Рішення № 80028149, 14.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан ОСОБА_1, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2019 р. № 520/11877/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шляхової О.М.,

при секретарі судового засідання - Молчановій О.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- зобов’язати Головне Управління Національної поліції у Харківській області звільнити ОСОБА_2 відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України .

- зобов’язати Головне Управління Національної поліції у Харківській області виплати позивачу грошове забезпечення з моменту направлення у розпорядження до ГУНП до моменту звільнення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскільки посада дільчого інспектора поліції, запропонована позивачу не відповідала попередній посаді «викладача» та істотно порушувала умови його праці, та у зв’язку із тим, що заробітну плату (грошове забезпечення) ГУ НП в Харківській області позивачу не виплачувало, він змушений був написати заяву про звільнення відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України. 27.11.2018 позивач отримавши відповідь-відмову, змушений був не затягуючи час, оскільки позивач не отримував грошове забезпечення, а йому потрібні були грошові кошти - написати заяву про звільнення відповідно до п.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Вважає, що лист Головного управління Національної поліції у Харківській області від 22.11.2018 вих. № 776/119/01/12-2018 про відмову у задоволенні заяви про звільнення відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України, повинно бути визнано протиправним та скасовано, а відповідача зобов'язано вчинити відповідні дії, оскільки своїм рішенням відповідач порушив право позивача на свободу вибору умов праці, що передбачено ст.43 Конституції України.

Ухвалою суду від 28.12.2018 року відкрито провадження по справі, копія ухвали надіслана відповідачу.

На виконання вимог ухвали суду представником відповідача через канцелярію суду надано відзив на позов, в якому відповідач проти вимог поданого позову заперечував, зазначивши, що з 07.11.2015 по 29.02.2016 ОСОБА_2 працював в Харківському національному університеті внутрішніх справ викладачем кафедри кримінального процесу факультету № 1. З 01.03.2016 наказом Харківського національного університету внутрішніх справ №» 59 о/с ОСОБА_2 був прийнятий на службу до Національної поліції, з присвоєнням спеціального звання та із набуттям статусу поліцейського, відрядженого до навчального закладу відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію"» та Указу Президента від 09 грудня 2015 року №691/2015 «Про перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях», яким, зокрема, передбачено, що працівники міліції, які станом на 6 листопада 2015 року працювали у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, і виявили бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, можуть бути прийняті на службу до Національної поліції за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію". Зазначає, що з Указу Президента України від 09 грудня 2015 року № 691/2015 «Про перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях» вбачається, що посада викладача може заміщатися поліцейським.

Крім того, повідомив суд про те, що ОСОБА_2 роз’яснено, що звільнити його відповідно до частини 1 статті 36 КЗпП України не можливо, оскільки порядок проходження служби, в тому числі і звільнення зі служби, врегульовано нормами Закону України «Про Національну поліцію».

Вважає дії ГУНП в Харківській області та індивідуальні акти ГУНП в Харківській області повністю відповідають вимогам Закону № 580- УІІІ, а вимога позивача про звільнення його за пунктом 1 статті 36 КЗпП України є необґрунтованою та суперечить вимогам законодавства. Крім того, оскільки ОСОБА_2 не обіймав ніякої посади в Національній поліції України чи в ГУНП в Харківській області, то йому грошове забезпечення за час перебування у розпорядженні не виплачувалося тому, що неможливо встановити за якою посадою виплачувати грошове забезпечення. За таких обставин вважає, що вимога про зобов’язання виплатити грошове забезпечення є безпідставною та не обґрунтованою.

Позивачем через канцелярію суду 11.02.2019 року подана відповідь відзив, в якій позивач зазначив, що відповідач, використовуючи своїх підлеглих – працівників кадрового забезпечення та юристів змушували позивача призначатись на посаду дільничого інспектора поліції, аргументувавши тим, що КЗпП України не застосовується до працівників поліції. Вважає, що відповідач умисно ухилився від виплати заробітної плати (грошового забезпечення), аргументуючи тим, що неможливо встановити посаду відповідно до якої необхідно було нараховувати таку виплату позивачу, суттєво порушив його права та проігнорував свої безпосередні обов’язки.

У судове засідання, призначене на 14.02.2019 року, прибули позивач та представник відповідача.

Позивач підтримав доводи заявленого позову з підстав, викладених у ньому та у наданої відповіді на відзив.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши докази, надані сторонами, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ до 06.11.2015.

06.11.2015 наказом Харківського національного університету внутрішніх справ №205 о/с ОСОБА_2 був звільнений з органів внутрішніх справ України за п. 64 «З» (у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС).

З 07.11.2015 по 29.02.2016 ОСОБА_2 працював в Харківському національному університеті внутрішніх справ викладачем кафедри кримінального процесу факультету №1.

З 01.03.2016 наказом Харківського національного університету внутрішніх справ №59 о/с ОСОБА_2 був прийнятий на службу до Національної поліції, з присвоєнням спеціального звання та із набуттям статусу поліцейського, відрядженого до навчального закладу відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію"» (далі – Закон № 901- VIII), Закону України «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580-VIII) та Указу Президента від 09 грудня 2015 року № 691/2015 «Про перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях».

ОСОБА_2 з 01.03.2016 був прийнятий на службу до Національної поліції України, йому було присвоєно спеціальне звання та відповідно до закону він набув статусу поліцейського відрядженого до навчального закладу в якому обіймав посади науково-педагогічного складу.

Наказом ХНУВС від 05 жовтня 2018 № 382 о/с позивача звільнено з посади викладача кафедри кримінального права і кримінології факультету № 1 та направлено у розпорядження Національної поліції України на підставі рапорту ОСОБА_3 від 21.09.2018 (а.с. 37).

Судом встановлено, що наказом Національної поліції України від 05 листопада 2018 року № 1047о/с капітана поліції ОСОБА_2 прибувшого із ХНУВС зараховано у розпорядження Національної поліції України з 06 жовтня 2018 року (а.с. 38).

Наказом Національної поліції України від 05 листопада 2018 року № 1049о/с капітана поліції ОСОБА_2 переведено для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Харківській області з 06 жовтня 2018 року (позивач з наказом був ознайомлений 19.11.2018) (а.с. 39).

14.11.2018 ГУНП в Харківській області направило ОСОБА_2 листа в якому повідомило, що його наказом Національної поліції України переведено для подальшого проходження служби до ГУНП в Харківській області. Тому йому необхідно прибути до управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області для вирішення питання щодо подальшого проходження служби (а.с. 40).

Як вбачається з матеріалів справи 14.11.2018 ОСОБА_2 направив до ГУНП в Харківській області поштою заяву в якій повідомив, що він отримав листа від Національної поліції України (лист від 12.11.2018 № 6192/12/1/1/03-2018) з повідомленням про те, що його переведено для подальшого проходження служби до ГУНП в Харківській області. В зв’язку з чим, у своїй заяві він попросив звільнити його з поліції з 14.11.2018 на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін). Обґрунтувавши таке рішення тиском на нього посадових осіб ГУНП в Харківській області (а.с.41,42).

16.11.2018 ГУНП в Харківській області отримало заяву ОСОБА_2 про звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи 19.11.2018 ОСОБА_2 прибув до управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області та був ознайомлений з вакантними посадами, однак від запропонованих посад відмовився та написав рапорт з проханням звільнити його з поліції відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України (а.с. 45).

Начальником ГУНП в Харківській області накладено резолюцію про розгляд рапорту відповідно у встановленому законом порядку.

21.11.2018 ГУНП в Харківській області направлено відповідь на заяву ОСОБА_2 від 14.11.2018, в якій роз’яснено норми діючого законодавства, в частині проходження служби, та повідомлено про неможливість звільнення відповідно до ч.1 статті 36 КЗпП України (а.с. 43).

Судом встановлено, що наказом ГУНП в Харківській області № 304 о/с від 20.11.2018 капітана поліції ОСОБА_2 зараховано у розпорядження ГУНП в Харківській області з 06.10.2018 на підставі наказу Національної поліції України від 05.11.2018 № 1049 о/с (а.с. 46).

22.11.2018 за вих. № 7776/119/01/12-2018 ОСОБА_2 також направлялась відповідь по суті його рапорту від 19.11.2018 (а.с. 47). У відповіді ОСОБА_2 роз’яснено вимоги діючого законодавства в частині, що стосується проходження ним служби в поліції. Також повідомлено, що наказом ГУНП в Харківській області від 20.11.2018 № 304 о/с його зараховано у розпорядження ГУНП в Харківській області з 06.10.2018. Повідомлено, що йому необхідно прибути до кабінету № 354 управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області для ознайомлення з тимчасовими функціональними обов’язками та вирішення питання щодо подальшого проходження служби чи звільнення відповідно до Закону України «Про Національну поліцію». ОСОБА_2 роз’яснено, що звільнити його відповідно до частини 1 статті 36 КЗпП України не можливо, оскільки порядок проходження служби, в тому числі і звільнення зі служби, врегульовано нормами Закону України «Про Національну поліцію».

Не погоджуючись із листом Головного управління Національної поліції у Харківській області від 22.11.2018 вих. № 776/119/01/12-2018 про відмову у задоволенні заяви про звільнення відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України, позивач вважає, що його повинно бути визнано протиправним та скасовано, а відповідача зобов'язано вчинити відповідні дії, оскільки, на думку позивача, своїм рішенням відповідач порушив його право на свободу вибору умов праці, що передбачено ст.43 Конституції України. Зазначені обставини зумовили позивача звернутись до суду з адміністративним позовом.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає, що зазначені врегульовані спеціальними нормативно - правовими актами, а вагомими їх аспектами є встановлення обставин щодо рівнозначності посади, яку обіймав позивач з посадою, на яку його було призначено наказом, аналізу поведінки позивача у правовідносинах, з приводу яких подано позов, враховуючи його статус та беручи до уваги положення Дисциплінарного Статуту Національної поліції України тощо, а також, дотримання відповідачем процедур у процесі прийняття та реалізації спірних рішень.

Суд зазначає, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України унормовані, зокрема, Законами України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII, «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року № 2337-VIII.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Статтею 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст.59 та ч.1 ст.60 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Позиція аналогічного змісту наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015р. по справі №21-8а15.

Оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, яким є Закон №580-VIII, то КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин лише в частині, що не врегульована нормами даного Закону.

Так, пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII передбачено можливість застосування норм Положення при вирішенні питання щодо дотримання відповідачем процедури звільнення позивача зі служби в поліції.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 прикінцевих та «Перехідних положень» Закону Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" (далі – Закон № 901- VIII), передбачено, що працівники міліції, які станом на 6 листопада 2015 року працювали у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, і виявили бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, можуть бути прийняті на службу до Національної поліції за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію", шляхом видання керівниками цих навчальних закладів (а стосовно керівників таких закладів - Міністром внутрішніх справ України) наказів про призначення на відповідні посади, що заміщуються поліцейськими. Зазначені особи набувають статусу поліцейських, відряджених до таких навчальних закладів із залишенням на службі в Національній поліції, і проходять службу в Національній поліції відповідно до Закону України Про Національну поліцію.

З Указу Президента України від 09 грудня 2015 року № 691/2015 «Про перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях» вбачається, що посада викладача може заміщатися поліцейським.

Перебування поліцейських у розпорядженні визначається приписами статті 67 Закону № 580-VIII.

Так, зарахування поліцейських наказами по особовому складу в розпорядження органів поліції для подальшого проходження служби допускається у разі повернення поліцейських, які відповідно до закону були відряджені до органів державної влади (закладів, установ) на час виконання відповідних повноважень на постійній основі із залишенням їх на службі в поліції. Поліцейські звільняються з посад та зараховуються в розпорядження наказами керівників, уповноважених призначати на такі посади. Поліцейські, які зараховані в розпорядження, продовжують проходити службу згідно із законом, виконуючи обов’язки служби відповідно до тимчасових функціональних обов’язків, визначених керівником відповідного органу (закладу, установи) поліції, з урахуванням попередніх посад, які обіймав поліцейський, рівня його знань та професійного досвіду. Поліцейський, якого звільнено з посади і зараховано в розпорядження, вважається таким, що перебуває в розпорядженні відповідного органу (установи, закладу), з дня, що настає за днем звільнення з посади, до дня, з якого він почав виконувати обов’язки за новою посадою, на яку його призначено, або до дня зарахування в розпорядження іншого органу (закладу, установи) поліції для подальшого проходження там служби. Грошове забезпечення поліцейських, зарахованих у розпорядження, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання приписів, викладених в статті 67 Закону № 580-VIII 26.11.2018 начальником ГУНП в Харківській області було затверджено тимчасові функціональні обов’язки за посадою старшого інспектора тренінгового центру ГУНП в Харківській області для капітана поліції ОСОБА_2, який знаходився у розпорядженні ГУНП в Харківській області.

Як встановлено під час судового розгляду, з тимчасовими функціональними обов’язками позивач був ознайомлений 28.11.2018.

З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2018 ОСОБА_2 звернувся до начальника ГУНП в Харківській області із рапортом, в якому просив виплатити йому грошове забезпечення за час перебування у розпорядженні та звільнити його зі служби в поліції з 29.11.2018 відповідно до пункту 7 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

29.11.2018 наказом ГУНП в Харківській області № 312 о/с ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції з 29.11.2018 на підставі його рапорту від 28.11.2018 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».

З наведених нормативно-правових актів, обставин справи та організаційно-розпорядчих документів ГУНП в Харківській області, Національної поліції України та ХНУВС МВС вбачається наступне.

Так, позивача було прийнято на службу в поліцію з 01.03.2016, йому було присвоєно спеціальне звання та відповідно до абзацу 3 пункту 3 прикінцевих та «Перехідних положень» Закону № 901- VIII він набув статусу поліцейського відрядженого до навчального закладу в якому обіймав посади науково-педагогічного складу. Таким чином, відразу після прийняття на службу в поліцію, позивач не був призначений на посаду в підрозділах чи органах поліції, а був відряджений до ХНУВС та працював на посаді викладача.

ОСОБА_2 звільнено з посади викладача ХНУВС та направлено у розпорядження Національної поліції України. Наказом Національної поліції України позивач зарахований у розпорядження та переведений для подальшого проходження служби до ГУНП в Харківській області.

ГУНП в Харківській області зарахувало ОСОБА_2 у розпорядження на підставі наказів Національної поліції та вимог пункту 2 частини 1 статті 67 Закону України «Про Національну поліцію», яким передбачено зарахування у розпорядження поліцейських, які відповідно до закону були відряджені та повернулися до поліції для проходження подальшої служби.

Стосовно звільнення позивача відповідно до частини 1 статті 36 КЗпП України суд зазначає наступне.

Приписами частини 1 статті 1 Закону № 580-VIII передбачено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку».

Частиною 1 статті 17 Закону № 580-VIII визначено, що: поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Вимогами частини 1 статті 22 Закону № 580-VIII передбачені основні повноваження керівника поліції, відповідно до яких керівник: приймає на службу та звільняє зі служби, призначає та звільняє з посад поліцейських відповідно до положень цього Закону; призначає на посади та звільняє з посад у порядку, визначеному законом та іншими нормативно-правовими актами про державну службу, державних службовців апарату центрального органу управління поліції; приймає на роботу та звільняє з роботи в порядку, визначеному законодавством про працю, працівників центрального органу управління поліції.

Начальник ГУНП в Харківській області відповідно до Положення про ГУНП в Харківській області затвердженого наказом Національної поліції від 06.11.2015 № 37 має право: приймати на службу та звільняти зі служби, призначати та звільняти з посад поліцейських відповідно до положень Закону.

З наведеного вбачається, що звільнення поліцейського можливо тільки відповідно до статті 77 Закону № 580-VIII і начальник ГУНП в Харківській області не має повноважень звільнити поліцейського відповідно до КЗпП України тому вимога позивача про звільнення його відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України не відповідає вимогам законодавства та виходить за межі наданих повноважень начальнику ГУНП.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ГУНП в Харківській області затвердило тимчасові функціональні обв’язки для ОСОБА_2С, у відповідності до ч. 3 статті 67 Закону № 580-VIII, однак, від виконання вказаних обов’язків позивач відмовився та попросив звільнити його відповідно пункту 7 статті 77 Закону № 580-VIII.

Відразу, після належно оформленого прохання та відповідності його вимогам Закону № 580-VIII ОСОБА_2 було звільнено зі служби в поліції.

З огляду на встановлені обставини суд приходить до висновку, що дії ГУНП в Харківській області та індивідуальні акти ГУНП в Харківській області повністю відповідали вимогам Закону № 580-VIII, а вимога позивача про звільнення його за пунктом 1 статті 36 КЗпП України є необґрунтованою та не відповідає вимогам законодавства.

Щодо виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 за час перебування у розпорядженні суд зазначає наступне:

Приписами частини 7 статті 67 Закону № 580-VIII визначено, що грошове забезпечення поліцейських, зарахованих у розпорядження, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення поліцейських, зарахованих у розпорядження затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 №623 (далі – Порядок № 623).

Зазначеним Порядком № 623 передбачено, що грошове забезпечення виплачується у разі повернення поліцейського, якого відповідно до закону було відряджено до органів державної влади (закладів, установ) на час виконання відповідних повноважень на постійній основі із залишенням його на службі в поліції - в розмірі, установленому за посадою, яку займав поліцейський до дати відрядження до таких органів.

Абзацем 2 пункту 21 розділу 1 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260 (далі – Наказ № 260) визначено, що «Поліцейським, які прибули з державних органів, установ і організацій, з дня зарахування їх у розпорядження Національної поліції і до призначення їх на посади або звільнення зі служби в поліції грошове забезпечення виплачується за посадою, яку обіймав поліцейський до дня відрядження в ці органи, установи і організації».

Як вже зазначалось, ОСОБА_2 з дня прийняття на службу в поліцію (з 01.03.2016), відповідно до абзацу 3 пункту 3 «Перехідних положень» Закону № 901- VIII набув статусу поліцейського відрядженого до навчального закладу в якому обіймав посади науково-педагогічного складу. З 01.03.2016 позивач ніяких посад в органах Національної поліції України, в тому числі в ГУНП в Харківській області, не займав, а з першого дня прийняття на службу перебував у статусі відрядженого до навчального закладу МВС.

Виплата грошового забезпечення поліцейському, який зарахований у розпорядження, здійснюється відповідно до посади, яку обіймав поліцейський до дня відрядження. Так як ОСОБА_2 не обіймав ніякої посади в Національній поліції України чи в ГУНП в Харківській області то йому грошове забезпечення за час перебування у розпорядженні не виплачувалося тому, що неможливо встановити за якою посадою виплачувати грошове забезпечення.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що вимога про зобов’язання виплатити грошове забезпечення є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Стосовно вимоги позивача про зобов’язання відповідача виплатити одноразову грошову допомогу суд виходить з наступного:

Виплата одноразової грошової допомоги поліцейському передбачена Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-ХІІ).

Частиною 2 статті 9 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Так, відповідно до частини 5 статті 9 Закону № 2262-ХІІ поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Отже, з наведеного вбачається, що законодавець безпосередньо передбачив, що виплата одноразової грошової допомоги особам, які були прийняті на службу в поліцію та відряджені на роботу до вищих навчальних закладів і звільнені з займаних посад у них із залишенням на службі в поліції, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали. Тобто, обов’язок виплати одноразової грошової допомоги не покладено на ГУНП в Харківській області. З наведеного вбачається, що вимога про зобов’язання ГУНП в Харківській області виплати одноразову грошову допомогу є безпідставною та суперечить законодавству.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 9 Закону № 2262-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги здійснюється з місячного грошового забезпечення, яке отримував поліцейський перед звільненням, однак як зазначалось вище, ОСОБА_2 не обіймав ніякої посади в Національній поліції України чи в ГУНП в Харківській області, тому неможливо встановити розмір грошового забезпечення для виплати одноразової грошової допомоги.

Таким чином, з урахуванням викладених обставин вимога позивача про зобов’язання виплатити йому одноразову грошову допомогу є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено правомірність оскаржуваних дій та рішень відповідача.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (61080, АДРЕСА_1; іпн:НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (61002, Харків, вул. Жон Мироносиць, 5) про скасування рішення - залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 22 лютого 2019 року.

Суддя Шляхова О.М.