Рішення № 80149999, 18.02.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" лютого 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2380/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Оборотової О.Ю.

при секретарі судового засідання Горнович Л.О.

За позовом: Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «ЗАТОКА» МОЗ України

до відповідача: Приватного підприємства «Сфінкс»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1.Міністерство охорони здоров'я України

2.Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Сонячний» МОЗ України

про визнання договору недійсним, -

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача Коломійчук А.С. ордер серії ОД 255556 від 14.01.2019р.;

від третьої особи (Міністерство охорони здоров'я України): не з'явились;

від третьої особи (Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Сонячний» МОЗ України): Латипов Т.Г., довіреність № 01-14/36, дата видачі: 15.02.2019р.

ВСТАНОВИВ:

Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «ЗАТОКА» МОЗ України звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Приватного підприємства «Сфінкс», в якій просить суд визнати недійсним інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторію «Сонячний» від 02.11.2007р., укладеним між Державним закладом «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Затока» Міністерства охорони здоров'я України», Державним закладом «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Сонячний» (м. Одеса) Міністерства охорони здоров'я України та Приватним підприємством «Сфінкс».

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на відсутність у відповідача наміру виконувати основні обов'язків які, обумовлені інвестиційним договором на будівництво комплексу санаторію «Сонячний».

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.10.2018р. позовну заяву Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «ЗАТОКА» МОЗ України прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2380/18 за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи; залучено до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міністерство охорони здоров'я України та Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Сонячний» МОЗ України.

22.11.2018р. до господарського суду Одеської області від Міністерства охорони здоров'я України надійшли пояснення по справі, відповідно до яких третя особа зазначає, що Інвестор за спірним інвестиційним договором не виконав взяті на себе зобов'язання в установлений договором строк. Крім того на думку Міністерства охорони здоров'я України з огляду на те, що оспорюваний договір укладено із порушенням норм законодавства він є недійсним.

12.12.2018р. до господарського суду Одеської області від Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Сонячний» МОЗ України надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких третя особа підтримує правову позицію позивача, та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування правової позиції третя особа стверджує, що договір укладено з перевищенням повноважень.

17.12.2018р. до господарського суду Одеської області від Приватного підприємства «Сфінкс» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позивачем не доведений факт невиконання Інвестором умов договору - в частині отримання дозволів на проведення робіт та початку виконання робіт, крім того на думку ПП «Сфінкс» ця обставина не може бути підставою для визнання недійсним укладеного договору.

Також ПП «Сфінкс» вважає, що рішення господарського суду Одеської області № 916/1171/18 від 13.09.2018 року щодо тлумачення п. 4.5. інвестиційного договору не може свідчити, що Інвестор не мав та не має наміру виконувати основні зобов'язання за укладеним договором. Крім цього, відповідач у поданому відзиві наголошував на наявності підстав для застосування позовної давності до позовних вимог.

01.02.2019 року відповідачем до господарського суду Одеської області надано заяву про застосування строків позовної давності, в якій Приватне підприємство «Сфінкс» додатково послався на правову позицію висловлену у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13 лютого 2018 року по справі № 910/9452/17.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.02.2019 року підготовче провадження у справі № 916/2380/18 закрито та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з огляду на відсутність підстав для визнання недійсним укладеного інвестиційного договору та наявність підстав для застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмета спору на стороні позивача - Міністерство охорони здоров`я України та Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Сонячний» МОЗ України просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні від 18.02.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні обставини.

05.11.2007 року між Приватним підприємством «Сфінкс» (далі ПП «Сфінкс»; Інвестор) та Державним закладом «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Сонячний» МОЗ України (далі санаторій «Сонячний»), Державним закладом «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «ЗАТОКА» МОЗ України (далі санаторій «Затока») за погодженням з Міністерством охорони здоров'я уклали інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторія «Сонячний».

Відповідно до умов визначених в п. 1.1. договору від 05.11.2007р. Інвестор за рахунок власних коштів здійснює фінансування передпроектних, проектних робіт, будівництва та введення в експлуатацію нового санаторного комплексу по вул. Приморська, 3 в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області на вільній частині земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні санаторія «Затока».

Будівництво здійснюватиметься за погодженою у встановленому порядку проектно-кошторисною документацією.

По завершенню будівництва та введенню Комплексу в експлуатацію він підлягає передачі Інвестором на користь санаторія «Сонячний» по акту приймання-передачі і з цього моменту стає загальнодержавною власністю.

Інвестор за рахунок власних коштів одночасно з будівництвом нового санаторного комплексу здійснює фінансування капітального ремонту головного спального комплексу санаторія «Затока» та фінансування проведення робіт з благоустрою території.

Інвестору по актах приймання-передачі передаються об'єкти нерухомого майна санаторія «Сонячний», розташованого за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 159.

Відповідно до п. 4.5. договору, Інвестор має право здійснити на користь Міністерства охорони здоров'я України прямий банківський переказ всієї суми інвестиції, визначеної цим договором, що є альтернативним способом виконання всіх його зобов'язань за цим договором

Як зазначає позивач, протягом 11 років з моменту укладення договору, ПП «Сфінкс» не вчинялись жодні дії щодо реального виконання взятих на себе обов'язків за договором. Крім того з відомостей Єдиного державного реєстра юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що до видів господарської діяльності ПП «Сфінкс» відносяться: Оптова торгівля напоями (основний); Неспеціалізована оптова торгівля; Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; Діяльність у сфері права; Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у. Отже, за твердженням позивача з реєстру вбачається, що ПП «Сфінкс» взагалі не займається будь-якою діяльністю, пов'язаною з будівництвом чи ремонтними роботами.

Крім цього, Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «ЗАТОКА» МОЗ України стверджує, що нещодавно відбулись події, які свідчать те, що відповідач, імовірно, навіть не збирався ще на момент укладення оспорюваного договору реально вчиняти будь-які дії по виконанню предмета договору та взятих на себе зобов'язань щодо будівництва чи реконструкції об'єктів нерухомого майна; а саме 12.06.2018 року ПП «Сфінкс» звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про офіційне тлумачення оспорюваного договору, а саме - пункту 4.5. договору, яким передбачено виконання альтернативного зобов'язання. На думку позивача, це тільки підтверджує те, що відповідач не мав та не має наміру виконувати основні зобов'язання за укладеним договором.

Дані обставини на думку позивача зумовили його звернення до господарського суду із відповідним позовом, з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК).

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК і статті 193 ГК договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Суд критично ставиться до позиції щодо невідповідності укладеного інвестиційного договору вимогам Закону України «Про інвестиційну діяльність» в частині вимог щодо безпосереднього господарсько-правового результату, якого намагаються досягти сторони в процесі його укладання та виконання.

Так, згідно ст. ст. 627, 628 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Крім того зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що «цей договір спрямований на покращення матеріальної бази державних закладів санаторно-курортної медицини Одещини шляхом залучення недержавних інвестиційних коштів».

Втім відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 року у справі N 760/14438/15-ц зазначає, що у статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Безпідставними є посилання в якості обгрунтування заявлених позовних вимог на правові позиції висловлені зокрема у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13.06.2018 року по справі № 910/4749/16. Суд наголошує, що недійсність окремих частин правочину не може свідчити про його недійсність в цілому. Існування ж в оскарженому договорі певних юридичних конструкцій, якими теоретично (за відповідних обставин) можуть бути врегульовані окремі взаємовідносини між сторонами договору, не може свідчити про порушення прав позивача і, як наслідок, бути підставою для визнання договору недійсним за позовною заявою цієї особи.

В свою чергу стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В контексті спірних правовідносин, суд не приймає до уваги правову позицію позивача, яка ґрунтується видах господарської діяльності ПП «Сфінкс», перелік яких визначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Оптова торгівля напоями (основний); Неспеціалізована оптова торгівля; Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; Діяльність у сфері права; Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у.).

По-перше Інвестор як на даний момент, так і на момент укладення спірного договору не був позбавлений можливості виконати обов'язки передбачені Інвестиційним договором, оскільки до виготовлення проектно-технічної документації, будівництва чи ремонтних робіт міг залучити будівельні фірми, які на його замовлення могли б виконати умови договору.

По-друге, 13 вересня 2018 року по справі № 916/1171/18, прийнято рішення господарського суду Одеської області, яке набрало законної сили відповідно до якого позовну заяву приватного підприємства «СФІНКС» задоволено частково. Надано офіційне тлумачення п. 2.1.6. інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторія «Сонячний», укладеного 05.11.2007 року між приватним підприємством «СФІНКС» з одного боку та санаторій «Сонячний», санаторій «Затока», з іншого боку шляхом визначення строку в який ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД «СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (СПЕЦІАЛЬНИЙ) САНАТОРІЙ СОНЯЧНИЙ (М. ОДЕСА) МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ зобов'язаний передати у власність приватного підприємства «СФІНКС» по акту приймання-передачі об'єкти нерухомого майна, розташовані в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159, після виконання приватним підприємством «СФІНКС» своїх зобов'язань по договору, визначивши цей строк - негайно за вимогою приватного підприємства «СФІНКС». Надано офіційне тлумачення п. 1.3., 4.5. інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторія «Сонячний», укладеного 05.11.2007 року між приватним підприємством «СФІНКС» з одного боку та санаторій «Сонячний», санаторій «Затока», з іншого боку шляхом визначення, що перерахування приватним підприємством «СФІНКС» всієї суми інвестиції, визначеної п. 1.3. договору у розмірі орієнтовно 10.000.000 грн. (десять мільйонів гривень) на рахунки Міністерства охорони здоров'я України, є альтернативним і належним способом виконання приватним підприємством «СФІНКС» його зобов'язань за цим договором.

Отже, суд звертає увагу, що умовами інвестиційного договору від 05.11.2007р. передбачено право альтернативного його виконання з боку відповідача, (відповідно до п. 4.5. договору, Інвестор має право здійснити на користь Міністерства охорони здоров'я України прямий банківський переказ всієї суми інвестиції, визначеної цим договором, що є альтернативним способом виконання всіх його зобов'язань за цим договором).

Суд зазначає, що перерахування всієї суми інвестицій, не суперечить господарській діяльності відповідача, а тому суд не приймає правову позицію позивача, яка ґрунтується на тому, що відповідач взагалі був позбавлений можливості виконати умови інвестиційного договору від 05.11.2007р.

Крім цього, суд критично оцінює правову позицію позивача, яка ґрунтується на тому, що спірний договір підлягає винанню недійсним у зв'язку з тим, що 11 років відповідач не виконував його умови, а звернення до суду за офіційним тлумаченням свідчить про небажання відповідача виконувати умови договору.

По-перше, виконання умов договору (на відміну від позову про розірвання договору) не відноситься до предмету спору про визнання договору недійсним, оскільки суд надає оцінку правовій природі правочину в момент його вчинення.

По-друге, відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 13 вересня 2018 року по справі № 916/1171/18, яке набрало законної сили, саме ПП «Сфінкс» листом № 27/01 від 27.04.2018 року звернулось до санаторія «Сонячний» з вимогою повідомити реквізити за якими згідно з п. 4.5. договору ПП «Сфінкс» має переказати суму інвестиції на користь Міністерства охорони здоров'я України та повідомити строк в який після здійснення переказу Інвестором, санаторій «Сонячний» передасть по акту приймання-передачі у власність останнього об'єкти нерухомого майна розташовані в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159. Отже, дані обставини не можуть свідчити про те, що на момент укладення спірного договору він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім цього, суд зазначає, що позивач жодним чином не обґрунтовує як саме укладений договір (або його окремі частини) порушують права саме Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «ЗАТОКА» МОЗ України. В той час як виходячи зі змісту інвестиційного договору ДЗ «ДССС «ЗАТОКА» МОЗ УКРАЇНИ лише набуває певних прав, тобто укладений договір не може і не порушує права і законні інтереси позивача.

Суд звертає увагу, що позивачем на власний розсуд трактується мета укладеного договору як «досягнення певного соціального ефекту» і зазначається, що «перерахування коштів на користь МОЗ не є інвестицією, оскільки не спрямоване на будівництво, реконструкцію та ремонт, а також не призведе до соціального ефекту».

Вказана позиція окрім іншого спростовується положеннями ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», яка передбачає, що результатом інвестиційної діяльності може бути окрім соціального ефекту створення прибутку (доходу). Вказана норма передбачає саме кошти в якості одного з видів інвестицій. Крім того інвестування шляхом перерахування коштів не можуть свідчити про недосягнення соціального ефекту, так отримання будь-якого ефекту в даному випадку залежатиме від напрямків використання коштів, які можуть бути спрямовані окрім іншого і на будівництво, реконструкцію або ремонт.

В той же час в преамбулі укладеного між сторонами договору зазначено, що «цей договір спрямований на покращення матеріальної бази державних закладів санаторно-курортної медицини Одещини шляхом залучення недержавних інвестиційних коштів».

За таких обставин перерахування передбачених умовами договору коштів не може свідчити про відступлення сторони від мети укладення інвестиційного договору.

Суд критично оцінює правову позицію Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Сонячний» МОЗ України яка ґрунтується на тому, що спірний інвестиційний договір вчинений з перевищенням повноважень осіб, які його уклали, оскільки відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно майно, яке є предметом договору належить Міністерству охорони Здоровя України, а тому на думку третьої особи без самостійних вимог на предмет спору право на укладення даного правочину належить саме Міністерству охорони Здоровя України.

Суд звертає увагу, що на першому аркуші спірного інвестиційного договору міститься відмітка про погодження Міністерством охорони Здоровя України, що свідчить про факт погодження власником майна спірного інвестиційного договору а тому правова позиція Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Сонячний» МОЗ України є безпідставною.

Що стосується клопотання Приватного підприємства «Сфінкс» про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Розглянувши клопотання про застосування позовної давності суд прийшов до висновку про його обґрунтованість, однак за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд зазначє, що приймаючи до уваги, що в даному випадку позовні вимоги Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «ЗАТОКА» МОЗ України не обґрунтовані, та не підтверджені належними та допустимими доказами клопотання суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до приписів ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Затока» Міністерства охорони здоров'я України до Приватного підприємства «Сфінкс» про визнання інвестиційного договору недійсним.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом двадцяти днів з моменту складення повного рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 25.02.2019р.

Суддя О.Ю. Оборотова