Вирок № 80036930, 22.02.2019, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 22.02.2019

ЄУ № 420/2082/18

Провадження №1-кп/420/44/19

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2019 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Проньки В.В.,

за участю секретарів судового засідання Колесник Г.О., Сіренко А.В.,

прокурора Ісмаілова Е.Н.,

захисника Островерхової Л.І.,

потерпілої ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017130510000398 від 23.10.2017 за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт. Васищеве Харківського району Харківської області, який має вищу освіту, працює вчителем Ганусівської ЗОШ І-ІІ ступенів, з 25.10.2015 є депутатом Ганусівської сільської ради Новопсковського району сьомого скликання, раніше не судимий, одружений, який має на утримані малолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

17 серпня 2017 року приблизно о 15 год. 20 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, з саморобним причепом, перебуваючи на території зернового току механізованого зерносховища виробничого підрозділу «Ганусівка» приватного підприємства Сільськогосподарська виробнича фірма «АГРО», який розташований за адресою: вул. Леніна, 15, с. Ганусівка Новопсковського району Луганської області, здійснював маневр вліво, змінюючи напрямок руху, а саме: виїжджав з території вищевказаного зернового току.

У цей час начальник механізованого зерноскладу ПП СВФ «Агро» ОСОБА_2, виконуючи свої функціональні обов'язки, перебувала на території вказаного зернового току, де здійснювала видачу зерна пшениці та стоячі зважувала мішки з зерном пшениці на вагах.

Водій ОСОБА_3, діючи в порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та п. 13.1 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу, проявивши неуважність, не переконавшись, що він не створює перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, проігнорувавши дорожню ситуацію, що розвивається, маючи об'єктивну можливість впевнитися, що зміна напрямку руху його автомобіля та саморобного причепу буде безпечною, скоїв зіткнення з потерпілою ОСОБА_2, наїхавши на її ліву ногу виступаючими частинами саморобного причепу.

Крім того, після дорожньо-транспортної пригоди, діючи в порушення вимог п. 2.10(д) Правил дорожнього руху України, відповідно до якого у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських, ОСОБА_3 не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду до Національної поліції, чим скрив факт дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно висновку комплексної судово-медичної експертизи № 39/47 від 27.07.2018 в результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритого осколкового переламу обох кісток лівої гомілки зі зміщенням. Перелами кісток лівої гомілки утворилися в результаті згину кісток внаслідок місцевої ударної дії тупого твердого предмету, з місцем докладання зусилля на межі нижньої та середньої лівої гомілки по задньо-зовнішньої її поверхні. Проаналізувавши характер та розташування ушкоджень кісток лівої гомілки, дані отримані під час проведення слідчого експерименту, показання свідків, експертна комісія прийшла до висновку, що травмуючим предметом могли бути виступаючі частини причепу.

Таким чином, виявлені ушкодження у ОСОБА_2 знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 17.08.2017.

За ступенем тяжкості встановлені тілесні ушкодження у ОСОБА_2 відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Згідно з висновком судової авто-технічної експертизи № 19/113/10-1/59е від 20.03.2018 в дорожній ситуації, що склалася, водію автомобіля марки ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 слід було керуватися технічними вимогами пунктів 10.1. та 13.1 Правил дорожнього руху України.

З технічної точки зору в ситуації, що склалася, водій автомобіля ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3, діючи відповідно до технічних вимог пунктів 10.1. та 13.1 Правил дорожнього руху України, мав технічну можливість запобігти наїзду на ОСОБА_2, для чого у нього не було перешкод технічного характеру.

В ситуації, що склалася, з технічної точки зору, дії водія автомобіля ВАЗ- 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 не відповідали технічним вимогам п. 10.1 та п. 13.1 Правил дорожнього руху України та знаходилися в причинному зв'язку зі створенням аварійної обстановки та настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, при обставинах, викладених у обвинувальному акті, визнав повністю. Пояснив, що скоїв злочин з необережності, у вчиненому щиро розкаявся, усвідомив наслідки вчиненого, просив суворо не карати. Також зазначив, що частково відшкодував шкоду потерпілій ОСОБА_2

Потерпіла ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначила, що шкода їй відшкодована частково, покарання обвинуваченому просила призначити на розсуд суду.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні свою вину у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України визнав повністю, підтвердив обставини скоєння кримінального правопорушення, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діяння, сторона обвинувачення та потерпіла не висловлюють жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд вважає недоцільним дослідження доказів у справі, оскільки дані обставини ніким не оспорюються й у суду немає сумнівів у добровільності позиції сторін кримінального провадження та приймає рішення щодо проведення судового розгляду в даному кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, вимоги якої роз'яснені сторонам кримінального провадження.

Суд, прийнявши до уваги добровільні пояснення обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують його особу, враховуючи обставини кримінального провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються, приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 повністю доведена та кваліфікує його дії за ч.2 ст.286 КК України за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, які заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3, суд відносить щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування збитків, перебування на утриманні обвинуваченого малолітньої дитини. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3, суд у його діях не вбачає.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст.65 КК України суд враховує: суспільну небезпечність вчиненого ним злочину, який згідно ст.12 КК України є тяжким злочином; дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце реєстрації та проживання, одружений, має на утриманні малолітню доньку, працевлаштований, тобто має стійкі соціальні зв'язки, на обліку у лікаря нарколога, лікаря психіатра не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, під час судового провадження визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому, добровільно частково відшкодував завдані збитки; обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, думку потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні, висновок досудової доповіді органу пробації, і вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах мінімальної санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Суд також вважає за необхідне застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_3 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на відповідний строк.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, цілком відповідати тяжкості вчиненого злочину та особі винного.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 заявив клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році» та просив звільнити його від відбування покарання, оскільки в нього на утриманні перебуває неповнолітня дитина, він вчинив кримінальне правопорушення з необережності, повністю визнає свою вину, раніше не судимий, при цьому зазначив, що наслідки застосування амністії йому роз'яснені, відомі та зрозумілі, та надав свою письмову згоду.

Захисник підтримала клопотання обвинуваченого.

Прокурор в судовому засіданні не заперечував проти звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Як встановлено ст. 85 КК України на підставі закону про амністію засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.

Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання (ч.2 ст.86 КК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили; амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального Кодексу України та цього Закону.

Статтею 3 вказаного Закону визначено, що встановивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

07.09.2017 набрав чинності Закон України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 №1810-VII. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про амністію у 2016 році» питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Пунктом «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст.12 КК України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно яких не набрали законної сили, зокрема осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Оцінивши можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі положень Закону України «Про амністію у 2016 році», суд встановив, що обвинувачений має неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про її народження серії І-ЕД № 368410, виданим 21.03.2016 виконавчим комітетом Ганусівської сільської ради Новопсковського району Луганської області, не позбавлений батьківських прав, обвинувачується у скоєнні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст.12 КК України. Вказане кримінальне правопорушення він вчинив 17.08.2017, тобто до дня набрання чинності (07.09.2017) Законом України «Про амністію у 2016 році». Свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення обвинувачений визнає повністю, щиро кається у вчиненому.

Обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_3 амністії, передбачених ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році», судом не встановлено, амністія до нього не застосовувалась.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про амністію у 2016 році» особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом.

Таким чином, з урахуванням обставин справи та особи обвинуваченого, суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі положень п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Суд роз'яснює обвинуваченому ОСОБА_3 наслідки застосування амністії, а саме: застосування амністії в подальшому протягом останніх десяти років амністія до нього не може бути застосована.

Цивільний позов потерпілою у кримінальному провадженні не заявлений.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 не обирався. Речові докази відсутні.

Процесуальні витрати за проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу у розмірі 1716,00 грн. та судової автотехнічної експертизи у розмірі 1716,00 грн. підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3

Інші заходи забезпечення кримінального провадження в порядку ст. 131 КПК України під час досудового розслідування і судового провадження не застосовувалися.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі положень п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів у сумі 3432,00 грн. (три тисячі чотириста тридцять дві грн. 00 коп.).

Вирок може бути оскаржений до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той же строк з моменту отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя: В.В. Пронька