Рішення № 80122522, 27.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 року м. Київ справа № 320/5982/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати незаконним рішення від 5 жовтня 2018 р. № 301 про відмову в поновленні пенсійних виплат;

- зобов'язати провести перерахунок пенсії за наявними в матеріалах пенсійної справи документами;

- зобов'язати виплатити пенсію за весь період часу, починаючи з 7 жовтня 2009 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач виїхав для постійного проживання в Ізраїль, тому за час перебування за кордоном виплату пенсії їй не здійснювалося. Після прийняття у 2009 р. рішення Конституційного Суду України норми закону, які забороняли виплату пенсії таким особам, визнано неконституційними. Тому позивач у 2018 р. звернувся через свого представника до органу ПФУ для поновлення виплати пенсії з 2009 р., проте документи у представника прийнято не було. Ці дії позивачем оскаржено до суду і судом їх визнано протиправними, зобов'язано орган ПФУ прийняти і розглянути документи. На виконання рішення суду у жовтні 2018 року представник позивача звернувся до відповідача з вимогою прийняти документи для проведення перерахунку та виплати пенсії, однак відповідач відмовив у зв'язку з відсутністю на це підстав. 23 жовтня 2018 р. позивач отримав лист відповідача від 17 жовтня 2018 р., в якому повідомлено, що за результатами розгляду документів по суті Пенсійним фондом відмовлено в задоволенні заяви про виплату пенсії. Зазначає, що разом з листом отримав рішення відповідача № 302 від 5 жовтня 2018 р. про відмову у виплаті пенсії. На думку позивача, такі дії є протиправними та порушують його права і законні інтереси.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

28 грудня 2018 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що при зверненні представником позивача не було надано заяви встановлено зразка, не було пред'явлено паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання та вік (в оригіналі), документи не було подано пенсіонером особисто, тому органом ПФУ прийнято рішення про відмову у поновленні виплати пенсії.

Крім того, відповідач зазначає, що припинення виплати пенсії позивачу відбулось за особисто поданою нею заявою у зв'язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання, а заява про поновлення виплати пенсії подана позивачем до відповідача 16 березня 2018 р., тому саме про період з 16 березня 2018 р. необхідно говорити, як про умовно допустимий.

2 січня 2019 р. до суду від представника позивача надійшли заперечення на відзив. Зазначає, що законодавство України про пенсійне забезпечення з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 р. не обмежує право осіб, які виїхали на постійне місце проживання в інші держави, на отримання пенсії. Стверджує, що з 7 жовтня 2009 р. виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера. Датою припинення громадянства України є виключно дата видання відповідного Указу Президента України. Проте, інформація про видання відносно позивача Указу Президента України про припинення громадянства України сторонам не відома.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 р. витребувано докази щодо наявності у позивача громадянства іншої держави, рішень про скасування громадянства України позивача.

Суд зазначає, що станом на час винесення рішення по цій справі витребувана інформація до суду не надійшла.

Разом з тим, представником позивача надано лист від 16 січня 2019 р. № 71ВГ/19-091-73 Міністерства закордонних справ України, в якому повідомлено, що за його даними звернення позивача стосовно виходу з громадянства України не було.

13 лютого 2019 р. від представника позивача надійшло клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження без його участі. В цей же день від представника відповідача надійшло клопотання про залишення вирішення клопотання позивача на розсуд суду.

У зв'язку з поданими клопотаннями сторін про розгляд справи без їхньої участі протокольною ухвалою суду від 13 лютого 2019 р. на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, з 21 квітня 1992 року позивачу по досягненні пенсійного віку та при наявності страхового стажу призначено пенсію за віком у розмірі 1670 руб., яка виплачувалась відповідачем, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2 від 21 квітня 1992 р.

Із матеріалів справи убачається, що у 2005 році позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі Посольства України в Ізраїлі, у зв'язку з чим виплату пенсії на території України було припинено. 16 березня 2018 року представником позивача подано до відповідача заяву позивача, нотаріально посвідчену та апостильовану, про поновлення виплати пенсії за віком із 7 жовтня 2009 р. у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом рішення від 7 жовтня 2009 р. № 25-рп/2009.

Розглянувши звернення представника позивача, відповідач листом від 13 квітня 2018 р. за №301/Л-01, № 302/Л-01, № 316/Л-04, № 317/Л-04 роз'яснив йому порядок звернення за поновленням виплати раніше призначеної пенсії, якого позивачем не було дотримано, а саме, зазначено, що заява подається пенсіонером особисто або його законним представником за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, особа, яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації та вік в оригіналі, що вимагається Порядком подання та оформлення документів для призначенні (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ № 22-1 від 25 листопада 2005 р.

Як встановлено судом, позивач у 2018 р. звернувся через свого представника до органу ПФУ для поновлення виплати пенсії з 2009 р., проте документи у представника прийнято не було. Ці дії позивачем оскаржено до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 р. у справі № 810/2489/18 адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною відмову Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 13 квітня 2018 р. в прийнятті та розгляді заяви ОСОБА_1, поданої її представником ОСОБА_3, про перерахунок та виплату пенсії; зобов'язано Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області прийняти та розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 16 березня 2018 р., поданої її представником ОСОБА_3; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 р. апеляційну скаргу управління пенсійного фонду на це рішення суду повернуто без розгляду.

У зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду 1 жовтня 2018 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою виконати рішення суду.

Листом від 17 жовтня 2018 р. № 766/Л-01 відповідач повідомив, що за результатами розгляду заяви та доданого до неї пакету документів пенсійним органом відмовлено у задоволенні заяви про поновлення виплати пенсії, про що прийнято рішення № 301 від 5 жовтня 2018 р.

Як убачається із спірного рішення, відповідач зазначив, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Зазначив, що позивачці було припинено виплату пенсії з 1 вересня 2005 р. у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон - Ізраїль.

Указав, що до заяви позивачкою не надано документи, що засвідчують особу, місце її проживання в Україні (реєстрації) та вік, а тому підстави для поновлення виплати пенсії відсутні.

Позивач вважає ці дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV (далі - Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Вимогами п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1058 передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місяцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 р. № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону 1058 і встановлено, що дані положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до ч. 3 ст. 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Водночас, як вказав Конституційний Суд, оспорюваними нормами п. 2 ч. 1 ст. 49, ст.51 Закону № 1058 конституційне право на соціальний захист поставлено в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Виходячи з правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

Конституційний Суд України визнав, що з наведених підстав положення п. 2 ч. 1 ст.49, ст. 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсій пенсіонерам на час постійного проживання, перебування за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості.

Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 р. № 2136-VІІІ (далі - Закон № 2136) передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до вимог ст.ст. 89, 90 Закону № 2136 рішення і висновки Конституційного Суду України є обов'язковими, остаточними та такими, що не можуть бути оскаржені.

Таким чином, позивач, який є громадянином України, проживаючи в державі Ізраїль має такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і чинне пенсійне законодавство не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на поновлення виплати пенсії.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 7 жовтня 2009 р. № 25-рп/2009, пенсійний орган повинен поновлювати виплату пенсій особам, яким така виплата була припинена.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 р. у справі № 607/19541/15-а.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо тверджень відповідача про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивача у зв'язку з ненаданням документів, що засвідчують особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, суд зазначає таке.

Із матеріалів справи, зокрема, з рішення відповідача від 5 жовтня 2018 р. № 301, вбачається, що до заяви про проведення перерахунку, нарахування та виплати пенсії за період з 7 жовтня 2009 р. позивачем було подано пакет документів, який складався з: копії пенсійного посвідчення № 134927 від 21 квітня 1992 р.; копії трудової книжки; копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; копії посвідчення ветерана праці за 1989 р.; копії посвідчення ветерана праці за 2003 р.; копії посвідчення особи, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС; нотаріально посвідченої копії довіреності представника позивача; копії першої сторінки паспорту громадянина України.

Відповідач не надав до суду доказів того, що позивач наразі позбавлений статусу громадянина України.

Листом від 16 січня 2019 р. № 71ВГ/19-091-73 Міністерство закордонних справ України повідомило, що за його даними звернення позивача стосовно виходу з громадянства України не було. Цей лист досліджено судом і долучено до справи.

Крім того, суд зазначає, що постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 р. № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до вимог п. 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Згідно з вимогами п. 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 2.8. Порядку № 22-1 встановлено, що поновлення виплат пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Як убачається з п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Суд наголошує, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою саме про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком, а тому відповідач у рішенні № 301 від 5. жовтня 2018 р. неправомірно посилається на норми п. 2.9 Порядку № 22-1.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги про визнання незаконним рішення відповідача від 5 жовтня 2018 р. № 301 щодо відмови у поновленні позивачу пенсійних виплат та зобов'язання провести перерахунок пенсії за наявними в матеріалах пенсійної справи позивача документами є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача зобов'язати виплатити пенсію за весь період часу, починаючи з 7 жовтня 2009 р., суд зазначає наступне.

На думку позивача, право на поновлення виплати пенсії у нього виникло з дати прийняття рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 р. № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону 1058, на підставі яких було припинено виплату пенсії.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до положень п. 4.1 Постанови № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Тобто, поновлення виплати пенсії з ініціативи пенсійного фонду чинним законодавством не передбачено, таке поновлення можливе лише за зверненням особи з відповідною заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подала заяву про поновлення виплати пенсії до пенсійного органу 16 березня 2018 р., тобто створив залежні від нього передумови для поновлення виплати пенсії.

Таким чином, оскільки поновлення пенсії здійснюється з дня звернення до пенсійного органу з відповідною заявою, то відповідно до норм матеріального права суд вважає, що поновлення виплати пенсії позивачу слід здійснювати з 16 березня 2018 р.

Оскільки відповідачем не вирішено питання щодо перерахунку пенсії позивача, про що зазначалося у поданій заяві від 16 березня 2018 р. та в рішенні суду від 23 червня 2018 року, яке набрало законної сили, то після поновлення виплати пенсії її розмір підлягає перерахунку відповідно до норм чинного законодавства.

Щодо застосування строків звернення до суду з цим позовом, то суд зазначає про таке.

Суд враховує, що право на поновлення виплати пенсії у позивача виникло 7 жовтня 2009 року, але позивач цим правом не скористався. Потім позивачем 16 березня 2018 р. здійснено письмове звернення до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, а в подальшому здійснено оскарження протиправних дій відповідача про відмову у прийнятті документів на поновлення виплати пенсії у суді першої та апеляційної інстанцій.

Суд бере до уваги, що згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З огляду на наведе, суд дійшов висновку, що виходячи з приписів статей 122, 123 КАС України, права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду. Разом з тим суд, надаючи оцінку факту звернення позивача із заявою до органу ПФУ 16 березня 2018 року та подальшій процедурі судового оскарження дій відповідача, визнає цей період поважними причинами для пропуску строку звернення, тому вважає необхідним зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії саме з 16 березня 2018 року, а вимоги в частині поновлення виплати раніше призначеної пенсії за період з 7 жовтня 2009 року до 15 березня 2018 року включно залишає без розгляду.

Аналогічну правову позицію щодо необхідності дослідження дотримання строку звернення до суду за позовом особи про зобов'язання органу ПФУ поновити виплату пенсії за минулі роки після винесення рішення Конституційного Суду України 7 жовтня 2009 року та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 р. у справі № 607/19541/15-а.

Також суд зважає на приписи ч. 2 ст. 6 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було припинено виплату пенсії позивачу, протиправно не було поновлено позивачу виплату пенсії за її заявою від 16 березня 2018 р., отже порушено права позивача на отримання пенсії та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не було спростовано відповідачем. Відповідачем в обґрунтування правомірності своїх дій жодних доказів не надано.

Наведене свідчить, що дії та бездіяльність відповідача були протиправними. Право позивача на отримання пенсії порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими в зазначеній частині, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 139 при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1 409 грн. 60 коп. згідно з платіжним дорученням від 27 листопада 2018 р. № ПН236.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правила ч. 3 ст. 139 КАС України, і беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 1000 грн. 00 коп. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 123, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати незаконним рішення Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 5 жовтня 2018 р. № 301 щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсійних виплат.

Зобов'язати Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за наявними в матеріалах пенсійної справи документами.

Зобов'язати Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_1 пенсію, починаючи з 16 березня 2018 р.

Позовні вимоги в частині поновлення виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за період з 7 жовтня 2009 року до 15 березня 2018 року включно залишити без розгляду.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ - 41249051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1) судові витрати в сумі 1000 (одну тисячу) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1, місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.

Відповідач - Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, адреса : вул. Я. Мудрого, 2, м. Біла Церква, Київська область, 09117, код ЄДРПОУ - 41249051.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 27 лютого 2018 року.