Постанова № 80019401, 12.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/189/19Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2 Категорія: 311020000

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Нерушак Л.В. (суддя-доповідач)

Суддів Василенко Л.І., Карпенко О.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3;

відповідач – Публічне акціонерне товариство «Азот»;

особа, яка подає апеляційну скаргу – Публічне акціонерне товариство «Азот»;

розглянувши у м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот», ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Кондрацької Н.М. у залі Придніпровського районного суду м. Черкаси 26.10. 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середньомісячної заробітної плати за час затримки виплати та моральної шкоди, - :

в с т а н о в и в :

18.07.2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Азот» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середньомісячної заробітної плати за час затримки виплати та моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_3 в обґрунтування своїх вимог вказує, що в період з 29.08.1983 року по 19.04.2017 року працював на ПАТ «Азот» на різних посадах, що підтверджується даними трудової книжки. Остання посада – менеджер постачання 1 категорії.

19.04.2017 року згідно наказу № 533-ВК від 14.04.2017 року трудовий договір припинено та звільнено позивача ОСОБА_3 з роботи за ст. 40 п. 1 КЗпП України за скороченням штату працівників. Після припинення трудових відносин відповідач видав позивачу трудову книжку, але не провів в повному обсязі розрахунок по заробітній платі при звільненні. ОСОБА_3 вказує, що заборгованість по заробітній платі становить приблизно 13698 грн. згідно його підрахунків, однак відповідач не надав позивачу довідку про стан заборгованості, а відтак точної суми боргу позивач не знає.

Позивач ОСОБА_3, уточнивши свої позовні вимоги, просив суд стягнути з ПАТ «Азот» на його користь 104488,39 грн., із яких 1908,15 грн. – інфляційні втрати та 102580,24 грн. – затримка розрахунку, з утриманням податків, обов’язкових платежів і зборів, та 20 000 грн. - моральна шкода.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2018 року позов ОСОБА_3 - задоволено.

Стягнуто з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 102580,24 грн., 1908,15 грн. – інфляційних втрат, відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., витрати на поштову кореспонденцію в розмірі 18,00 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Азот» оскаржив рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неврахування всіх фактичних обставин справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не зміг вчасно провести вчасно виплату заробітної плати на користь позивача не через умисну бездіяльність або відсутність грошових коштів, а через відсутність об’єктивних можливостей розпоряджатися наявними грошовими коштами. Затримка розрахунку при звільненні позивача сталася не з вини відповідача, а через відсутність об’єктивної можливості здійснити таку виплату. Судом не враховано положення податкового законодавства при стягненні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки була стягнута вся сума, а слід було зазначити з утриманням податків, обов’язкових платежів та зборів, а суд в своєму рішенні в резолютивній частині не зазначив порядку оподаткування стягнутої суми.

Судом не було враховано, що сума середнього заробітку перевищує більше, ніж у сім разів від суми основної заборгованості, тобто було порушено принцип розумності та справедливості. Також зазначає, що дія ст. 625 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини, а судом була повністю задоволена вимога у частині стягнення індексації заробітної плати в сумі 1908 грн. 15 коп. Тому вважає дану вимогу безпідставною, що не підлягає задоволенню. Скаржник не погоджується із стягненням моральної шкоди на користь позивача, оскільки вказує, що сама по собі заборгованість не є підставою для стягнення моральної шкоди, без підтвердження доказами наслідків, що свідчать про її заподіяння Не погоджується відповідач із стягненням витрат на правову допомогу у розмірі 3000 гривень та поштових витрат. Тому ПАТ «Азот» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Дана справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, але без виклику в судове засідання.

Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право : скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середньомісячної заробітної плати за час затримки виплати та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, посилаючись, що відповідно до норм ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідач не заперечував факт затримки розрахунку з позивачем, тому згідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України з відповідача підлягають стягненню кошти за затримку розрахунку при звільненні за 311 робочих днів у розмірі 102580 грн.24 коп. відповідно заявлених вимог позивачем, оскільки суд не може вийти за межі заявлених вимог. Також суд вважав, що є підстави для стягнення індексації заробітної плати в розмірі 1908 грн. 15 коп. у зв’язку із порушенням термінів її виплати.

Суд стягнув 20000 гривень моральної шкоди з відповідача, посилаючись , що доводи позивача знайшли своє підтвердження у суді, яке полягає у невиплаті заробітної плати, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагало від позивача додаткових зусиль для організації його життя, врахувавши при цьому, період невиплати заробітної плати.

Апеляційний суд не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції, вважає висновки суду щодо повного задоволення позовних вимог позивача такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам закону, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивач ОСОБА_3 з 29.08.1983 року по 19.04.2017 рік працював на ПАТ «Азот» на різних посадах. Згідно наказу № 533-ВК від 14.04.2017 року трудовий договір припинено та звільнено позивача ОСОБА_3 з роботи за ст. 40 п. 1 КЗпП України за скороченням штату працівників.

Згідно даних довідки № 459 від 20.08.2018 року заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 станом на 17.08.2018 рік відсутня.

ПАТ «Азот» виплатив позивачу ОСОБА_3 заробітну плату шляхом перерахування на банківську карту позивача, а саме 09.07.2018 року – 13698,36 грн. та 08.08.2018 року – 319,03 грн., а всього 14316,39 грн., що не заперечується сторонами у справі і спір між ними з приводу невиплаченої заробітної плати у нарахованому розмірі відсутній.

Згідно із ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08. 1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України на роботодавця покладається при звільненні працівника здійснити виплату всіх сум, що належать працівникові, в день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При звільненні позивача ОСОБА_3 17 квітня 2017 року відповідачем ПАТ «АЗОТ» не було проведено з ним розрахунок по заробітній платі, що є прямим порушенням вищевказаних норм. Відповідач виплатив позивачу заробітну плату шляхом перерахування коштів на банківську карту позивача 09.07. 2018 року у розмірі 13698 грн. 36 коп. та 08.08. 2018 року – 319 грн. 03 коп., а всього 14316 грн. 39 коп.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначено у правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2013 року по справі № 6-64цс13: «відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України».

Апеляційний суд погоджується, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, який не спростовується доводами апеляційної скарги, що відсутність у підприємства грошових коштів, вимушена зупинка виробництва, арешт майна та рахунків відповідача, не можуть позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при звільненні, тому не дають підстав вважати, що відсутня вина відповідача, а тому слід відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Суд першої інстанції встановив, що оскільки з вини відповідача не проведено розрахунок при звільненні, то відповідно до вимог ст.117 КЗпП України стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно наявного у матеріалах справи розрахунку, враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_3 становить 329, 84 грн., суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 102580 грн. 24 коп. за 311 робочих днів, оскільки суд послався, що він не вправі виходити за межі позовних вимог, так як судом було встановлено, що затримка розрахунку при звільненні становить 326 днів, а не 311 днів як просив позивач.

В своїй апеляційній скарзі представник ПАТ «Азот» зазначає, що суд безпідставно не зменшив розмір середнього заробітку.

З даного приводу слід зазначити, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

А тому, оскільки судом першої інстанції вірно нараховані суми у зв’язку із обґрунтованістю заявлених вимог, які підлягають задоволенню, законодавчі підстави для зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відсутні. Отже, вимоги апеляційної скарги в цій частині не підлягають задоволенню.

Проте, в своїй апеляційній скарзі ПАТ «Азот» посилається, що судом першої інстанції не враховано порядку оподаткування стягнутої суми середнього заробітку та безпідставно не зазначено в резолютивній частині оскаржуваного рішення в частині стягнення суми середнього заробітку : « з утриманням податків, обов’язкових платежів та зборів».

Дана вимога апеляційної скарги є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції допустився помилки, не врахувавши вимоги податкового законодавства, тому слід доповнити резолютивну частину рішення суду в частині щодо стягнення середнього заробітку, вказавши, що слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 102580 грн. 24 коп. з утриманням податків, обов'язкових платежів та зборів.

