Рішення № 80103702, 25.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 лютого 2019 року № 640/168/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справуза позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1доГоловного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2018 року № 61046-1305-2659,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2018 року № 61046-1305-2659.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу на праві приватної власності належить нежитлова нерухомість, а саме нежитлова будівля та земельна ділянка, за адресою: м. Київ. пров. Чаплигіна, 20, що використовується ним для здійснення підприємницької діяльності, зокрема розміщення магазину та СТО, та відповідає видам господарської діяльності, задекларованої позивачем. За результатами здійснюваної підприємницької діяльності останнім сплачуються відповідні суми єдиного податку за звітні періоди.

А тому, на думку позивача нарахування земельного податку з фізичних осіб за цим об'єктом є незаконним, а податкове повідомлення-рішення від 19.04.2018 року № 61046-1305-2659 має бути скасованим.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 640/168/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою відповідачу надано час для надання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

04.02.2019 року ГУ ДФС у м. Києві надано до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Відзив обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства. Зокрема, відповідач звертав увагу, що наявність у позивача права власності на нежитлове приміщення, що знаходиться на земельній ділянці право власності на яку не оформлено в установленому законом порядку, не позбавляє обов'язку сплачувати податок на землю, навіть за умови використання її для здійснення власної господарської діяльності.

В поданій до суду відповіді на відзив, позивач не погодився з доводами відповідача та просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 29.11.2001 зареєстрований Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією, як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом серії В00 №276571.

Позивач перебуває на обліку в органах ДФС, як суб'єкт підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку за ставкою 5%, віднесений до третьої групи.

19.04.2018 року ГУ ДФС у м. Києві, згідно з пп. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286.5 ст. 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 61046-1305-2659, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 372 353, 51 грн.

Враховуючи, протиправним вказане вище податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся за захистом до суду.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з доводами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно частини першої та другої статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 125 вказаного Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За змістом пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 269.2 статті 269 Податкового кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 15.01.2019 року № 826/25591/15 (адміністративне провадження №К/9901/28372/18).

Судом встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ «Поліанд» від 30.12.2003 року № 19, ОСОБА_1 є власником магазину-складу НОМЕР_2 загальною площею 577,0 кв.м., в тому числі павільйону (літ Б) площею - 256, 80 кв.м., навісу (літ. Г) площею - 3230, 20 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

При цьому, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29.11.2001 року (свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_4) та з 01.01.2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування (свідоцтво платника єдиного податку серія НОМЕР_3 від 27.04.2012 року).

Основними видами діяльності згідно вказаного свідоцтва є: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів,46.90 Неспеціалізована роздрібна торгівля, 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

Як зазначає позивач, вказане нежитлове приміщення використовується ним в господарській діяльності у формі СТО та магазину.

Представником відповідача дані обставини не заперечуються.

Таким чином, суд приходить до висновку, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2, використовується позивачем для провадження господарської діяльності, а тому останній, як платник єдиного податку, звільняється від обов'язку сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, що є підставою для задоволення адміністративного позову та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2018 року № 61046-1305-2659.

Тобто, позивачем доведено факт використання земельної ділянки, на якій розміщене нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 для провадження господарської діяльності.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Відповідно до ч. 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 статті 6 КАС України).

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, ст. 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 19 квітня 2018 року № 61046-1305-2659.

3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 723 (три тисячі сімсот двадцять три) грн. 54 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко