Рішення № 80104799, 20.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 лютого 2019 року № 826/17798/18 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (АДРЕСА_1)до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві (02217, м.Київ, вулиця Закревського, 41) Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м.Київ, вулиця Шолуденка, 33/19)про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №1788-17 від 10.06.2015р., та податкової вимоги №5931-17 від 14.09.2016р.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач, в особі ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві (02217, м.Київ, вулиця Закревського, 41) (надалі - Відповідач 1), Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м.Київ, вулиця Шолуденка, 33/19) (надалі - Відповідач 2), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 10.06.2015 № 1788-17 Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 14.09.2016 № 5931-17 Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві.

Ухвалою суду від 01 листопада 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17798/18, а розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

На адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 18.02.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Відповідачів про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, з підстав його необгрунтованості.

Через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування заявленого клопотання представник відповідача посилається на те, що Позивачем був пропущений строк звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 19.02.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Державною податковою інспекцією в Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві, дійшовши до висновку, що автомобіль Toyota Land Cruiser 200, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 4461 куб.см., д.н.з. НОМЕР_1 є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2015 році, а позивач як фізична особа- власник вказаного автомобіля є платником транспортного податку у 2015 році, протиправно прийняв оскаржувані рішення, а саме: податкове повідомлення-рішення від 10.06.201 № 1788/17, яким позивачеві визнано суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25 000,00 грн. за 2015 рік, та податкову вимогу від 14.09.2016 № 5931-17, щодо погашення суми податкового боргу за 2015 рік, який виник внаслідок прийняття вищевказаного податкового повідомлення-рішення.

Представник Відповідачів проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та надав суду письмовий відзив на позовну заяву і додаткові пояснення у справі, де посилається на порушення прав платника податків з боку Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві та Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та стверджує про порушення позивачем строку звернення до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 2013 року є власником автомобіля Toyota Land Cruiser 200, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 4461 куб.см., д.н.з. НОМЕР_1.

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.06.2015 №1788-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000,00 грн. за 2015 рік. Таке рішення контролюючого органу обґрунтовано положеннями пп. 54.3.3 п. 54.3 ст.54 та пп. 267.6.2 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України.

В подальшому Відповідачем-1 складено податкову вимогу від 14.09.2016 № 5931-17, щодо погашення суми податкового боргу в сумі 25000,00 грн. за 2015 рік, який виник внаслідок прийняття вищевказаного податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з такими рішеннями Відповідача-1 та вважаючи їх протиправними, Позивач у жовтні 2018 року звернувся до суду за захистом своїх прав.

На час розгляду справи відповідно до чинної постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» та згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 10.05.2018 № 286 «Про реорганізацію територіальних органів ДФС у м. Києві» відбувається реорганізація ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві шляхом приєднання вказаного територіального контролюючого органу до Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві з 17.05.2018 перебуває в стані припинення, а відтак в силу ч. 2 ст. 104 ЦК України не є такою, що припинилась як юридична особа.

В той же час наказом Державної фіскальної служби України від 10.05.2018 № 286 «Про реорганізацію територіальних органів ДФС у м. Києві» за ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві, яка наразі перебуває в стані припинення, закріплено виключно фіскальні функції.

За таких обставин та відповідно до ст.ст. 43, 46 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачами у даній справі є ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві та Головне управління ДФС у м. Києві.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».

Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін, які діяли станом на момент виникнення спірних правовідносин (винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому, згідно з приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Слід зазначити, що вказані положення, якими врегульовано питання застосування транспортного податку введені в дію з 01 січня 2015 року.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства.

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Таким чином, із набранням 01.01.2015 чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та мають об'єм циліндрів двигуна більше 3000 куб. см. є платниками транспортного податку (в редакції закону, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку, згідно статті 9 Податкового кодексу України, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів. При цьому, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість, згідно підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України, є податок на майно, який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 цього Кодексу.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 01.01.2015 р.), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок є місцевим податком.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Податкового кодексу України, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629», яке опубліковано у газеті Хрещатик у січні 2015 року за № 13/1, тобто після 15.07.2014, а тому в силу положень п.п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України норми вказаного рішення підлягають застосуванню з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду.

Таким чином, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону та рішення з метою оподаткування транспортним податком фізичних і юридичних осіб, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання вбачається, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням ст.58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.04.2018 р. по справі № №826/17232/16 (адміністративне провадження №К/9901/37942/18); постановах Київського апеляційного адміністративного суду: від 18.02.2016 р. по справі №826/22034/15 (ЄДРСР №55935485), від 26.01.2016 р. по справі №823/5268/15 (ЄДРСР №55249165) та в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №826/15547/15 (ЄДРСР №55613540), від 27.01.2016 у справі №826/20180/15 (ЄДРСР №55377458), а також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.04.2016 у справі №804/14459/15 (ЄДРСР №57344694) та постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 у справі № К/800/8077/16 (ЄДРСР №60223298), в постанові Верховного Суду від 07.06.2018 року у справі № 821/675/16.

Виходячи з вищевикладеного, Суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2015 року № 1788-17 Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 14.09.2016 року №5931-17 Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві, Суд зазначає наступне.

Згідно із пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений ПК України строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.153 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Із змісту положень підпунктів 14.1.153, 14.1.157, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України вбачається, що податкова вимога контролюючого органу може існувати лише в разі наявності узгодженого грошового зобов'язання (податкового боргу) платника податків і є похідним рішенням від податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, позовна вимога про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 14.09.2016 року №5931-17 Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві., яка винесена на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та є похідною від нього та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Керуючись положеннями статей 2 - 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2015 року № 1788-17 Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві.

3. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 14.09.2016 року №5931-17 Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві.

3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати в розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок.).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.Б. Федорчук