Згідно із підпунктом 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 цього Кодексу.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно роз’яснення абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що слід зазначити у рішенні суду те, що стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 102580 грн. 24 коп. з утриманням податків, обов'язкових платежів та зборів.

Отже, в цій частині апеляційна скарга ПАТ «Азот» підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції зміні шляхом доповнення його резолютивної частини після слів «в сумі 102580,24 грн.» наступним - «з утриманням податків, обов'язкових платежів та зборів».

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного застосування судом першої інстанції вимог ст. 625 ЦК України також підлягають задоволенню апеляційним судом, оскільки суд першої інстанції, застосувавши вимоги ст. 625 ЦК України, порушив норми матеріального права, оскільки закон не передбачає застосування таких положень до трудових правовідносин. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах.

За таких обставин, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2018 року в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1908 грн. 15 коп. з відповідача на користь позивача підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення в цій частині про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення 1908 грн. 15 коп. як безпідставно стягнутих з відповідача на користь позивача.

Апеляційний суд вважає, що частковому задоволенню також підлягають доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості належними та допустимими доводами стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 20000 гривень, оскільки суд апеляційної інстанції вважає, що такий розмір моральної шкоди не відповідає обставинам справи, та позивачем не підтверджено саме стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 гривень, приймаючи до уваги, що судом також стягнуто на користь позивача з відповідача 102580 грн. 24 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13, 49 ЦПК України).

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом виплати заробітної плати, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

З огляду на наведене, доводи ПАТ «Азот» про те, що позивачем ОСОБА_3 не доведено факту завдання йому моральної шкоди, тому слід відмовити у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом встановлено факт порушення трудових прав позивача, які полягали в невиплаті належних йому грошових сум при звільненні, що призвело до його емоційних хвилювань, втрати ним душевної рівноваги та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Проте, колегія суддів апеляційного суду, враховуючи принципи розумності та справедливості, вважає за необхідне прийняти до уваги доводи обох сторін, тому вважає, що слід зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції на користь позивача з відповідача з 20 000 грн. до 2000 грн., що відповідатиме обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, тому апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити, врахувавши вище викладені обґрунтування апеляційного суду.

Також апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги щодо безпідставності задоволення вимог про стягнення витрат за поштову кореспонденцію, оскільки поштові витрати не входять до судових витрат, визначених законом, тому слід відмовити у стягнення 18 гривень поштових витрат з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції, та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України розподілу судових витрат, то оскільки апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції зміні, то суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат.

Отже, з відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1730, 60 грн. на користь держави згідно частково задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот» на користь позивача ОСОБА_3 підлягають судові витрати за сплату судового збору у розмірі 704, 80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень, всього 3704, 80 грн. Стягненню із позивача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот» підлягають судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 105 грн.72 коп. у зв’язку із частковим задоволенням апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374,376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд ,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот»- задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середньомісячної заробітної плати за час затримки виплати та моральної шкоди змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2018 року у частині задоволення позовних вимог про стягнення 1908 грн. 15 коп. інфляційних втрат, прийнявши в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот» про стягнення 1908,15 грн. інфляційних втрат.

Змінити рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2018 року в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши розмір моральної шкоди, та стягнути з ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_3 2000 грн. моральної шкоди.

Доповнити резолютивну частину рішення після слів: « стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 102580,24 грн.» з утриманням податків, обов'язкових платежів та зборів».

В решті рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2018 року залишити без змін.

Стягнути судові витрати за сплату судового збору з відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот» на користь держави у розмірі 1730, 60 грн. згідно частково задоволених позовних вимог.

Стягнути з відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот» на користь позивача ОСОБА_3 судові витрати за сплату судового збору у розмірі 704, 80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень, всього 3704, 80 грн.

Стягнути із позивача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 акціонерного товариства «Азот» судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 105 грн.72 коп. у зв’язку із частковим задоволенням апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законом.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді Л.І. Василенко

ОСОБА_6