Постанова № 80171433, 28.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/389/19Головуючий по 1 інстанції - Шимчик Р.В. Категорія: 311010000 Доповідач в апеляційній інстанції - Бородійчук В.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Бородійчука В.Г.

суддів Василенко Л.І., Нерушак Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Канюківське» на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2018 року (ухвалене 19 грудня 2018 року в приміщенні Жашківського районного суду Черкаської області під головуванням судді Шимчика Р.В.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Канюківське» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Вивчивши матеріали справи, Апеляційний суд Черкаської області, -

в с т а н о в и в :

16 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПСП «Канюківське» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він з березня 2014 року працював у ПСП «Канюківське». У березні 2017 року отримав повістку від Жашківського РВК про призов на строкову військову службу, яку пред'явив за місцем основної роботи та 31 березня 2017 року написав заяву з проханням увільнити його від роботи в зв'язку з призовом на строкову військову службу.

Зазначає, що 10 квітня 2017 року позивачу було виписано військовий квиток серії НОМЕР_2 та згідно наказу № 80 від 12 квітня 2017 року був призначений курсантом у частині ВО 934.

05 жовтня 2018 року ОСОБА_3 у зв'язку із закінченням строкової служби був взятий на військовий облік Жашківським РВК Черкаської області.

Після закінченням строкової служби, 08 жовтня 2018 року позивач звернувся до ПСП «Канюківське» з метою приступити до роботи на посаді електрозварювальника, проте, йому було повідомлено, що він звільнений і на підтвердження було надано копію його заяви від 31 березня 2017 року з відміткою директора ПСП «Канюківське» ОСОБА_5 «Звільнити згідно Закону України» та копію наказу від 31 березня 2017 року без підпису про ознайомлення, при цьому трудова книжка не була видана ОСОБА_3 взагалі.

Вважає, що звільнення позивача з посади електрозварювальника ПСП «Канюківське» на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, тобто під час дії особливого періоду в Україні, і на позивача поширювалися гарантії та пільги, в тому числі збереження місця його роботи та посади, середній заробіток на ПСП «Канюківське», відповідно до положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

В зв'язку з вищевикладений, просить суд поновити ОСОБА_3 з 31 березня 2017 року на посаді електрозварювальника ПСП «Канюківське». Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 60801,14 грн. з утриманням при виплаті зазначеної суми, передбачених законом податків та обов'язкових платежів.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено повністю.

Вирішено поновити ОСОБА_3 з 31 березня 2017 року на посаді електрозварювальника ПСП «Канюківське».

Стягнуто з ПСП «Канюківське» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 60801,14 грн. з утриманням при виплаті зазначеної суми, передбачених законом податків та обов'язків платежів.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент звільнення позивача 31 березня 2017 року на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України, в Україні згідно Указу Президента України діяв особливий стан, тому на нього поширювалися вимоги ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Разом з тим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відповідач ні у відзиві на позовну заяву, ні у заперечення до відповіді на відзив не обґрунтував та не надав доказів на спростування позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відповідача саме в сумі 60801,14 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ПСП «Канюківське» оскаржило його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги, представник ПСП «Канюківське» вказало, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допущено порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення.

Зазначає, що відмова у задоволенні заяви від 31.03.2017 року позивача, було б порушенням його Конституційних прав. Адже ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється. А тому у підприємстві були всі правові підставі для звільнення позивача, а також підставою для звільнення була заява від 31.03.2017 року.

Так як на момент звільнення, 31.03.2017 року, позивача не було призвано на строкову військову службу, а згідно повістки та військового квитка призвано на строкову службу із 10.04.2017 року. Тому ОСОБА_3 звільнено не у період призову на строкову військову службу і до його звільнення не можуть бути застосовані гарантії, визначені ст. 119 КЗпП України.

Виходячи із викладеного вважає, що порядок звільнення підприємством позивача порушений не був, повністю заперечує наведені позивачем обставини та правові підстави позову, просить рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2018 року скасувати та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У відзиві, який надійшов від ОСОБА_3 зазначено, що судом першої інстанції вірно, повно та справедливо проаналізовано докази, які були подані сторонами.

Просить рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2018 року залишити без змін.

Відповідно д п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення

Судом першої інстанції встановлено, що 24 листопада 2014 року ОСОБА_3 прийнятий на роботу за спеціальністю електрогазозварника в ПСП «Канюківське» на підставі наказу № 82-к від 24 листопада 2014 року (а.с. 22), про що здійснено запис у трудовій книжці Серія НОМЕР_1 (а.с. 27).

Повісткою військового комісара Жашківського районного військового комісаріату ОСОБА_3 повідомлено, що його призвано на строкову військову службу та необхідність прибуття 10 квітня 2017 року о 06:00 годині для відправлення на збірний пункт до Жашківського РВК (а.с. 5).

31 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до директора ПСП «Канюківське» із заявою про увільнення його з роботи у зв'язку з призовом на строкову військову службу (а.с. 6).

Наказом директора ПСП «Канюківське» № 22-1-к від 31 березня 2017 року ОСОБА_3 із 31 березня 2017 року звільнено із роботи згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з призовом на строкову військову службу, а також зазначено про необхідність нарахування та виплати компенсації за всі невідбуті дні відпустки та про надання вихідної допомоги в розмірі двох прожиткових мінімумів, що становить 3200 гривень (а.с. 7).

Згідно військового квитка серії НОМЕР_2, ОСОБА_3 призваний на строкову військову службу і направлений у військову частину 11.04.2017 року та звільнений в запас відповідно до наказу № 211 від 04.10.2018 року (а.с. 8).

Відповідно до положень статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року N 113-VII, який набрав законної сили 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, в тому числі й на території Черкаської області. Доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року "Про часткову мобілізацію").

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду. Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну(невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

За змістом частини 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Положення пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України та частини третьої статті 119 КЗпП України приведено у відповідність із частиною 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Законом України N 433 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову", що набрав чинності 11 червня 2015 року.

Вказаним законом пункт третій частини першої статті 36 КЗпП України викладено у новій редакції, за якою підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; у частині третій статті 119 КЗпП України слова "призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період" замінено словами "призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період", а слова "до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року" - словами "до дня фактичної демобілізації".

Таким чином, за працівником, призваним на строкову військову службу після 08 лютого 2015 року (дня набрання чинності Законом України від 15 січня 2015 року N 116), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі N 235/473/16-ц (N 61-3393зпв18), від 20 лютого 2018 року у справі N 640/4439/16-ц (N 61-4304 зпв 18).

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що роботодавець має право звільнити працівника у зв'язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації, на особливий період, коли за таким працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову. Застереження, закріплене у пункті 3 частини першої статті 36 КЗпП та у частині третій статті 119 цього Кодексу щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації, на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби призваний працівник.

Оскільки призов позивача на строкову військову службу проводився 10 квітня 2017 року, тобто під час мобілізації, то на нього відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" поширювались гарантії та пільги, у тому числі щодо збереження місця роботи (посада), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності. А тому звільнення ОСОБА_3 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Відповідно до частин першої та 2 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу

Згідно пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" N 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із урахуванням положень частини другої статті 235 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" N 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав, для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також його розрахунку, який відповідачем не спростовано.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, були предметом дослідження колегії суддів і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Проніна проти України", N 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Канюківське» залишити без задоволення.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Канюківське» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий -

Судді -

Повний текст постанови виготовлено 28 лютого 2019 року.