Рішення № 80171969, 14.02.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/750/19

Справа №754/10971/17

РІШЕННЯ

Іменем України

14 лютого 2019 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Козловець К.П.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю відповідача ОСОБА_2

за участю представника позивача - адвоката Звольського І.І., Ліпухін А.В.

за участю представника відповідача - адвоката Нєсвєтов В.Г.

за участю представника третьої особи - Годун Л.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа яка не заявляє самостійних вимого щодо предмету спору: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських права , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом позбавлення батьківських права.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва під головуванням судді ОСОБА_3 від 14.09.2017 відкрито провадження у цивільній справі за позивною ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа яка не заявляє самостійних вимого щодо предмету спору: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських права.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2018 року, вищезазначена справа за єдиним унікальним номером 754/10971/17-ц, номер провадження 2/754/1439/18, передана судді Бабко В.В. у зв'язку з звільненням судді ОСОБА_3

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва під головуванням судді Бабко В.В. від 19.01.2019 прийнято до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа яка не заявляє самостійних вимого щодо предмету спору: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських права.

03.07.2018 до суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 про залучення в якості третьої особи Службу у справах дітей Голосіївської у місті Києві районної державної адміністрації, клопотання судом було задоволено та залучено в якості третьої особи Службу у справах дітей Голосіївської у місті Києві районної державної адміністрації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 лютого 2005 року позивачка зареєструвала шлюб з відповідачем у відділі реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції, актовий запис № 198. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16.11.2011 шлюб між позивачем і відповідачем було розірвано. 21 листопада 2011 року Деснянським районним судом було видано виконавчий про стягнення аліментів на утримання дітей з відповідача на користь позивачки, починаючи з 30 серпня 2011 року і до досягнення дітьми повноліття. До рішення суду про стягнення аліментів відповідач не здійснював матеріального допомоги і, після відкриття виконавчого провадження відповідач здійснює матеріальну допомогу на власний розсуд у мізерних розмірах. Заборгованість по сплаті аліментів за період з 30 серпня 2011 року по серпень 2017 року становить 78842,89грн. Відповідач абсолютно не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не спілкується з дітьми взагалі, тобто не дбає про їх нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. Відповідач по справі ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. В лютому 2014 року відповідач вигнав позивачку з малолітніми дітьми з квартири, чим змусив їх змінити квартиру, та відповідно залишив дітей без засобів для існування і житла. Такі дії відповідача змусили позивача звернутися до Деснянського районного суду міста Києва з позовом про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням і 16 квітня 2015 року вказаний позов було задоволено в повному обсязі. Відповідач ухиляється від виконання рішення про сплату аліментів. Державні виконавці Деснянського відділу ДВС неодноразово викликали відповідача, на жодний виклик боржник до відділу ДВС не з'являвся. 19 липня 2017 року та 01 серпня 2017 року державним виконавцем Деснянського РВДВС міста ГТУЮ у місті Києві були здійснені виходи за адресою відповідача з метою о виконання виконавчого провадження, однак двері ніхто не відчинив. Відповіді на адвокатські запити про участь батька у житті дітей направлені до Центру первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району міста Києва Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-10». Все вищезазначене свідчить виключно про одне: відповідач - ОСОБА_2В самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. Також, фіктивне батьківство перешкоджає позивачу оздоровлювати дитину за межами України, та як відповідач відмовляє в проханні виїзду дітей за кордон. У зв'язку з викладеним вище позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач ОСОБА_1 та представники позивача Звольський І.І., Ліпухін А.В. в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник Нєсвєтов В.Г. в судових засіданнях заперечували проти позовних вимог, зазначаючи, що відповідач має складні відносини з позивачкою, дітей йому не надають, позивачка перешкоджає у спілкуванні, тому відповідачем прийнято рішення задля спокою дітей не турбувати їх до того як діти самостійно будуть вирішувати питання щодо сумісного спілкування. Заборгованості по сплаті аліментів не має, бажає піклуватися та спілкуватися з дітьми.

Представник третьої особи Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, до суду надійшов лист відповідно до якого зазначили, що з наданих матеріалів вищезазначеної справи, вбачається що позивач, ОСОБА_1, разом з дітьми, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, фактично проживають на території Голосіївського району міста Києва та не проживають на території Деснянського району міста Києва, тому питання надання висновку про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, не належить до компетенції Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування та не може бути розглянуто на засіданні з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, оскільки це суперечить нормам діючого законодавства. Всі висновки до суду надаються органами опіки та піклування за фактичним місцем проживання дитини. На підставі вищевикладеного просимо слухати справу за відсутністю третьої особи - Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.

Представник третьої особи Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації Годун Л.М. не заперечувала проти заявлених вимог. Підтримала висновок № 100-13186 від 16.08.2018, виданий Службою у справах дітей та сім'ї Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією, однак після вислуховування дітей в судовому засіданні, зазначила, що просить винести рішення на розсуд суду, але враховуючи інтереси дітей.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та постановити рішення.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши пояснення учасників справи, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

25 лютого 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4, видане відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції, актовий запис № 198.

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується Свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_5, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м.Києві, актовий запис - 1807.

Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується Свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_3, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м.Києві, актовий запис - 611.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16.11.2011 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва задоволено позовні вимоги ОСОБА_1, та стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно.

21 листопада 2011 року Деснянським районним судом було видано виконавчий про стягнення аліментів на утримання дітей з відповідача на користь позивача, починаючи з 30 серпня 2011 року і до досягнення дітьми повноліття.

Судом установлено, що ОСОБА_2 не має заборгованість по сплаті аліментів, що підтверджується розрахунком заборгованості від 17.10.2018 ВП 50940658, який знаходиться в матеріалах справи та підписаний державним виконавцем Скрипка Ю.О.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16.04.2015, справа 2/754/1751/15, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні житлової площі квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, та передати ключі від дверей квартири АДРЕСА_1. Рішення набрало законної сили.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18.05.2016 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України малолітній дитині ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі зі ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 та надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України малолітній дитині зик ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 у супроводі зі ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2.

Так, вимогами частин 1-4 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

У відповідності до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно статей 3, 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до положень ст. 9 Конвенції ООН «Про права дитини» держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.

Відповідно до ст. 39 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави - учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12.06.1998року №16, складання письмових висновків органів опіки і піклування та їхню участь у судових засіданнях покладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій і виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.

Відповідач визнав в суді, що він котрий час вихованням дітей не займався, свою поведінку пояснив тим, що після розірвання шлюбу він не зміг домовитись з позивачкою, але сплачує аліменти вчасно. Відповідач також пояснив, що з дітьми він не спілкувався через конфліктні стосунки з позивачкою, яка не надає можливості поспілкуватися з дітьми також по телефону.

З пояснень позивачки в судовому засіданні з'ясовано, що основною підставою звернення до суду, є неможливість вивозу дітей за кордон, що суттєво обмежує конституційне право дітей на пересування, адже без письмової згоди батька не може вивезти дитину для відпочинку та культурного збагачення за територію України.

В судовому засіданні не встановлено будь-яких обставин, які перешкоджають відповідачу виконувати обов'язки по вихованню дітей, але це невиконання було пов'язано не з об'єктивними та суб'єктивними причинами, а саме через неприязні стосунки між сторонами.

Наданий в якості доказу висновок Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією про доцільність позбавлення батьківських прав №100-13186 від 16.08.2018, суд вважає за необхідне не брати до уваги, оскільки указаний висновок не містить жодних аргументованих доводів, які б давали підстави для позбавлення батька батьківських прав на дітей, та має рекомендаційний характер і не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Також, судом було установлено, що відповідач не отримував викликів до служби на засідання опікунської ради, де приймалось рішення про позбавлення його батьківських прав.

