Рішення № 80064738, 15.02.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9390/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2019 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Позарецької С.М.

при секретарі Семиволос І.М., Бойко Ю.О.,

за участю

позивача ОСОБА_1

представника відповідача за довіреністю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом (в подальшому уточнений) до філії концерну «Техвоєнсервіс» «Черкаський автомобільний ремонтний завод» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, 3% річних, інфляційних та пені.

Ухвалою суду від 15.02.2019 року позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних, трьох відсотків річних та пені,- залишені без розгляду на підставі ст. 257 ч.1 п.5 ЦПК України.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він працював у Філії Конценру «Техвоєнсервіс» «Черкаський автомобільний ремонтний завод» в період з 13.11.2017 по 05.06.2018, що підтверджується записам у тру довій книжці та витягами з наказів від 03.04.2018 року № 38-к та від 05.06.2018 року № 63-к.

За час його перебування у трудових відносинах з відповідачем йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 34214, 90 грн., що підтверджується даними довідок № 20 та №21 від 17.09.2018 року.

05 червня 2018 року він звільнений з роботи за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України (наказ № 63 від 05 червня 2018 року). Проте, в день звільнення відповідачем не повідомлено про нараховані суми належні йому при звільненні та не здійснено виплату належних коштів всупереч ч. 1ст. 116 КЗпП України. Згідно із даними довідок № 20 та № 21 від 17.09.2018 року в зв’язку зі звільненням до виплати було нараховано 34214,90 грн (18610,59 +15604,31).

Таким чином, просить суд, - стягнути з філії ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» «Черкаський автомобільний ремонтний завод» на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 34214 грн. 90 коп., а також середній заробіток в сумі 4887 грн. 84 коп. за кожний місяць та весь період затримки розрахунку, починаючи з 05.06.2018 року по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Проти такого порядку розгляду справи сторони не заперечували.

Під час розгляду справи 31.01.2019 уточнено назву відповідача замість філія ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» «Черкаський автомобільний завод» належним відповідачем вважати ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс».

31 січня 2019 року, на виконання вимог ст. 278 ЦПК України, представником відповідача за довіреністю ОСОБА_2 надано до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнають частково, а саме: заборгованість за винагородою за виконані роботи з листопада 2017 року по березень 2018 року – 18610 грн. 59 коп. та заборгованість по заробітній платі 15604 грн. 31 коп. Зазначено, що станом на 31 січня 2019 року ОСОБА_3 знаходиться в дуже скрутному фінансовому становищі. Загальна заборгованість відповідача по заробітній платі становить понад 590000 грн. З 2015 року рахунки та майно ОСОБА_3 «Тєхвоєнсервіс» знаходяться під арештом органів ДВС. Тож, відповідач не міг добровільно провести розрахунки з позивачем за винагороду згідно актів виконаних робіт у сумі 18610 грн. 59 коп. та по заробітній платі в сумі 15604 грн. 31 коп. Заперечує проти задоволення вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні.

Крім того, 04 лютого 2019 року позивачем ОСОБА_1 надано відповідь на відзив, в якому позивач уточнив позовні вимоги та просив залишити без розгляду позовні вимоги про стягнення 3 % річних, пені та інфляційних.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги в редакції від 06 листопада 2018 року. Також зазначив, що на час розгляду справи заборгованість по заробітній платі й досі не погашена. Просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 34214 грн. 90 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку станом на день винесення рішення. Зазначив, що судовий збір, сплачений ним в сумі 704 грн. 80 коп., залишає за собою.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» за довіреністю – ОСОБА_2 і позовні вимоги визнала частково, лише в сумі заборгованості по заробітній платі. В задоволенні решти позовних вимог просила відмовити. Підтримала доводи, викладені у відзиві від 31.01.2019 року.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об’єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків:

в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у філії ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» «Черкаський автомобільний ремонтний завод» з 13листопада 2017 року. З 03 квітня 2018 року прийнятий на посаду начальника ВТК в відділ технічного контролю згідно наказу № 38-к від 03 квітня 2018 року. Між тим, 05 червня 2018 року він був звільнений з займаної посади за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України (наказ № 63-к від 05 червня 2018 року).

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, відповідач ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» в день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати.

Відповідно до даних інформаційної довідки щодо юридичної особи, встановлено, що юридичною особою є ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» (м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6), засновником якого є Міністерство оборони України. Відокремленим підрозділом юридичної особи є, зокрема, - Філія ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» «Черкаський автомобільний ремонтний завод» (м. Черкаси, вул.В.Чорновола (Енгельса), 277)

Як вказав позивач у своїй позовній заяві, на момент звернення до суду із вказаним позовом, заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена. Відповідно до даних довідки № 21 від 17 вересня 2018 року, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 становить 15604 грн. 31 коп. та 18610 грн. 59 коп. – заборгованість по виплаті винагороди згідно актів виконаних робіт (довідка № 20 від 17 вересня 2018 року).

В судовому засіданні також встановлено, що станом на час розгляду справи ні ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» (код ЄДРПОУ 33689867), ні філія ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» «Черкаський автомобільний ремонтний завод» (код ЄДРПОУ ВП: 34879020), не ліквідовані.

За таких обставин, на думку суду, між сторонами має місце спір, що виникає із трудових правовідносин, який регулюється Кодексом законів про працю України (глава VІІ).

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов’язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту щодо даного спору визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 06 листопада 2018 року) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №4-рп/2012 та тієї обставини, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 не виплачена й на час розгляду справи.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Як визначено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Між тим, відповідач ні у відзиві на позовну заяву, ні в судовому засіданні не зазначив про наявність спору про розмір заробітної плати, належної працівникові при звільненні.

Крім того, суд звертає увагу на те, що сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві чи блокування (арешт) рахунків/коштів/майна не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При розгляді справи судом не встановлено і вини ОСОБА_1, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.

Таким чином, під час судового розгляду справи, знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 15 604 грн. 31 коп.

За таких обставин, до стягнення з ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 15604 грн. 31 коп.

Що стосується заборгованості по виплаті винагороди згідно актів виконаних робіт в сумі 18610 грн. 59 коп., яку позивач розцінює як заборгованість по заробітній платі, то суд звертає увагу, що нормами КЗпП України не передбачено стягнення коштів за цивільно-правовими угодами, а тому суд роз’яснює ОСОБА_1 право звернення до суду з вказаною вимогою в порядку та у способи визначені Цивільним Кодексом України. Отже, в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Як зазначалося, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких обставин, до стягнення з ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 червня 2018 року по 15 лютого 2019 року (на дату постановлення судового рішення).

Абзацом другим п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом п’ятим розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом восьмого розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 червня 2018 року по 15 лютого 2019 року суд виходить з наступного:

згідно із даними довідки про доходи № 49 від 15 лютого 2019 року, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 492 грн. 36 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 06 червня 2018 року по 15 лютого 2019 року становить 176 робочих днів (червень 2018 року– 16 робочих днів, липень – 22 робочі дні, серпень – 22 робочі днів, вересень - 20 робочих днів, жовтень - 22 робочі дні, листопад – 22 робочі дні, грудень 2018 року – 20 робочих днів, січень 2019 року – 21 робочий день, лютий 2019(по 15.02.2019 року) - 11 робочих днів)

При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п’ятиденного робочого тижня позивача та даних, викладених у листі Мінсоцполітики України від 19 жовтня 2017 року №224/0/103-17/214.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 червня 2018 року по 15 лютого 2019 року становить 86655 грн. 36коп. (із розрахунку 492 грн. 36 коп. (середньоденний заробіток) х 176 робочий день), який і підлягає до стягнення з ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» на користь ОСОБА_1.

Згідно з підпунктом 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, яка є чинною і на час розгляду справи, не належать до фонду оплати праці суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, як на думку суду, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов’язкових платежів, передбачених законодавством України.

Вирішення даного спору узгоджується з рішеннями Верховного Суду України, що викладені у постанові від 03 липня 2013 року справа №6-60-цс13, від 16 січня 2012 року справа №6-54цс11, від 25 квітня 2012 року справа №6-23цс12, від 29 січня 2014 року справа №6-144цс13, від 27 квітня 2016 року №6-113цс16.

На основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, а відповідач своїх заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 4, 47, 94, 115-117, 232, 233, 237-1, 238 КЗпП України, правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15 жовтня 2013 року № 9- рп/2013, ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 137, 141, 258, 259, 263-265, 267, 274, 275, 279, 353, 354, 430 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» (м. Київ, пр.-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 33689867) на користь ОСОБА_1 (11.05.1951р. народження, зареєстр.: ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серія ЕН №000928, код НОМЕР_1) нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 15604грн. 31коп. з відрахуванням передбачених законодавством податків та обов’язкових платежів.

Стягнути з ОСОБА_3 «Техвоєнсервіс» (м. Київ, пр.-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 33689867) на користь ОСОБА_1 (11.05.1951р. народження, зареєстр.: ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серія ЕН №000928, код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за період з 06.06.2018року по 15.02.2019 року включно в сумі 86655грн. 36коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення про стягнення заробітної плати в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 22 лютого 2019 року.

Головуючий: ОСОБА_4