Рішення № 80029055, 21.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 лютого 2019 року № 826/12138/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м Києві; Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м Києві та Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.04.2016 року №693917-1305 та від 26.04.2016 року №1368004-1305.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідачем не враховано, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та, відповідно, є платником єдиного податку та фактично здійснює такий вид підприємницької діяльності як «надання в оренду й експлуатацію власного нерухомого майна» у зв'язку з чим відповідно до положень підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.04.2018 відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В судовому засіданні позивачем позовні вимоги підтримано у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідачів щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов та додаткових письмових поясненнях. Зокрема, представником відповідачів зазначено, що при винесенні податкових повідомлень-рішень податкові органи діяли у межах та у спосіб, встановлені чинним законодавством України, винесені податкові повідомлення-рішення є законними.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд за письмовим клопотанням представника позивача ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з березня 2001 року зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва серії В02 №908925 та витягом з реєстру платників єдиного податку від 04.03.2015 №1526523402890. Основним видом господарської діяльності позивача згідно з КВЕД-2005 є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, код 68.20.

Позивач перебуває на обліку в органах ДФС, як суб'єкт підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку, віднесений до третьої групи.

Як підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про право власності на нежиле приміщення Головного управління комунальної власності міста Києва серії НП №010006254 від 29.11.2002 та реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 04.11.2003 (реєстровий запис №5999п), позивачеві на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення №143 (літ. «А») - магазин, загальною площею 132,30 кв.м., розташований в багатоквартирному житловому будинку за адресою : просп. Маяковського, 97/15, м. Київ. Дане приміщення використовується позивачем в господарській діяльності шляхом надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» згідно з договором оренди нежитлового приміщення №107-ДО від 16.02.2015.

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління ДФС у м Києві 08 квітня 2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення №693917-1305, яким позивачеві, на підставі пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, визначено податкове зобов'язання з земельного податку за 2016 рік в сумі 18 923,28 грн.

До податкового повідомлення-рішення додано розрахунок податкового зобов'язання, з якого вбачається, що податкове зобов'язання нараховано позивачеві, як користувачу земельної ділянки по просп. Маяковського, 97/15, м. Київ площею 0,014585 га.

В подальшому, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2016 року №1368004-1305, яким позивачеві, на підставі пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, визначено податкове зобов'язання з земельного податку за 2017 рік в сумі 4 471,41 грн.

До даного податкового повідомлення-рішення додано розрахунок податкового зобов'язання, з якого вбачається, що податкове зобов'язання нараховано позивачеві, як користувачу земельної ділянки по просп. Маяковського, 97/15, м. Київ площею 0,014585 га.

Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Кодексу справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктами 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв).

Пункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пунктів 286.1, 286.5 пункту 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 01 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України визначає, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З наведених правових норм слідує, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету земельний податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території згідно нарахувань контролюючого органу та на підставі відповідного податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положення статті 120 Земельного кодексу України, яка регулює питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, передбачають, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Таким чином, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №21-3517а15 та від 07 липня 2015 року у справі №21-775а15.

При цьому, вирішуючи питання щодо наявності у позивача обов'язку із сплати земельного податку, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України, особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Тобто, якщо платник єдиного податку використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.

Із встановлених обставин справи випливає, що позивач є власником нежитлових приміщень загальною площею 132 м2, з яких: офісне приміщення складає: 42 м2, складське приміщення складає: 90 м2. за адресою: просп. Маяковського, 97/15, м. Київ; при цьому, згідно витягу з реєстру платників єдиного, ОСОБА_1 є платником єдиного податку, основним видом господарської діяльності за КВЕД ДК 009:2010 (КВЕД-2005) є 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Як зазначає позивач, вказані нежилі приміщення використовується ним в господарській діяльності шляхом надання в оренду.

Вказані обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи належним чином засвідченою копією договору оренди нежитлового приміщення №107-ДО від 16 лютого 2015 року, а також акту прийому-передачі приміщення, що укладені між позивачем і ТОВ «Нова Пошта».

Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів в контексті зазначених вище норм, суд приходить до висновку, що земельна ділянка за адресою: просп. Маяковського, 97/15, м. Київ, використовується позивачем для провадження господарської діяльності, тому останній, як платник єдиного податку, звільняється від обов'язку сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, що є підставою для задоволення адміністративного позову та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.04.2016 року №693917-1305 та від 26.04.2016 року №1368004-1305.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в Постанові від 13.03.2018 №№815/2146/17 (адміністративне провадження №К/9901/1698/17).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м Києві від 08.04.2016 року №693917-1305.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м Києві від 26.04.2016 року №1368004-1305.

4. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) судовий збір в сумі 640,00 грн (шістсот сорок гривень 00 коп).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1).

Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Н.М. Клименчук