Рішення № 80075887, 25.02.2019, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

25.02.2019

ЄУН № 337/5223/15-ц

Провадження №2/337/25/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2019 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі головуючого судді Кучерук І.Г.

за участю секретаря Голівщук Т.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в:

Позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, який мотивує тим, що відповідно до кредитного договору №02/02/07-НВклн від 06.03.2007р., укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1, остання отримала в кредит грошові кошти у сумі 31840 доларів США на строк по 05.03.2031р. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,50% річних. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за яким вона передала в іпотеку Банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. 26.06.2013р. між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким ПАТ «Дельта Банк» як новий кредитор набув право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання на свою користь обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами, в т.ч. укладених з відповідачкою ОСОБА_1 Відповідачка ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв’язку з чим станом на 28.07.2015р. утворилась заборгованість в загальному розмірі 462004,18 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 417088,25 грн., заборгованості за відсотками 44915,93 грн. Відповідно до вимог чинного законодавства та умов іпотечного договору Банк як іпотекодержатель в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором має право звернути стягнення на іпотечне майно, в т.ч. шляхом прийняття його у свою власність. Просить суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №02/02/07-НВклн від 06.03.2007р. в загальній сумі 462004,18 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить боржнику ОСОБА_1, та визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на зазначену квартиру. Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23.05.2016р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21.09.2016р., в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.10.2017р. зазначені судові рішення скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

01.12.2017р. справа надійшла до Хортицького районного суду м. Запоріжжя.

01.02.2018р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач позовні вимоги не визнала повністю та зазначила, що підстав для задоволення позову немає, оскільки позивачем не надано доказів набуття прав вимоги до неї за кредитним та іпотечним договорами, не надано доказів видачі кредитних коштів в розмірі 32000 доларів США, не надано доказів розміру заборгованості за кредитним договором, наявності такої заборгованості, зокрема, Банком не враховано, що нею повністю виконуються умови кредитного договору і вносяться щомісячні платежі за графіком. Крім того, звернення стягнення на іпотечне майно є позасудовим способом врегулювання спору, тому визнання права власності з заявлених підстав не може бути вирішено в судовому порядку. Також слід врахувати, що дії мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки за споживчими кредитами в іноземній валюті, якщо таке майно використовується як постійне місце проживання позичальника і його загальна площа не перевищує 140 кв.м. За вказаних обставин підстав для звернення стягнення на її квартиру немає. Просить в задоволенні позову відмовити.

04.04.2018р. представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом визнання права власності на нього. При цьому, виходячи з положень ст.16 ЦК України, ст.33,36,37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється із способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Така правова позиція була викладена Верховним Судом в постанові №6-1388цс16 від 24.05.2017р., №6-2213цс16 від 09.08.2017р. та інших. Факт невиконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором підтверджується наявними у справі доказами, тому Банк має право на звернення стягнення на іпотечне майно. Дія мораторію на звернення стягнення на іпотечне майно не є підставою для відмови в позові, а є підставою для відстрочення виконання судового рішення. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 10.07.2018 р., встановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, і розпочато у справі підготовче провадження.

Ухвалою суду від 05.11.2018р. закрито підготовче провадження і справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

26.12.2018р. до суду надійшла заява ПАТ «Дельта Банк» про уточнення позовних вимог, в якій позивач змінив позовні вимоги і просив звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1, в рахунок погашення її заборгованості за кредитним договором №02/02/07-НВклн від 06.03.2007р. в загальному розмірі 462004,18 грн. шляхом її продажу на прилюдних торгах.

Ухвалою суду від 15.02.2019р. заява про уточнення позовних вимог залишена без розгляду.

В судове засідання представник позивача не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не прибули, подали заяву про розгляд справи у їх відсутність, проти позову заперечують повністю з підстав, викладених у відзиві, просять в позові відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувальних технічних засобів не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ст. 3, 6, 627 ЦК України, в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст.628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.638 ЦПК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Письмовий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення цього кодексу, що регулюють договір позики.

Так, згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.

Судом встановлено, що 06.03.2007р. між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №02/02/07-НВклн, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику в кредит грошові кошти в сумі 31840 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,50% річних на строк з «06» березня 2007 по «05» березня 2031 року (арк.7-11 т.1).

Повернення кредитних коштів та сплата відсотків здійснюється позичальником щомісячно у період з 01 по 10 число кожного місяця згідно з графіком (п.4.1.1 кредитного договору).

Вказаний кредитний договір оформлений письмовим документом, який підписаний кожною стороною. В подальшому до даного договору вносились зміни шляхом укладання додаткових угод (арк..15-23 т.1).

Згідно з ст.546,572,577 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, в т.ч. заставою.

В силу застави кредитор має право у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Якщо предметом застави є нерухоме майно договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №02/02/І01/07-НВклн, посвідчений 06.03.2007р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №676, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку нерухоме майно - квартиру, загальною площею 45,27 кв.м., житловою площею 30,9 кв.м., яка належить іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. В подальшому в даний договір також вносились зміни (арк..24-32 т.1).

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 26.06.2013р. між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» як новий кредитор набув право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання на свою користь обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами, в т.ч. укладених з відповідачкою ОСОБА_1 (арк..43-51, 163,175-177 т.1).

Згідно з ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, умови кредитного договору відповідачкою належним чином не виконувались, згідно з розрахунком заборгованості та випискою з банківського рахунку станом на 28.07.2015р. за зазначеним кредитним договором утворилась заборгованість в загальному розмірі 462004,18грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 417088,25грн., заборгованості за відсотками – 44915,93 грн. (арк.161, 165-168 т.1).

Відповідно до ч.1 ст.589, ст.590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст.1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотеко держателем, іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням.

У разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до п.3.2.2 іпотечного договору №02/02/І01/07-НВклн від 06.03.2007р., у випадку порушення іпотекодавцем вимог пункту 3.1.6 цього договору іпотекодержатель має право вимагати від іпотекодавця, незалежно від настання строку виконання зобов’язань, погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. А в разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги – звернути стягнення на майно з метою задоволення вимог, що підлягають задоволенню, відповідно до положень розділу 4 цього договору на умовах, передбачених цим договором.

Так, згідно з п.4.2 цього договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору або умов договору іпотеки.

Згідно з п.4.3 іпотечного договору (з урахуванням змін, внесених договором від 29.09.2008р.) при настанні випадків, передбачених п.4.2 цього договору, іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає іпотедавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов’язання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, іпотекодержатедль на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів: - набуває право власності на майно; - від свого імені продає майно третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог; - дає іпотекодавцю згоду на реалізацію майна третім особам, визначеним іпотеко держателем або погодженим з ним, від свого імені, за умови, що кошти, виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог іпотеко держателя.

Перебіг 30-денного строку починається з наступного дня після календарної дати відправлення іпотеко держателем повідомлення про свій намір укласти договір купівлі-продажу майна, за місцем знаходження іпотекодавця, зазначеним у цьому договорі.

Умови цього пункту мають силу договору про задоволення вимог іпотекодежателя.

П.4.4 іпотечного договору передбачено, що у випадку, коли виконання п.4.3 договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, у т.ч. на підставі виконавчого напису нотаріуса, або звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.

21.08.2015р. ПАТ «Дельта Банк» направив на адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_4, лист-вимогу щодо наявності заборгованості станом на 28.07.2015р. в загальному розмірі 20940,91 доларів США, запропонувавши в 30-денний строк сплатити вказану заборгованість. При цьому, ОСОБА_1 була попереджена, що у випадку невиконання цієї вимоги Банк розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки (арк.36-42 т.1).

02.09.2015р. ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом, в якому просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв’язку, суд вважає встановленим та доведеним, що ПАТ «Кредитпромбанк» та відповідачка ОСОБА_1, діючи вільно, на власний розсуд, в письмовій формі, тобто узгодивши усі істотні умови, уклали кредитний договір №02/02/07-НВклн від 06.03.2007р. Правомірність укладеного між сторонами кредитного договору як правочину ким-небудь із сторін не оспорена, тому він є чинним і обов’язковим для виконання. Банк надав відповідачці кредитні кошти, які остання повинна була повертати шляхом внесення щомісячних платежів.

Виконання вказаного кредитного договору було забезпечено іпотекою належної на праві власності позичальнику ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_5. Відповідний договір було укладено в письмовій формі з подальшим нотаріальним посвідченням, що відповідає вимогам ст.547,577 ЦК України.

В подальшому ПАТ «Кредитпромбанк» відступив право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними з відповідачкою ОСОБА_1, ПАТ «Дельта Банк» на підставі правочину – договору купівлі-продажу прав вимоги від 26.06.2013р.

Факт набуття позивачем прав вимоги до ОСОБА_1 підтверджується копією вказаного договору з відповідними додатками, які містяться в матеріалах справи і спростовують доводи відповідачки та її представника про відсутність доказів набуття позивачем права вимоги за кредитним та іпотечним договором.

При цьому, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 порушила умови укладеного кредитного договору, оскільки належним чином не виконувала свого зобов’язання щодо сплати в рахунок повернення кредиту щомісячних платежів, вносила платежі в меншому розмірі та несвоєчасно, з грудня 2014р. припинила вносити щомісячні платежі, у зв’язку з чим утворилась заборгованість.

Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується відповідним розрахунком та випискою з банківського рахунку, наданими позивачем. Вказані документи є повними, чіткими, об’єктивними, узгоджується з умовами кредитного договору. Тому суд вважає їх належними та допустимими доказами.

Також суд враховує, що відповідачка та її представник, заперечуючи факт наявності заборгованості і вказуючи на повне виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, належних та допустимих доказів на його підтвердження суду не надали.

Таким чином, невиконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором дає право позивачу задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, звернувши стягнення на нього в порядку, визначеному умовами іпотечного договору та Законом України «Про іпотеку».

Разом з тим, вирішуючи питання про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем в судовому порядку, суд зазначає таке.

Згідно з ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У ст.12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов’язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Ст.33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання.

Згідно зі ст.36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, необхідно врахувати, що ст.37 Закону України «Про іпотеку» не передбачає можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у ст. 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено загальні засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначені у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Зокрема, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором

не передбачено іншого порядку.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у ст.335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Ст.392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку» є позасудовим способом захисту, яке іпотекодержатель може реалізувати шляхом звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки.

З урахуванням вимог ст.328,335,392 ЦК України у контексті ст.36 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією, яка була викладена в постанові Верховного Суду України №6-1851цс15 від 30.03.2016р. та в інших.

При цьому, ОСОБА_4 Верховного Суду в своїх постановах №760/14438/15-ц від 21.03.2018р. та №520/6819/14-ц від 07.11.2018р., вирішуючи питання неоднакового застосування судами норм законодавства, не знайшла підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у вищезазначеній постанові Верховного Суду України, і зробила аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого суд першої інстанції при вирішенні даної справи не знаходить.

Враховуючи зазначене, а також те, що сторони, підписавши іпотечний договір, передбачили в ньому можливість звернення стягнення на іпотечне майно шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки як позасудовий спосіб врегулювання даного питання, законних підстав для задоволення відповідних позовних вимог ПАТ «ОСОБА_2 банк» суд не знаходить.

На підставі викладеного, в задоволенні позову ПАТ «ОСОБА_2 банк» слід відмовити.

Керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 247, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки – відмовити.

На рішення може бути подана апеляція в Запорізький апеляційний суд, протягом 30 днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя:

Повний текст рішення складений 25.02.2019 року.

Суддя: