Рішення № 80214700, 04.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2019 р. Справа№200/1388/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання протиправними дії Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року, зобов’язання Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року, зобов’язання Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона перебуває на обліку у Торецькому ОУПФУ Донецької області, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію по втраті годувальника. Позивач зазначає, що з березня 2016 року їй припинено виплату пенсії без прийняття будь – якого рішення про припинення виплати пенсії та повідомлення про підстави припинення виплати пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вчинені з порушенням вимог Конституції України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Позивач та представник позивача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Торецькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з 01.07.2014 року на підставі розпорядження № 5245 від 07.03.2015 року, даних електронної пенсійної справи та письмової заяви від 14.10.2014 року, як внутрішньо переміщена особа. Відповідач зазначає, що управління під час вирішення питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам керується Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, Постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, Постановою КМУ від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат особам”, Постановою КМУ від 18.02.2016 року № 136 “Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування”. Відповідач звертає увагу суду на те, що вищезазначені акти не позбавляють права позивача на отримання пенсії, а встановлюють певний порядок її отримання в умовах проведення антитерористичної операції. Відповідач зазначає, що реалізація права на отримання пенсійних виплат пов’язана з фактом реєстрації пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Відповідач вказує на те, що 01.03.2016 року виплата пенсії позивачу припинена для з’ясування фактичного місця проживання. Відповідно до витягу з протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 29.11.2016 року № 23 в призначенні (відновленні) соціальних виплат ОСОБА_3 відмовлено, у зв’язку з скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Рішенням № 187481 від 29.11.2016 року управлінням вирішено відмовити у відновленні виплати пенсії ОСОБА_2 на підставі п. 5 ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, п. 5 абз. 8 ст. 12 Закону України № 1706 за рішенням директору Департаменту (наказу № 99 від 22.10.2016 року), а. 14 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року, у зв’язку із скасуванням дії довідки про взяття на облік ВПО. Відповідач зазначає, що для поновлення виплати пенсії позивач повинен бути зареєстрований, як тимчасового переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та фактичного проживання за адресою, що зазначена у довідці в межах міста Торецьк Донецької області. Відповідач вважає, що відмовляючи у поновленні виплати пенсії позивачу діяв в межах чинного законодавства.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 26 лютого 2019 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач, представник позивача та представник відповідача у судове засідання не з’явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія по втраті годувальника, що не заперечується сторонами (а.с. 16).

ОСОБА_1 була взята на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Горлівки Донецької області до м. Дзержинськ (нині – м. Торецьк), АДРЕСА_1, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 15.12.2014 року № НОМЕР_1 (а.с. 17).

Місто Горлівка Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

З матеріалів справи встановлено, що 05.11.2014 року позивач звернувся до управління з заявою про виплату пенсії, відповідно до якої просила запросити пенсійну справу з управління Пенсійного фонду України в м. Горлівки та виплачувати пенсію за фактичним місцем проживання (а.с. 52).

Згідно розпорядження № 5245 від 07.03.2015 року управлінням призначено позивачу пенсію за віком (а.с. 51).

Як зазначає позивач у позовній заяві, в березні 2016 року їй відповідачем було припинено виплату пенсії без повідомлення причин та надання відповідно рішення про припинення вплати пенсії.

Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 23 від 29.11.2016 року вирішено у зв’язку із закриттям довідок про взяття на облік ВПО в результаті закінчення терміну дії довідок та в результаті надання ВПО недостовірних даних та згідно з п. 5 статті Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” припинити соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам згідно додатку № 5.1 та 5.2 (а.с. 53).

Відповідно до додатку до протоколу комісії № 23 від 29.11.2016 року вирішено припинити соціальні виплати ОСОБА_1 (а.с. 54).

Судом встановлено, що управлінням прийнято рішення № 187481 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 29.11.2016 року, відповідно до якого зазначалось про те, що у відповідності з п. 5 частини 1 ст. 49 Закону № 1058 та п. 3, п. 5 абз. 8 ст. 12 Закону України від 20.10.2014 року № 1706, п. 14 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365, на підставі п. 5 Витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 29.11.2016 року № 23 відмовити у призначенні (відновленні) пенсійних виплат ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв’язку із скасуванням довідки про взяття на облік ВПО в результаті закінчення строку дії довідки. Крім того, у рішенні відповідач зазначав про відмову у відновленні виплати пенсії ОСОБА_2 (а.с. 55).

Відповідно до супровідного листа УПФУ в м. Дзержинську Донецької області від 29.11.2016 року за вих. № 9329/03 встановлено, що рішення № 187481 від 28.11.2016 року була направлено на адресу позивача за місцем фактичного проживання згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 56).

Однак суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних доказів направлення вищезазначеного рішення на адресу позивача, а саме поштової квитанції про направлення поштового відправлення або повідомлення про вручення поштового відправлення.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звертався до Торецького ОУПФУ з адвокатським запитом про надання інформації стосовно підстав припинення виплати пенсії позивачу (а.с. 18).

Листом від 07.09.2018 року за вих. № 3530/02 Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило представника позивача про те, що згідно виписки з протоколу № 23 від 29.11.2016 року засідання комісії з питань призначення (поновлення) соціальних виплат ВПО скасовано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Таким чином, рішенням № 187481 від 29.11.2016 року вирішено припинити виплату пенсії ОСОБА_2 Нарахувати пенсії не має законних підстав. Сума пенсії з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року складає 105916,99 грн. Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 необхідно звернутися до управління з заявою про поновлення виплати пенсії, надавши паспорт та ідентифікаційний код. Нову довідку управління соціального захисту населення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та реквізити рахунку в «Ощадбанку» (а.с. 19).

Згідно довідки Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії встановлено, що ОСОБА_2 у березні 2016 року припинено виплату пенсії. Пенсійні виплати позивачу з березня 2016 року по лютий 2019 року нараховувалась, однак не була виплачена у встановлений законодавством строк (а.с. 57).

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві, у зв’язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту – Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача не застосований управлінням та не доведений.

Крім того, суд вказує на те, що управлінням прийнято рішення № 187481 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 29.11.2016 року, відповідно до якого позивачу відмовлено у відновленні виплати пенсії, однак зазначене рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, який не визначає підставу для припинення виплати пенсії скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Положеннями статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановив обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Припиняючи виплату пенсії позивачу, у зв’язку з скасуванням довідки про взяття на облік особи, яка перемістилась з території проведення антитерористичної операції, відповідач послався на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, який не є законом, та безпосередньо на Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VІІ в редакції, що діяла на момент отримання ОСОБА_2 довідки.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії по втраті годувальника.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність у позивача довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не може позбавляти її права на отримання пенсії за віком через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, п.13 якого передбачає, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.

Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд зазначає, що вищезазначена позиція викладене у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18-а (Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

В силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з 01 березня 2016 року позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.

Суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб’єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також враховуючи те, що Управлінням Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області прийнято рішення № 187481 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 29.11.2016 року, яким відмовлено у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Управлінням Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 187481 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 29.11.2016 року, яким відмовлено у відновленні виплати пенсії ОСОБА_2.

Крім того, оскільки судом встановлено, що пенсійні виплати ОСОБА_2 за період з 01.03.2016 року нараховувались, однак не виплачувались, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині визнання протиправними дії Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року, зобов’язання Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01.03.2016 року.

Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача подання до суду звіту про виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року, зобов’язання Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управлінням Пенсійного фонду України м. Дзержинську Донецької області № 187481 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 29.11.2016 року, яким відмовлено у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсію з 01 березня 2016 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42170475, 85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень40 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 04 березня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.