Рішення № 80097192, 22.02.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2019 року м. Житомир справа № 240/4889/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування п. 45 рішення № 60 від 15.06.2018 року, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 45 рішення Міністерства оборони України про відмову йому, як особі після її звільнення з військової служби, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням йому інвалідності 2 групи з 21.11.2016, яка настала внаслідок поранення (контузії), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.06.2018 № 60;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити йому, як особі після її звільнення з військової служби, одноразову грошову допомогу у зв’язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення (контузії), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 21.11.2016 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 22.03.2018 у справі № 278/2478/17, від 10.07.2018 у справі №816/488/16, від 11.09.2018 у справі № 760/20297/16-а про право особи звільненої з військової служби, в тому числі строкової, на отримання одноразової грошової допомоги на дату встановлення вищої групи інвалідності, незалежно від часу звільнення з військової служби а встановлення інвалідності вперше, відповідно до Закону № 2011-ХІІ в редакції чинній із 01.01.2014 та Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що в період з 03 листопада 1987 року по 12 лютого 1989 року він проходив військову службу на території Республіки Афганістан та приймав участь в бойових діях, під час яких в 1987 році отримав поранення при виконанні обов’язків військової служби. З 21 листопада 2016 року йому встановлена ІІ група інвалідності внаслідок поранення (контузії), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. З огляду на зазначене, позивач вважає, що у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві". З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 29 березня 2018 року звернувся із відповідною заявою та доданими до неї необхідними документами до Міністерства оборони України через Житомирський обласний військовий комісаріат про виплату йому одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", як інваліду 2 групи. Однак, протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.06.2018 № 60 позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що ІІ група інвалідності встановлена йому після спливу трьох місяців після звільнення зі строкової військової служби. Вважаючи, таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

15 листопада 2018 року до суду надійшов відзив Міністерства оборони України на позовну заяву ОСОБА_1, в якому представник, в якому представник відповідача зазначив, що Міністерство оборони України не визнає позовні вимоги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. В обґрунтування такої позиції вказано, що відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" право на отримання одноразової грошової допомоги пов’язується з настанням певних обставин, зокрема, у зв’язку з встановленням інвалідності, а не встановленням інвалідності вищої групи. Позивачу було встановлено інвалідність з 01.12.2011 року, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на момент встановлення йому ІІІ групи інвалідності, а саме: Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла до 01 січня 2014 року) та Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499. Так, згідно ч. 6 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, яка діяла до 01 січня 2014 року) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до якої обмежено проміжок часу, у який у разі настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. Оскільки позивач був звільнений зі строкової військової служби у 1989 році, а групу інвалідності вперше йому було встановлено 01.12.2011, тобто через 22 роки після звільнення зі служби, то права на отримання одноразової грошової допомоги він не має. Крім того, в підтвердження правомірності свої дій, щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги представник позивача посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2018 справа №750/5074/17. У зв’язку з цим, відповідач просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі. (а.с.33-39)

Крім того, 15 листопада 2018 року до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, у зв’язку з тим, що позов від імені позивача підписано його представником за довіреністю – ОСОБА_2. Оскільки, на думку представника відповідача дана адміністративна справа за позовом не є справою незначної складності, а належить до категорії інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення, то представником у ній не може бути фізична особа. З огляду на вищевикладене відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду (а.с.40).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2018 року в задоволенні клопотання Міністерства оборони України про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України визнання протиправним та скасування п. 45 рішення № 60 від 15.06.2018 року про зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу було відмовлено.

Розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

З наявних у матеріалах справи копії військового квитка серії НК №5359776 від 07.05.1987 (а.с.17-18) та довідки Житомирського об’єднаного військового комісаріату від 24.10.2011 № Г/356 судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в Збройних Силах СРСР, при цьому в період з 03 листопада 1987 року по 13 грудня 1989 року він проходив військову службу на території Республіки Афганістан, де велися бойові дії та в складі в/ч 84397 приймав участь в бойових діях.

Відповідно до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 22.10.2011 № 897/Ж при огляді ОСОБА_1 спеціалістом у галузі судово-медичної експертизи було виявлено, що у позивача у тім’яній ділянці справа, в лобно-тім’яній ділянці справа, на тілі правої кисті в проекції п’ястно-фалангового суглобу 5-го пальця розташовуються звивисті рубці білуватого кольору, щільних на дотик, спаяних з підлеглими тканинами, малорухомих, дещо втягнутих над рівнем оточуючих тканин. В результаті огляду було зроблено висновок, що описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1987 році (а.с.21-22).

Із витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 24.10.2011 № 1859 вбачається, що комісією було встановлено, що вогнепальні осколкові поранення голови, правої руки, контузія головного мозку у 1987 році сержанта у відставці ОСОБА_1 - Так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.20).

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААА №732960 від 20.12.2011 Житомирською обласною медико-соціальною комісією позивачу, починаючи з 01.12.2011, встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, контузії, так, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 23).

Після призначення позивачу ІІІ групу інвалідності, останній до Міністерства оборони України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги не звертався, відповідно така допомога йому не виплачувалась.

В подальшому, під час повторного огляду МСЕК ОСОБА_1 починаючи з 21.11.2016, встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, контузії, так, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААА №901291 від 14.12.2016 (а.с. 24).

29 березня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення (контузії), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.25). За наслідками розгляду вищезазначеної заяви, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було прийнято протокол від 15.06.2018 №60 (а.с.10), в якому позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що інвалідність йому було встановлено понад 3-х місячний термін після звільнення зі служби.

Не погоджуючись із вказаною відмовою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.06.2018 № 60 на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон України №2232-ХІІІ).

Відповідно до статті 41 Закону України № 2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України №2011-XII).

На час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги, пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 було визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Оскільки моментом виникнення права ОСОБА_3 на отримання одноразової грошової допомоги є дата встановлення інвалідності, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (чинне станом на 01.12.2011), а не законодавство, яке було чинним на момент повторного огляду а встановлення вищої групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 750/5074/17.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» № 328 від 03 листопада 2006 року, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (далі - Порядок №499).

Натомість, позивач дійшов помилкового висновку про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникло у нього внаслідок встановлення йому ІІ групи інвалідності і що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (в редакції чинній на дату встановлення ІІ групи інвалідності) та Порядкок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Приписами статті 1 Закону України № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статей 1-2 Закону України № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно частини 1 статті 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до ч. 3 статті 16 Закону України № 2011-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу". Військовозобов'язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", указами Президента України".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, строкова військова служба є окремим видом військової служби, яку, як вже було встановлено судом на підставі інформації з військового квитка позивача (а.с.17-18) він проходив в період з 07 травня 1987 року по 22 квітня 1989 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону № 2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

З огляду на вищезазначені норми позивач, щодо військового обов'язку, належить до категорії військовослужбовців строкової військової служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Частиною 6 статті 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачалось, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час

проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в

період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках

від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Таким чином, саме частина шоста статті 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходили окремий вид військової служби - строкову військову службу. Такими критеріями є, зокрема:

- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) був врегульований Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі – Порядок № 499).

Відповідно до пп. 4 п. 2 Порядку №499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

З огляду на вищенаведене суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Таким чином, ані статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ані Порядком № 499, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Як вбачається з матеріалів справи ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, контузії, так, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, позивачу було встановлено з 01.12.2011, а із служби він звільнився 22.04.1989, тобто з моменту звільнення зі строкової військової служби до встановлення інвалідності минуло більше 3-х місяців, а тому суд приходить до висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону № 2011-ХІІ у позивача відсутнє.

Таким чином, ІІІ група інвалідності встановлена позивачу в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, а тому приймаючи рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності внаслідок поранення, контузії, так, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем у відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС доведено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами правомірність рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.06.2018 № 60, щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 194, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (вул. Героїв Пожежних, 125 аАДРЕСА_1; 10004; РНОКПП 247970233) до Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат (вул. Сергія Параджанова, 4, м. Житомир, 10001; код ЄДРПОУ 07873079) визнання протиправним та скасування п. 45 рішення № 60 від 15.06.2018 року, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.Е.Черняхович