Ухвала суду № 801201, 27.02.2007, Апеляційний суд Сумської області

Справа № 22-а-111 Головуючий у І інстанції: Клочко Б.М.

Категорія 39 Кононенко О.Ю.

Степаненко О.А.

Суддя-доповідач: Криворотенко В.І.

УХВАЛА

іменем України

27 лютого 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Рибалки В.Г.,

суддів - Криворотенка В.І., Хвостика С.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою Державного казначейства України

на постанову Сумського районного суду Сумської області від 05 грудня 2006 року

в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування, -

встановила:

Постановою Сумського районного суду Сумської області від 05 грудня 2006 року позов в даній справі задоволено. Стягнуто з Міністерства фінансів України на користь: ОСОБА_1 - 15 900 грн.; ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_10 -15 400 грн. кожній; ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - 12 200 грн. кожному; ОСОБА_9 - 12 210 грн.; ОСОБА_11 - 20 110 грн.; ОСОБА_3 - 4 900 грн. Вказані суми зобов'язано списати з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України № 35133300101, МФО 30001, код 20055032, в операційному управлінні Управління Національного Банку України в м. Києві.

В апеляційній скарзі Державне Казначейство України, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам і на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати вказану постанову та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову, і за наявності правових підстав кошти стягнути з ДСА України. Зазначає, що судом не були враховані положення бюджетного законодавства, які визначають видатки держави на підставі затверджених кошторисів бюджетних установ. Вважає, що розпорядниками коштів щодо забезпечення суддів службовим обмундируванням були Мінюст України, а з 2003 року - ДСА України. А також вказує на помилковість покладення обов'язку відшкодування на Мінфін України та розпорядження цими коштами для здійснення відповідних платежів з боку Держказначейства, і відсутність підстав для стягнення компенсації взагалі.

Перевіривши судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та взявши до уваги заперечення проти доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду - залишенню без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі працюють суддями місцевого Конотопського міськрайонного суду Сумської області: ОСОБА_1 - на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 з 26 червня 1982 p., ОСОБА_2 - з 05 травня 1993 p., ОСОБА_3 - з 08 листопада 2005 p., ОСОБА_4 - з 22 червня 1987 року, ОСОБА_5 - з 09 серпня 1993 р., ОСОБА_6 - 3 11 травня 1993 p., ОСОБА_7 - з 13 жовтня 1994 p., ОСОБА_8 - з 16 липня 1996 p., ОСОБА_9 - з 24 вересня 2004 р., ОСОБА_10 - з 09 липня 1996 p., ОСОБА_11 - 14 червня 2002 р.

Згідно ст. 19 Закону України «Про судоустрій», Указу Президента України № 780/2002 «Про державну судову адміністрацію України», обов'язок організаційного забезпечення діяльності судів, у тому числі забезпечення судців службовим обмундируванням у період до 01 січня 2003 року покладався на Мінюст України, а з вказаного часу на ДСА України.

Відповідно до ч.12 ст.44 Закону України «Про статус суддів», судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України. Норми забезпечення суддів службовим обмундируванням визначались Постановою КМУ № 177 від 19 березня 1994 року «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України», а Положенням, затвердженим наказом Мінюста України № 16/5 від 22 квітня 1994 року, передбачалась виплата суддям грошової компенсації вартості такого одягу у випадку його невидачі з незалежних від Мінюста України причин.

Мінфін України повинно було передбачати належне функціонування судової влади та закладати в бюджет виділення асигнувань для забезпечення суддів службовим обмундируванням.

Починаючи з березня 1994 p., а суддям, які прийшли на роботу пізніше - з часу їх призначення на посаду судді, і по даний час службове обмундирування не видавалось.

Компенсація за невиданий одяг по 2002 рік включно стягнута на користь суддів ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за рішенням Конотопського районного суду від 22 квітня 2003 р., а на користь ОСОБА_10, ОСОБА_6 - рішенням місцевого Конотопського міського суду від 22 квітня 2003 p., на користь суддів ОСОБА_3, ОСОБА_9 і ОСОБА_11 рішення суду взагалі не приймалися.

Зазначені обставини, на думку колегії суддів, повно і всебічно з'ясовані місцевим судом на підставі досліджених доказів, на які суд послався у постанові та яким дав належну оцінку в їх сукупності, проаналізувавши відповідність їх чинному законодавству.

За таких обставин обґрунтованими є висновки суду про порушення прав вказаних суддів через недофінансування з боку Міністерства фінансів України необхідних витрат судової влади та необхідності стягнення з вказаного відповідача у визначеному порядку на користь кожного з позивачів компенсації вартості ненаданого безкоштовного службового обмундирування.

З огляду на визнання рішенням Конституційного суду України від 20 березня 2002 р. неконституційним п.1 ч.1 Закону України від 17 лютого 2000 р. «Про деякі заходи економії бюджетних коштів» щодо виключення першого речення ч.І2 ст.44 Закону України «Про статус судців», необгрунтованими є посилання апелянтів на відсутність підстав для виплат з

04 вересня 2003 р. внаслідок втрати чинності постановою КМУ № 177 від 19 березня 1994 р.

2

Доводи Держказначейства України про те, що позивачами не дотримано порядок звернення та що судом не враховано дію закону у часі і механізм розподілу та виплати таких коштів, не є підставою для перегляду судового рішення.

Розмір та період нарахувань апелянтом не оспорюється.

Постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст.. ст. 22, 130 Конституції України, ст. 44 Закону України «Про статус суддів», ст. 19 Закону України «Про судоустрій» 1981 року, стст. 119-122 Закону України «Про судоустрій України» 2002 p., Постанови Президії Верховної Ради України «Про опис і зразки службового обмундирування» від 15 листопада 1993 p., Постанови Кабінету Міністрів України «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України» від 19 березня 1994 року № 177, Положення про порядок одержання, обміну, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 квітня 1994 р. № 16/5.

За таких обставин, коли суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Державного казначейства України залишити без задоволення, а постанову Сумського районного суду Сумської області від 05 грудня 2006 року в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з часу проголошення.