Рішення № 80178047, 27.02.2019, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/10016/16-ц

Провадження № 2/520/853/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.,

при секретарі – Кирикової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 товариства Комерційний банк «Приватбанк»

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» 22 серпня 2016 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 29 листопада 2011 року, станом на 31 травня 2016 року, у загальному розмірі в сумі 15877 гривень 09 копійок, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 448 гривень 22 копійки; заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 10616 гривень 63 копійки; заборгованості за пенею та комісією в сумі 3580 гривень 00 копійок; штрафу (фіксована частина) в сумі 500 гривень 00 копійок; штрафу (процентна складова) в сумі 732 гривні 24 копійки, а також витрати по сплаті судового збору, посилаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 31 серпня 2016 року на підставі вказаної позовної заяви відкрито провадження по справі та призначено попереднє судове засідання.

29 листопада 2016 року до суду надійшла від відповідача по справі заява про застосування строків позовної давності, а також заперечення проти задоволення позовної заяви.

Ухвалою Київського районного суду мста Одеси від 14 березня 2017 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 про витребування доказів – задоволено частково. Витребувано з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»: оригінал, для огляду в судовому засіданні, анкети-заяви про приєднання к Умовам і Правилам надання банківських послуг в Приватбанку, заповнена від імені ОСОБА_2 від 29.11.2011 року; оригінал, для огляду в судовому засіданні, довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льотного періоду» (надана ПАТ КБ «Приватбанк» до позову в додатках разом з заявою-анкетою ОСОБА_2О.); інформацію про платіжну картку (кредитну картку) на яку ОСОБА_2 були зараховані і надані кредитні кошти в сумі 500 гривень 00 копійок, з зазначенням дати її видачі та терміну дії картки.

25 квітня 2018 року у підготовчому судовому засіданні представник позивача надав до суду для огляду оригінали документів витребувані судом на підставі ухвали Київського районного суду міста Одеси від 14 березня 2017 року.

Також 25 квітня 2018 року судом було ухвалено закрити підготовче судове провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

19 грудня 2018 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, в якому позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір №б/н від 29.11.2011 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2.

19 грудня 2018 року в судовому засіданні судом було ухвалено прийняти зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійснимдо спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості.

29 січня 2019 року до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву від представника ОСОБА_1 товариства Комерційний банк «Приватбанк», в якому представник останнього просить суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2

27 лютого 2019 року представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 – ОСОБА_4 надав заяву про залишення без розгляду зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, а також заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник позивача ОСОБА_1 товариства Комерційний банк «Приватбанк» в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак у первісному позові представник позивача просить суд позов задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

На підставі чого судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 27 лютого 2019 року заяву представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 – ОСОБА_4 про залишення позову без розгляду – задоволено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним – залишено без розгляду. Розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - продовжено в порядку передбаченому цивільним судочинством.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 листопада 2011 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» із анкетою-заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, відповідно до якої, банк надав позичальнику кредит на платіжну картку, зі встановленим кредитним лімітом в сумі 500 гривень 00 копійок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Розмір щомісячних платежів 7% від заборгованості, однак не менше 50,00грн. та не більше залишку заборгованості. Штраф при порушенні строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, сплачується 500 гривень + 5% від суми заборгованості.

Позичальник у заяві надав свою згоду, що підписана ним заява від 29 листопада 2011 року разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Універсальна»), Умовами та правилами надання банківських послуг, складає між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом ОСОБА_2 у вказаній заяві.

ПАТ КБ «Приватбанк» виконав прийняті на себе зобов’язання в повному обсязі, надав ОСОБА_2 кредитну картку з можливим кредитним лімітом у визначеному сторонами розмірі відповідно до умов кредитного договору №б/н від 29.11.2011 року, що підтверджується інформацією наявною в наданому до суду розрахунку заборгованості.

У зв’язку з чим, судом встановлено, що ПАТ КБ «Приватанк» виконані умови кредитного договору №б/нвід 29 листопада 2011 року.

З наданого представником позивача розрахунку заборгованості, вбачається, що станом на 31 травня 2016 року, заборгованість відповідача за кредитним договором №б/н від 29 листопада 2011 року складає в загальному розмірі 15877 гривень 09 копійок, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 448 гривень 22 копійки; заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 10616 гривень 63 копійки; заборгованості за пенею та комісією в сумі 3580 гривень 00 копійок; штрафу (фіксована частина) в сумі 500 гривень 00 копійок; штрафу (процентна складова) в сумі 732 гривні 24 копійки.

