Ухвала суду № 8004428, 17.02.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 16/29 (2-а-11748/08) Головуючий у 1-й інстанції: Кишинський М.І.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" лютого 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Кузьменка В.В., Шостака О.О.,

при секретарі: Приходько Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромцентр-інвест»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2009 року у справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва про визнання протиправними дій та недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Будпромцентр-інвест»звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.10.2008 року № 0003762302/0; 14.10.2008 року № 0003752302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необєктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Окружний адміністративний суд міста Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Будпромцентр-інвест»зареєстроване Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією 17.01.2007 року, ідентифікаційний код 34879036, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 № 695266.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої складено Акт «Про результати позапланової невиїзної перевірки TOB «Будпромцентр-інвест»(код ЄДРПОУ 34879036) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.06.2007 року, валютною та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.06.2007 року від 30.09.2008 року № 10405/23-02/34879036.

На підставі вказаного Акту, згідно з пп. «б»п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було встановлено порушення п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та винесено податкове повідомлення-рішення № 0003752302/0 від 14.10.2008 року, яким визначено суму податкового зобов'язання 1709478,00 грн., у тому числі: основний платіж 854739,00 грн. та 854739,00 грн. штрафні (фінансові) санкції. Також за результатами перевірки встановлено порушення п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та винесено податкове повідомлення - рішення № 0003762302/0 від 14.10.2008 року яким визначено суму податкового зобов'язання 1023291,00 грн., в тому числі: основний платіж 682194,00 грн. та 341097,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно ч. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Так, підпунктами 7.4.1 і 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції Закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3, пунктів 7.1, 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування цим податком є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту, поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час складання взаємовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: згідно з пунктом "а" бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); згідно з пунктом "б" залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналіз матеріалів свідчить про відсутність первинних бухгалтерських та податкових документів позивача щодо вчинених ним господарських операцій, які б підтверджували правомірність віднесення відповідних сум до складу валових витрат та до податкового кредиту.

Що ж стосується підстав для проведення відповідачем перевірки, то апеляційна інстанція вважає, що така перевірка була проведення у відповідності до норм чинного податкового законодавства і на законних підставах про, що свідчить наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 111 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні»позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва листом № 17014/10/23-1109 від 14.08.2008 року запропонувала позивачу надати письмові пояснення та первинні бухгалтерські та податкові документи щодо взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання.

Зазначений лист містить підпис «Отримав ОСОБА_1 (підпис)», який, як встановлено у судовому засіданні, належить керівнику TOB «Будпромцентр-інвест». Дана обставина доводиться, також, витребуваним судом на вимогу позивача витягом із журналу вихідної кореспонденції ДПІ, в якому за 14.08.2008 року зареєстровано запит про надання документів, адресований TOB «Будпромцентр-інвест». Враховуючи, що перевірка проводилась з 26.09.2008 року по 30.09.2008 року в позивача було достатньо часу для надання податковому органу витребуваних документів. Подача позивачем первинних бухгалтерських документів тільки в судовому засіданні свідчить про те, на момент перевірки позивачем вони надані не були і ДПІ правомірно проведено перевірку на підставі податкових декларацій платника податків.

Ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на вказаний запит ДПІ стало підставою для проведення працівниками ДПІ позапланової виїзної перевірки.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно не задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромцентр-інвест»- відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 22 лютого 2010 року.

Головуючий суддя:

Судді: