаходження: 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) на користь ОСОБА_2 (місцепроживання: 79053, м. Львів, вул. Перфецького, 2а/207, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір у сумі 352, 50 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04 березня 2019 року.

Суддя Кухар Н.А.