
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2019 року ЛуцькСправа № 140/130/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 П.) звернулася в суд з позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі – відповідач, Луцьке ОУ ПФУ) про визнання дій протиправними щодо припинення виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника з 01.07.2018 року по 01.10.2018 рік в сумі 10 250,88 грн., визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати нарахованої суми заборгованості пенсії в сумі 10 250,88 грн. та зобов’язання виплатити заборгованість, яка виникла в період з 01.07.2018 року по 01.10.2018 рік в сумі 10 250,88 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Луцькому ОУ ПФУ як одержувач пенсії по втраті годувальника та має статус внутрішньо переміщеної особи. У липні 2018 року позивачу було безпідставно припинено виплату, у зв’язку з чим вона звернулася до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії. З 01.10.2018 року виплату пенсії було відновлено та нараховано, однак не виплачено заборгованість за період з липня 2018 року по жовтень 2018 року в сумі 10 250,88 грн.. Позивач зазначає, що виплата пенсії була припинена, а в майбутньому відновлена з порушенням вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що істотно порушує її законні права та інтереси, а також свідчить про незаконне втручання відповідача в її право мирно та вільно користуватися своїм майном.
Ухвалою суду від 25.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що рішенням від 19.07.2018 року № 27 ОСОБА_1 було припинено соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам згідно Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365. З 01.10.2018 року позивачу відновлено пенсію по втраті годувальника та нараховано борг в сумі 10 250,88 грн. за період з липня 2018 року по жовтень 2018 року. При цьому, виплата пенсії буде здійснена після встановлення порядку проведення таких виплат чинним законодавством. Просив у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до довідки від 30.01.2015 року № 0764/000692 ОСОБА_1 взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, фактичним місцем проживання є вулиця Гнідавська, 82а/2, місто Луцьк Волинської області.
Позивач з 01.10.2016 року перебуває на обліку в Луцькому ОУ ПФУ та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24.04.2018 року позивач звернулась з заявою до директора Департаменту соціальної політики Луцької міської ради в якій повідомила, що в період з 28.04.2018 року по 01.10.2018 рік буде відсутня в місті Луцьку. Дана інформація підтверджується також актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї № 372 від 19.07.2018 року, в якому зазначено, що позивач в телефонному режимі повідомила, що на даний момент перебуває в Київській області і буде відсутня до 01.10.2018 року.
З липня 2018 року відповідачем припинено виплату пенсії позивачу на підставі рішення Департаменту соціальної політики Луцької міської ради від 19.07.2018 року № 27.
01.10.2018 року позивач звернулась до Луцького ОУ ПФУ з заявою про поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі.
Згідно з витягом з протоколу комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Департаменту соціальної політики Луцької міської ради від 11.10.2018 року № 39, ОСОБА_1 відновлено виплату пенсії.
У листопаді, грудні 2018 року позивач зверталася до відповідача із заявами, в яких просила обґрунтувати причини невиплати їй пенсії за вищевказаний період та надати рішення Луцького ОУ ПФУ про припинення та поновлення виплати їй пенсії.
Листами від 09.11.2018 року, від 02.01.2019 року відповідач повідомив позивача, що з 01.10.2018 року їй відновлено виплату пенсії по втраті годувальника та у жовтні 2018 року нараховано борг у сумі 10250,88 грн. за період з липня 2018 року по жовтень 2018 року. Виплату зазначеної заборгованості буде проведено на умовах окремого порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з липня по жовтень 2018 року та бездіяльність щодо невиплати нарахованої суми заборгованості пенсії позивач звернулася до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
22.11.2014 року набрав чинності Закон України від 20.10.2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV за якою пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV визначено підстави припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
При цьому, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, підставою припинення виплати пенсії ОСОБА_1 була її відсутність за фактичним місцем проживання, однак суд зазначає, що такої підстави припинення виплати пенсії статтею 49 Закону № 1058-IV та іншими законами України не передбачено.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року № 637 встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
08.06.2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 (далі – Постанова № 365) «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Як вже зазначено вище, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.
Суд зазначає, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
За загальним правилом закон - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.
Згідно з пунктом шостим частиною першою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.
Суд зазначає, що відсутність особи за місцем фактичного проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем. Законом № 1058 – IV встановлено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, який розширеному тлумаченню не підлягає.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. Припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Вирішуючи даний спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Крім того, аналіз положень Закону № 1058-IV свідчить про те, що припинення виплати пенсії та поновлення її виплати можливе лише за умови прийняття територіальним органом Пенсійного фонду відповідних рішень.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачу припинено виплату пенсії та в подальшому поновлено її виплату на підставі рішень Департаменту соціальної політики Луцької міської ради. Жодних належних та допустимих доказів щодо прийняття Луцьким ОУ ПФУ рішень про припинення/поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії відповідачем суду не надано.
Також відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що виплата пенсії буде здійснена після встановлення порядку проведення таких виплат чинним законодавством.
Разом з тим, такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Тому, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов’язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов’язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність.
Отже, враховуючи вищевикладене, територіальний орган Пенсійного фонду України після поновлення виплати пенсії пенсіонеру має виплатити суму пенсії, на яку пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному статтею 46 Закону № 1058-IV.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою суду від 25.01.2019 року відстрочено позивачу сплату судового збору у даній адміністративній справі до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи наведене та беручи до уваги немайновий характер заявлених позивачем вимог (вказані вимоги є взаємопов’язаними), судовий збір у розмірі 768,40 грн. необхідно стягнути на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, тому рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії у зв’язку з втратою годувальника з липня 2018 року по жовтень 2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої суми заборгованості пенсії в сумі 10 250, 88 грн. (десять тисяч двісті п’ятдесят грн. вісімдесят вісім коп.).
Зобов’язати Луцьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект, Грушевського, 1, код ЄДРПОУ 40370530) виплатити на користь ОСОБА_1 (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Гнідавська, 82А/2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість, яка виникла за період з липня 2018 року по жовтень 2018 року в сумі 10 250, 88 грн. (десять тисяч двісті п’ятдесят грн. вісімдесят вісім коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект, Грушевського, 1, код ЄДРПОУ 40370530) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. сорок коп.).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Гнідавська, 82А/2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) пенсії у зв’язку з втратою годувальника у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ОСОБА_2 Андрусенко
Судове рішення № 80023712, Волинський окружний адміністративний суд було прийнято 22.02.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 140/130/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: