Ухвала суду № 80141551, 22.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/40/19 Справа № 709/1207/17 Категорія: ч.1 ст.186 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції Чубай В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Дмитренко М. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарях Дмитренка М. І. Торопенка М. В., Биби Ю. В. Єгоровій С. А., Овчаренко І.С. з участю прокурорівОчеретяного М.С., Пашковської Ю.П., Рідзель О.В.

захисника Гриценко Л.О.

потерпілої ОСОБА_11

обвинуваченої ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу начальника Чорнобаївського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Степанок О.В. на вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2017 року, яким

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку

с. Федоровка Суражського району Брянської області Російської Федерації, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1, проживаючу за адресою: АДРЕСА_2, громадянку України, з середньою освітою, маючу на утриманні неповнолітню дитину, непрацюючу, раніше не судиму,

визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю наявності у діянні складу злочину.

Цивільний позов залишено без розгляду.

Речові докази, а саме мобільний телефон марки «Samsung SGH», що переданий під розписку ОСОБА_11 - повернуто ОСОБА_11

Процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 494,35 грн. - компенсувати за рахунок держави.

Запобіжний захід до ОСОБА_12 не застосовувався,

в с т а н о в и л а :

Як вбачається з цього вироку, органом досудового розслідування ОСОБА_12 обвинувачується в тому, що вона 10 квітня 2017 року близько 15:00, перебуваючи по вул. Комашко у с. Велика Бурімка Чорнобаївського району Черкаської області, переслідуючи мету відкритого викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, умисно, відкрито, протиправно, з метою особистого збагачення, без застосування насильства, шляхом вільного доступу, вирвала з рук у ОСОБА_11 мобільний телефон марки «Samsung SGH-C450» вартістю 157,50 гривень, що підтверджується висновком судово-товарознавчої експертизи від 3 травня 2017 року за № 4/798 зі стартовим пакетом оператора мобільного зв'язку «Київстар» вартістю 25,00 гривень, що підтверджується товарним чеком ПП ОСОБА_14, чим спричинила ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 182,50 гривень, після чого з місця вчинення злочину зникла.

Такі дії обвинуваченої ОСОБА_12 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

За результатами судового слідства ОСОБА_12 визнано невинуватою, у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю наявності у діянні складу злочину. При цьому суд вказав, що стороною обвинувачення не доведено наявність в обвинуваченої ОСОБА_12 прямого умислу на заволодіння мобільним телефоном потерпілої ОСОБА_11 з корисливих мотивів належними та допустимими доказами.

Не погоджуючись з вироком суду, начальник Чорнобаївського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Степанок О.В. подала апеляційну скаргу в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_12 визнати винуватою за ч.1 ст.186 КК України та призначити їй покарання у виді 200 годин громадських робіт. У ході апеляційного провадження допитати обвинувачену ОСОБА_12, потерпілу ОСОБА_11, дослідити матеріали кримінального провадження, а саме: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 10.04.2017 р.; заяву ОСОБА_12 від 10.04.2017 р. про добровільну видачу мобільного телефону; протокол огляду предметів від 10.04.2017 р.; висновок судово-товарознавчої експертизи №4/798 від 03.05.2017 р.; висновок судово-медичної експертизи №05-8-01/172 від 16.05.2017 р.; протокол слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_11 від 15.05.2017 р.; протокол слідчого експерименту з обвинуваченою ОСОБА_12 від 15.05.2017 р.

Апеляційні вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції виправдувальний вирок побудував на показаннях обвинуваченої ОСОБА_12, яка зазначила, що умислу викрадення мобільного телефону з корисливих спонукань, у неї не було та упереджено підійшов до оцінки доказів, на яких ґрунтується обвинувачення і побудував рішення про відсутність у діях ОСОБА_12 складу інкримінованого їй злочину на суперечливих та належно не перевірених доводах, не проаналізував з точки зору належності, допустимості та достатності всіх доказів, які є в матеріалах кримінального провадження та були подані стороною обвинувачення під час судового розгляду.

Зазначає, що в порушення ст.374 КПК України суд не врахував та не зазначив у своєму рішенні показання ОСОБА_12, яка в ході завершення судового розгляду вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала в повному обсязі та в своїх показах засвідчила та підтвердила своє усвідомлення, що посягала на чужу власність, відкрито вилучала чуже майно, а також передбачала спричинення матеріальної шкоди і бажала спричинити таку шкоду. Судом також не враховано, що ОСОБА_12 самовільно не повернула мобільний телефон, мала змогу ним користуватися та розпоряджатися, видала його працівникам правоохоронних органів, тільки після звернення потерпілої ОСОБА_11 до поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою.

У судовому засіданні апеляційної інстанції було задоволено клопотання начальника Чорнобаївського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Степанок О.В. викладене в апеляційній скарзі та повторно проведено часткове судове слідство в частині допиту обвинуваченої ОСОБА_12, потерпілої ОСОБА_11 та дослідження матеріалів кримінального провадження зазначених в апеляційній скарзі прокурора.

В ході розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_12 було допитано обвинувачену ОСОБА_12, потерпілу ОСОБА_11 та досліджено матеріали кримінального провадження, а саме: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 10.04.2017 р. (а.с.77); заяву ОСОБА_12 від 10.04.2017 р. про добровільну видачу мобільного телефону (а.с.78); протокол огляду предметів від 10.04.2017 р. (а.с.79); висновок судово-товарознавчої експертизи №4/798 від 03.05.2017 р. (80-87); висновок судово-медичної експертизи №05-8-01/172 від 16.05.2017 р. (а.с.88); протокол слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_11 від 15.05.2017 р. (а.с.89-93); протокол слідчого експерименту з обвинуваченою ОСОБА_12 від 15.05.2017 р. (а.с.94-98).

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора про необхідність задоволення апеляційної скарги начальника Чорнобаївського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Степанок О.В. із зазначених у ній підстав, думки обвинуваченої ОСОБА_12 та її захисника Гриценко Л.О., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважаючи вирок місцевого суду законним та обґрунтованим, потерпілу ОСОБА_11, яка підтримала вимоги апеляційної скарги прокурора та просила її задовольнити, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, провівши часткове судове слідство, в ході якого повторно допитано обвинувачену ОСОБА_12, потерпілу ОСОБА_11 та досліджено матеріали кримінального провадження зазначені в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга начальника Чорнобаївського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Степанок О.В. не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об?єктивно з?ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, а також при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Положення статей 62, 129 Конституції України та статей 7, 17, 22 Кримінального процесуального кодексу України визначають основними засадами судочинства у кримінальних справах, зокрема, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Ця норма-засада закріплена також у міжнародно-правових актах, визнаних Україною: Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 11), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (п. 2 ст. 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 2 ст. 6).

Таким чином, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 337 КПК України, оцінюючи досліджені у провадженні докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд першої інстанції прийшов до цілком обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено наявності у діянні ОСОБА_12 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України.

Допитана потерпіла ОСОБА_11, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції в режимі відеоконференції з Чорнобаївським районним судом Черкаської області пояснила, що в день конфлікту вона поверталася з контори додому, в той день дуже світило сонце та сліпило їй в очі, до неї під'їхала ОСОБА_12, яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння, кинула біля неї велосипед і штовхнула її, вона впала та вдарилася при цьому головою та ногою об асфальт, ОСОБА_12 вихватила у неї із надірваної кишені, мобільний телефон і поїхала. Прийшовши додому вона повідомила сина про те що сталося, і в подальшому вони звернулися до поліції. Мобільний телефон, який був викрадений ОСОБА_12 їй був повернутий працівниками поліції через півтора місяці. Зазначила, що телефон ОСОБА_12 пошкодила - розломила і він не підлягає ремонту.

Допитана обвинувачена ОСОБА_12, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції, винною себе за ч.1 ст.186 КК України не визнала та пояснила, що конфлікт з потерпілою ОСОБА_11 існує у неї вже давно, оскільки та ображає, як її так і її малолітню дитину - доньку. В день виникнення конфлікту вона побачивши потерпілу ОСОБА_11 вирішила з'ясувати причину, чому вона ображає її доньку та непристойно висловлюється на її адресу, однак потерпіла на її запитання знову ж таки почала її ображати, а тому не витримавши образ зі сторони ОСОБА_11 вона її штовхнула, від чого ОСОБА_11 впала. Наголосила, що потерпіла ОСОБА_11 при паданні не падала на асфальт, оскільки там його не було. Потерпіла стала їй погрожувати, що зараз зателефонує синові і від нього їй дістаненься, почала витягувати телефон та телефонувати. Почувши це, вона вихопила з рук потерпілої мобільний телефон і сказала потерпілій що вона телефонувати нікуди не буде і поїхала додому. Телефон ОСОБА_11 їй не був потрібен і вона його віддала працівникам міліції які приїхали до неї за 30 хвилин, після конфлікту, що стався між нею та потерпілою.

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_12 обвинувачується у відкритому заволодінні чужим майном (грабежі), який за своєю суттю є корисливим злочином.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, коли особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, відкрито вилучає чуже майно, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає спричинити таку шкоду, вольовою ознакою прямого умислу є бажання настання передбачуваних наслідків такого діяння. Крім того особа переслідує корисливий мотив.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення - час місце, спосіб та інші обставини його вчинення, а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини тягар доказування лежить на стороні обвинувачення.

Вказана норма знайшла своє закріплення у ч. 1 ст. 92 КПК України, де зазначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Отже, в кримінальному провадженні прокурор повинен був довести: 1) подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення (форма вини, мотив, мета вчинення кримінального правопорушення, у т. ч. і наявність в обвинуваченої умислу (прямого чи непрямого), спрямованого на заволодіння чужим майном. Однак, таких доказів суду не надано.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не доведено наявність в обвинуваченої ОСОБА_12 прямого умислу на заволодіння мобільним телефоном потерпілої ОСОБА_11 з корисливих мотивів належними та допустимими доказами.

Так, повторно допитавши в суді апеляційної інстанції обвинувачену ОСОБА_12, потерпілу ОСОБА_11 та дослідивши матеріали кримінального провадження за клопотанням прокурора, зазначені ним в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що у ОСОБА_12 прямого умислу на протиправне заволодіння мобільним телефоном не було, при цьому і відсутній корисливий мотив, що в свою чергу не спростовується матеріалами кримінального провадження дослідженими, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції за клопотанням прокурора.

Окрім того, суд критично оцінює покази потерпілої ОСОБА_11, дані в апеляційній інстанції в частині пошкодження мобільного телефону обвинуваченою ОСОБА_12 та те, що він після викрадення не підлягає ремонту, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які підтверджуючі документи, що свідчать про наявність пошкодження мобільного телефону в наслідок протиправних дій ОСОБА_12

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у Постанові Пленуму № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, відповідно до якого неприпустимо покладати на підсудного доведення своєї невинуватості, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Згідно правових позицій Верховного Суду України, викладених у Постанові Пленуму № 5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Колегія суддів враховує, що усталена практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» - п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЕСПЛ від 14.08.2008 року у справі «Кобець проти України» - п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» - п. 86, «Яллох проти Німеччини»). У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 р. та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 р., «Бочаров проти України» Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, дослідив показання обвинуваченої ОСОБА_12, потерпілої ОСОБА_11 та дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення не довела наявність в обвинуваченої ОСОБА_12 прямого умислу на заволодіння мобільним телефоном потерпілої ОСОБА_11 з корисливих мотивів належними та допустимими доказами, які б поза розумним сумнівом підтверджували вчинення ОСОБА_12 інкримінованого кримінального правопорушення.

З огляду на викладене, дотримуючись принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, колегія суддів не знаходить підстав, зазначених у ст. 420 КПК України для скасування вироку суду першої інстанції і ухвалення нового вироку, а тому апеляційну скаргу начальника Чорнобаївського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Степанок О.В. залишає без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін, так як зібрані у кримінальному провадженні докази не підтверджують обвинувачення пред'явленого ОСОБА_12, і всі можливості збирання додаткових доказів, вичерпано.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу начальника Чорнобаївського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Степанок О.В. - залишити без задоволення, а вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2017 року стосовно ОСОБА_12 за ч.1 ст.186 КК України - без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Головуючий :

Судді :