Рішення № 80202734, 12.02.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/11059/13-ц 2/335/249/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районнийсуд м.Запоріжжя у складі:головуючого судді Рибалко Н.І.,за участю секретаря судового засідання Мереуци М.А,розглянувши справу за цивільним позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому зазначив наступне.

Відповідно до укладеного договору № А36ZRS32360305 від 01.08.2011 року ОСОБА_1 01.08.2011 року отримав кредит у розмірі 5990,75 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

В позовній заяві позивачем зазначено, що у порушення норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим станом на 27.09.2013 року має заборгованість - 42443,73 грн., яка складається з наступного: 5990,75 грн. - заборгованість за кредитом; 3,88 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1869,12 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 32082,66 - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина), 1997,32 грн. - штраф (процентна складова).

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2013 року, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „АКЦЕНТ-БАНК було задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ „АКЦЕНТ-БАНК заборгованість за кредитним договором на загальну суму 42443,73 та судовий збір в розмірі 424,44 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09.07.2018 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства „АКЦЕНТ-БАНК до ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2013 року скасовано.

Відповідачем направлено до суду відзив на позовну заяву від 12.12.2018р., в якому свою позицію відповідач обгрунтовує тим, що позивачем не надано доказів того, що відповідач отримував 5990,75грн. грошових коштів у кредит, та йому не була видана відповідна Картка передбачена умовами Заяви, і строк дії Картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку. Відповідач заперечує укладання між сторонами договору кредиту та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Пам`ятки клієнта і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, що свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Стосовно нарахування пені, відповідач заперечує, вказуючи на сплив строку позовної давності щодо стягнення пені 12 місяців. Так як, відповідно до умов заяви про надання банківських послуг за № А36ZRS32360305, датою останнього погашення заборгованості має бути не пізніше ніж 31.07.2012 року. При цьому позовна заява до суду була подана 23.10.2013р. зі спливом строку позовної давності щодо стягнення пені 12 місяців. В той же час, відповідачем зазначено, що позивачем, ПАТ «Акцент Банк», не надано доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Пам`ятки клієнта і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

Позивачем були подані до суду відповідь на відзив від 22.11.2018р. згідно яких, останній стверджує, факт на наявності підпису відповідача як на Заяві позичальника так і на копії чеку щодо отримання товару, доводить укладення договору та ознайомлення з Умовами надання споживчого кредиту «Розстрочка». Щодо позовної давності по пені відповідач вказує, що підписання заяви засвідчується факт ознайомлення з умовами кредитування та відповідно до пункту 5.5. даних Умов, сторони погодили строк позовної давності за всіма вимогами у розмірі 5 років.

У судове засідання представник позивача не з»явився, надіславши на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутність представника позивача.

Представник відповідача надала суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутність.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до укладеного договору № № А36ZRS32360305 від 01.08.2011 року ОСОБА_1 01.08.2011 року отримав кредит у розмірі 5990,75 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам “Розстрочка”, Тарифам складає між ним та Банком кредитно - заставний договір.

За розрахунком заборгованості станом на 27.09.2013 року за договором від 01.08.2011 року заборгованість – 42443,73 грн., яка складається з наступного: 5990,75 грн. - заборгованість за кредитом; 3,88 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1869,12 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 32082,66 - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина), 1997,32 грн. - штраф (процентна складова).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконувати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 1049, 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що Позичальник зобов'язаний повернути Кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Судом встановлено, що відповідач отримав строковий кредит у сумі 5990,75 грн. на придбання товару, про що звернувся з заявою позичальника, та підписав її. Заборгованість за кредитом (прострочене тіло 5990,75 грн.) та відсотки у розмірі 3,88 грн. відповідачем не погашені, тому підлягають стягненню.

Позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з пені – 32082,66 грн. задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною другою зазначеної статті встановлено, що до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Позивач в обґрунтування строку позовної давності про стягнення неустойки (пені, штрафу) посилається на Умови та Правила надання банківських послуг (Умови), згідно з якими строк позовної давності встановлюється сторонами тривалістю в п'ять років.

На спростування вказаного слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Однак, слід зазначити, що Умови, якими встановлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача.

Крім того, у Заяві Позичальника від 01.08.2011 домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

У зв'язку з викладеним вказані доводи позивача щодо домовленості сторін про збільшення строку позовної давності не можна вважати обгрунтованими, а Умови не можна вважати ані складовою, ані невід'ємною частиною укладеного між сторонами кредитного договору від 01.08.2011.

Аналогічна правова позиція була висловлена Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України, зокрема у постановах від 11 березня 2015 року (справа № 6-1926цс15) та від 05 липня 2017 року (справа № 6-887цс17).

Отже, у даному випадку застосовується строк позовної давності, встановлений законом.

В даній справі позивач просить стягнути пеню, яка згідно позовних вимог та наданого банком розрахунку обрахована після закінчення дії кредитного договору, тобто після 31 липня 2012 року, станом на 27 вересня 2013 року у розмірі 32082,66 грн. До суду позивач звернувся 23.10.2013 року, тобто з пропуском річного строку щодо стягнення пені.

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.ст.546, 549, 550, 551 ЦК України неустойка за своєю правовою природою є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов'язань і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання, а відтак може нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.

Наведені висновки кореспондуються із положеннями ч.1 ст.1050 ЦК України, згідно якої якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Такий же правовий висновок ОСОБА_3 Верховного Суду міститься у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), де ОСОБА_3 вказала, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналогічні висновки містяться у постановах ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18).

За таких обставин суд вважає що вимоги про стягнення пені заявлені поза межами річного строку позовної давності та задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення штрафу (фіксованої частини) 500 грн. та 5% від суми заборгованості – 299.73 грн., суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню, оскільки позичальником були порушені строки платежів по грошовому зобов»язанню.

Вимоги про стягнення комісії 1869,12 грн. не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З врахуванням фактичних обставин справи, положень ч.1, ч.3 статті 626, ч.2 статті 627, ч.1 статті 638 ЦК України, умов заяви позичальника від 01.08.2011 року суд дійшов висновку, що кредитний договір є договором споживчого кредиту, і за даних обставин банк при укладенні даного договору був зобов'язаний дотримуватись вимог Закону України ''Про захист прав споживачів'' (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Як вбачається з заяви позичальника від 01.08.2011 року , розмір щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту становить 155,76 грн. Виходячи із аналізу приписів статті 11 Закону України ''Про захист прав споживачів'' (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частин 1,3 статті 1054 ЦК України, суд зазначає, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за надання фінансового інструменту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України ''Про захист прав споживачів'' з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до ч.1 статті 55 Закону України ''Про банки і банківську діяльність'', відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, які діяли на час виникнення спірних правовідносин (в подальшому втратили чинність 10.06.2017 року), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). З врахуванням вищенаведеного, а також приймаючи до уваги правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення комісії у розмірі 1869,12 грн.

Керуючись ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 67 грн.91 коп.

Керуючись ст.ст. 4,12,13,141, 264,265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства „Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства „Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 6794 грн.36 коп., судовий збір у розмірі 67 грн.91 коп., всього стягнути 6862 (шість тисяч вісімсот шістдесят дві) грн.27 коп.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 18.02.2019 року.

Суддя: Н.І Рибалко