Невиконання відповідачем своїх зобов’язань по вищезазначеному договору, зумовило звернення ПАТ КБ «Приватанк» 22 серпня 2016 року до суду із відповідним позовом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі вищевикладених обставин, судом встановлено, що банком були виконані умови договори, надано відповідачеві кредит.

Доказів сплати зазначеної суми відповідачем, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, суду не надано.

Відповідачем під час розгляду справи було заявлено заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

ОСОБА_5 19 ЦК України, що регулюють позовну давність, вказують, зокрема, на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.2 ст. 261).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13,та постанові Верховного суду України по справі №6-31 цс15.

У Постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 06.11.2013 року № 6-116цс13 вказано, що у випадку, коли умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Так, з розрахунку заборгованості по кредитному договору №б/н від 29 листопада 2011 року наданого представником позивача (а.с.4,5 І том, а.с.11-12 ІІ том) вбачається, що ОСОБА_2 останнє використання кредитної картки, а саме зняття кредитних коштів в сумі 100 гривень 00 копійок відбулось - 13 серпня 2012 року.

Відповідно до укладеної заяви від 29 листопада 2011 року вбачається, що строк внесення щомісячних платежів встановлено до 25 числа місяця, наступного після звітного.

Отже, порушення зобов’язань ОСОБА_2 розпочалось з 26 вересня 2012 року.

Також з розрахунку заборгованості вбачається, що останнє погашення заборгованості ОСОБА_2 в сумі 100 гривень було здійснено відповідачем 30 жовтня 2012 року, що є перебігом позовної давності та визнання зобов’язань відповідачем.

У зв’язку з чим, суд зазначає, що саме з вказаного періоду, а саме з 26 грудня 2012 року розпочинається порушене право кредитора з неотримання від боржника чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності починається саме з моменту порушення строку його погашення, а саме з 26.12.2012 року.

Також суд зазначає, що з розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування усіх видів заявлених до стягнення сум, а саме відсотків, пені, комісії, штрафи розпочинаються нараховуватись позивачем з 05 січня 2013 року.

Як вже зазначалось, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) в один рік.

Позивач звернувся до суду з цим позовом 22 серпня 2016 року.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням того, що перебіг строку позовної давності почався з моменту настання строку погашення чергового платежу за договором тобто з 26 грудня 2012 року, однак АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 22 серпня 2016 року, тобто за межами установленого законом строку позовної давності до всіх видів вимог, у зв’язку з чим суд доходить висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, заява відповідача про застосування строків позовної давності є обґрунтованою.

Щодо посилань представника позивача про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом оскільки відповідно до п.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг,сторонами узгоджено позовну давність в 50 років, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Так, позивачем надано до позову роздруківку витягу Умов та правил надання банківських послуг, завірену печаткою банку, пунктом 1.1.7.31 якої встановлено, що строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки, пені та штрафів був збільшений до 50 років.

Суд зазначає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Однак, суд не приймає надані до позову Умови та правила надання банківських послуг, як належний доказ, оскільки зазначені Умови, у пункті 1.1.7.31 яких встановлено позовну давність тривалістю в п'ятдесят років, не містять підпису відповідача.

При цьому не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що Умови і Правила ПАТ «ПриватБанк» не змінювалися і на час укладення кредитного договору саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника.

У заяві позичальника від 29 листопада 2011 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності відсутнє.

Відсутній і окремий договір про збільшення строку давності.

У зв’язку з чим, суд погоджується, що Умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості до п'ятдесяти років. Договору про збільшення позовної давності сторони не укладали.

У зв’язку з чим, пункт 1.1.7.31 Умов і Правил, яким встановлено збільшений строк позовної давності до 50 років, не є належним і беззаперечним доказом, укладення між позивачем і відповідачем договору про збільшення позовної давності сторони не укладали.

Саме до вказаної правової позиції дійшла ОСОБА_6 Верховного Суду під час розгляді справи № 202/26885/13-ц, яка викладена в постанові від 06 лютого 2019 року.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, дослідивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду з заявленими вимогами, а від так позовні вимоги ОСОБА_1 товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовна заява задоволенню не підлягає, тому понесені позивачем судові витрати до відшкодування не підлягають.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 13, 76-81, 82, 89, 141, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 товариства Комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_2 (місце проживання: 65114, АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 29 листопада 2011 року, станом на 31 травня 2016 року, у загальному розмірі в сумі 15877 гривень 09 копійок – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено – 28 лютого 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.