Рішення № 80137000, 15.02.2019, Великобурлуцький районний суд Харківської області

Єдиний унікальний номер № 616/776/18

Провадження № 2/616/22/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

„15" лютого 2019 року Великобурлуцький районний суд

Харківської області

в складі головуючого - судді РИКОВА М.І.

за участю секретаря ЛОГВІНОВОЇ М.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Великий Бурлук справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького району Харківської області в особі Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького району Харківської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до територіальної громади в особі Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького району Харківської області в якій просить визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, після смерті матері - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_3 Після смерті матері відкрилась спадщина, яка складається із земельної частки (пай), житлового будинку із надвірними будівлями розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Заповіт мати позивача за життя не склала. Інших спадкоємців окрім позивача у померлої не має.

У визначений законодавством строк позивач, з метою оформлення своїх спадкових прав звернувся до Великобурлуцької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та оформив спадину після смерті матері на земельну частку (пай). Оформити спадкові права на житловий будинок з надвірними будівлями належному матері позивача, який розташований по АДРЕСА_1, ОСОБА_1 не зміг у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу, який підтверджує право власності матері позивача на майно.

23 травня 2018 року державним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав відсутності документу, що посвідчує право власності на вказаний житловий будинок. За таких обставин позивач звернулась до суду із даним позовом і просить захистити її право.

Позивач та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні, посилаючись на обставини викладені в позові.

Відповідач - представник Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького району Харківської області до суду не з'явився, про час і місце судового засідання відповідача було повідомлено належним чином, судову повістку отримано 29.01.2019 року (а.с.37), на адресу суду селищний голова направив листа, в якому селищна рада визнає позовні вимоги, просять розглядати справу без їх участі (а.с.38). Суд вважає можливим розглянути даний позов без представника відповідача.

Відповідно до положень ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному об'ємі, з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Великий Бурлук Великобурлуцького району Харківської області (а.с.07). Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1, матір'ю даної особи є ОСОБА_3 (а.с.09), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 89 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть 27 лютого 2003 року зроблено запис за № 38 та підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.08). Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема і на вищевказаний житловий будинок.

За життя ОСОБА_3 заповіту не склала.

Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв її син ОСОБА_1, як єдиний спадкоємець, шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном.

Бажаючи отримати свідоцтво про право на спадщину на спірний житловий будинок за законом після смерті своєї матері, а в подальшому зареєструвати за собою право власності на дане житло в цілому, позивач звернувся до Великобурлуцької державної нотаріальної контори з заявою про видачу на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом, але постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 23 травня 2018 року державним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої його матері ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Свою постанову нотаріус мотивував неподанням позивачем оригіналу правовстановлюючого документу на спірний будинок, яким би підтверджувалось належність спірного житла померлій спадкодавцеві на час відкриття спадщини (а.с.21).

Пленум Верховного Суду України у п.23 постанови № 7 від 08.06.2007 року „Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Оскільки нотаріус відмовив позивачеві в оформлені права на спадщину, останній на законних підставах звернувся до суду з даним позовом.

В силу ч.1 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до ч.3 ст.5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Положеннями п.4 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК України передбачено, що даний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 8 відносини спадкування регулюються правилами ЦК України якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР.

Отже, за змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.

Оскільки спадщина після смерті матері позивача ОСОБА_1 відкрилася та була фактично прийнята спадкоємцем до 01 січня 2004 року (лютий 2003 р.), при вирішенні даного спору щодо спадкових правовідносин належить керуватися нормами ЦК Української РСР (1963 року)

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.524 ЦК України 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

В силу п.1 ч.1 ст.549 ЦК України 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" має місце роз'яснення щодо розгляду цивільних спорів, зокрема, у випадку неможливості спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. За змістом цих роз'яснень видно, що не міститься прямої заборони щодо визнання судом права власності за спадкоємцем на нерухоме майно в разі, коли спадкодавець на законних підставах володів та користувався цим майном, але в силу об'єктивних причин не встиг за життя здійснити державну реєстрацію нерухомого майна.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов'язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР 1963 року право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Судом встановлено, що рішенням засідання виконавчого комітету Великобурлуцької селищної ради народних депутатів Великобурлуцького району Харківської області від 23 листопада 1993 року № 1596 «Про передачу безоплатно земельної ділянки у приватну власність», ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку площею 0,26 га в с. Балка Великобурлуцького району Харківської області для обслуговування присадибної ділянки та господарських будівель (а.с.19).

Судом також встановлено, що у Великобурлуцькому МКТІ Харківської області був виготовлений технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, в якому зазначено, що замовником технічної документації є ОСОБА_1.(а.с.11-18).

Відповідно до ст.67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

23 травня 2018 року ОСОБА_1 звертався до Великобурлуцької державної нотаріальної контори з відповідною заявою про видачу на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом, але постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 23 травня 2018 року державним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Як вбачається з технічного паспорту на житловий будинок розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в 1957 році було побудовано будинок та інші господарські будівлі (сараї, гараж, прибудова).

На момент завершення будівництва житлового будинку та інших споруд чинним законодавством не була передбачена процедура введення завершеного будівництва приватного житлового будинку в експлуатацію.

12 березня 1981 року Радою Міністрів Української РСР була прийнята постанова № 125 «Про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів».

Відповідно до п.п.«к» п.2 Постанови передбачалося прийняття в експлуатацію державними приймальними комісіями (призначеними виконкомами районних, міських або районних у містах Рад народних депутатів) жилих будинків, гуртожитків, будинків дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, незалежно від їх відомчої належності, а також усіх об'єктів житлово-цивільного призначення, які збудовані на кошти міжгосподарських підприємств (організацій) у сільському господарстві, а також колгоспів, інших кооперативних та інших господарських організацій або замовниками (забудовниками) яких є виконкоми районних, міських або районних у містах Рад народних депутатів.

Постановою КМУ від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» було вперше встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва».

Таким чином, станом на момент закінчення будівництва житлового будинку, зокрема станом на 1957 рік та господарських будівель та споруд, чинним законодавством не була передбачена процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1956 року, що діяла на момент завершення будівництва, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ. Записи в погосподарських книгах сільських рад визнавалися в якості актів органів влади, що підтверджують право власності.

Слід врахувати, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту та застосовується лише якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні на підставі вказаних доказів фактичні обставини спірних правовідносин в контексті викладених норм законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення в повному обсязі. Зі змісту досліджених в ході розгляду справи доказів з урахуванням на положення закону слідує, що мати позивача являвся єдиним власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, не заважаючи на відсутність запису про реєстрацію права власності на таке житло за матір'ю позивача, бо чинне на той час законодавство не вимагало обов'язкової державної реєстрації як нерухомого майна, так і права власності на нього за набувачем як підстави для набуття права власності на це майно. Відтак, спірний житловий будинок увійшов до складу спадщини матері позивача, а оскільки спадщина на це житло відкрилась у зв'язку із смертю матері позивача в період дії ЦК Української РСР (1963 року), і позивач після смерті матері вступив у фактичне володіння житловим будинком, то він фактично прийняв у спадщину цей будинок.

Отже, за викладених обставин та висновків суду, враховуючи, що позивач вчинив всі передбачені чинним на відповідний час законом дії з прийняття у спадщину після матері та набуття права власності на спірне житло, є єдиним спадкоємцем своєї матері, однак наразі не може в позасудовому порядку оформити та здійснити державну реєстрацію за собою такого права власності в порядку спадкування, а здійснення такої реєстрації вимагає новітнє цивільне законодавство як обов'язкову умову для офіційного визнання і підтвердження державою факту набуття особою права власності на нерухоме майно, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для судового захисту майновим та спадкових прав позивача шляхом задоволення позову в повному обсязі.

Таким чином, проаналізувавши всі обставини справи в сукупності, враховуючи позицію відповідача, який визнав позов, що не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд вважає можливим, законним та справедливим визнати право власності на вказаний будинок з надвірними спорудами в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, районний суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем смт. Великий Бурлук Великобурлуцького району Харківської області, проживаючого по АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з «літ. «А-1» житловий будинок, загальною площею 53,7 кв.м., літ. «а» тамбур, літ. «Б» літня кухня, літ. «б» тамбур, літ. «П» погріб, літ. «В» сарай, літ. «Г» гараж, літ. «Т» вбиральня, літ. «Д» сарай.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Великобурлуцький районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець смт. Великий Бурлук Великобурлуцького району Харківської області, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Великобурлуцьким РВ УМВС України в Харківській області 21 вересня 1998 року, реєстраційний номер картки платника податків - НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач: Територіальна громада Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького району Харківської області в особі Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького району Харківської області, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 04399192, юридична адреса: індекс 62602, вул. Центральна, буд.40, смт. Великий Бурлук, Великобурлуцький район, Харківська область.

Судове рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, в судовому засіданні 15 лютого 2019 року, проголошено його вступну та резолютивну частини.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18 лютого 2019 року.

Головуючий - Суддя Великобурлуцького районного суду

Харківської області М.І.РИКОВ