Крім того, під час співбесіди в судовому засіданні з дітьми: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за участю представника Служби Годун Л.М., судом установлено, що висновок №100-13186 від 16.08.2018 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 винесений без повного встановлення обставин, які склалися у родині. Також судом встановлено, що хоча діти зазначають, що позбавлення батьківських прав - це правильно, але у повній мірі не розуміють значення, що таке позбавлення батьківських прав їх батька та наслідки цього.

Зокрема встановлено судом, що жодних роз'яснювальних заходів, а також заходів попередження про можливі наслідки до відповідача, Службою у справах дітей не вживалось, тобто на думку суду вказаний висновок є передчасним, та не відповідає інтересам дітей, позбавляючи спілкування з біологічним батьком, який висловлює бажання брати участь у вихованні своїх дітей і матеріально утримувати.

Відсутні будь-які докази того, що на виконання вимог статей 1-3, 9 Конвенції ООН «Про права дитини» державні органи вживали необхідних та достатніх заходів щодо надання необхідної допомоги сім'ї сторін, що реально був наданий комплекс соціальних послуг з метою покращення ситуації в їх родині.

Відповідно до ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Як роз'яснено в п.п. 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Також, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Так, на підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, позивачка посилається, серед іншого, що відповідач не приймає участі у вихованні, період перебування дітей у дошкільних навчальних закладах відповідач не з'являвся, навчанням та вихованням дітей, чи їх самопочуттям його не хвилюють, не дбає про культурний, духовний розвиток дітей, та те, що без письмової згоди батька не можливо вивезти дитину для відпочинку за межі України, не може бути підставою для задоволення позову щодо позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно його дітей.

Крім того, позивачка ОСОБА_1 та її представники не довели суду, що спілкування відповідача з дітьми в подальшому може призвести до порушень прав та інтересів останніх.

Доводи позивачки про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей не знайшли свого підтвердження достовірними доказами. Суду не надано доказів про притягнення відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов'язків.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 року по справі "Савіни проти України" зазначається "що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."

Так, у справі Хант проти України (рішення від 7 грудня 2006 року) суд зауважив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78)". У цьому рішенні також зазначено, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Крім того, при оцінці аргументів та доводів сторін суд керується рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, no. 4241/03, в якому вказується, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, приймаючи до уваги право дітей мати обох батьків і підтримувати з ними постійний зв'язок, суд приходить до висновку про те, що хоча відповідач і не в достатній мірі опікується своїми дітьми, не в повній мірі виконуючи свій батьківський обов'язок по їх утриманню та вихованню, його поведінка не свідчить про наявність безумовних підстав для застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу та позбавлення батьківських прав відповідача, який має бажання спілкуватись з дітьми, згоден сплачувати кошти на утримання своїх дітей.

Отже, враховуючи вище викладене, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дітей слід відмовити. Однак, суд вважає за необхідне застосувати до відповідача заходи попередження та попередити останнього про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини.

Тобто суд, дійшов висновку, що відповідач має бути попереджений про те, що в разі не надання коштів для достатнього утримання дітей, та ухилення від участі в їх вихованні, він може бути позбавлений батьківських прав.

Враховуючи Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», який виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, суд вважає необхідним покласти контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків на Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись Принципами Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН, Конституцією України, Законом України «Про охорону дитинства», Сімейним кодексом України, статтями 7, 10, 12, 13, 19, 44, 76-79, 81, 128, 133, 141, 244-245, 259-263, 280 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа яка не заявляє самостійних вимого щодо предмету спору: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських права - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків покласти на Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Судовий збір покладається на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний код: НОМЕР_2, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

Треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код: 37501695, місце знаходження за адресою: місто Київ, проспект Маяковського, 21-г.

Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код: 37308812, місце знаходження за адресою: місто Київ, проспект Голосіївський, 42.

Суддя В.В. Бабко