Рішення № 79994826, 20.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2907/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бжассо Н.В.,

за участі секретаря судового засіданні ОСОБА_1,

за участі позивача ОСОБА_2 (згідно паспорту),

за участі представника позивача ОСОБА_3 (згідно ордеру),

за участі представника відповідача ОСОБА_4 (згідно довіреності),

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одеса за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_5, про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5, за результатом розгляду якого, з урахуванням уточненого адміністративного позову, позивач просить суд:

Скасувати наказ № 4503 начальника ГУ НП в Одеській області від 28.12.2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУ НП в Одеській області» в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності;

Скасувати наказ № 110, начальника ГУ НП в Одеській області від 29.01.2018 року по особовому складу в частині звільнення позивача, у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби;

Поновити позивача на посаді заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області;

Стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу;

Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що з 03.03.2017 року він займав посаду заступника начальника Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУ НП в Одеській області. 28.12.2017 року начальник ГУ НП в Одеській області ОСОБА_6 видав наказ № 4503 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області». Вказаним наказом позивач був притягнутий до дисциплінарного покарання у вигляді звільнення зі служби в поліції. 29.01.2018 року начальник ГУ НП в Одеській області ОСОБА_6 видав наказ № 110 по особовому складу, яким позивача звільнено зі служби в поліції.

ОСОБА_2 з наказами не згоден та вважає, що вони належать до скасування, оскільки 24.11.2017 року позивач був затриманий в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину та 25.11.2017 року відносно нього був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також, суд 25.11.2017 року відсторонив його від займаної посади.

На теперішній час обвинувальний акт спрямований до Роздільнянського районного суду Одеської області й справа знаходиться на розгляді. Підставами для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності згідно з наказом № 4503 від 28.12.2017 року вказано: не реєстрація 24.11.2017 року в журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Іванівського ВП – ОСОБА_7, вступ у неділові стосунки з ОСОБА_7, отримання від нього неправомірної вигоди, що в подальшому, призвело до звернення останнього у прокуратуру Одеської області, оголошення підозри, що набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки щодо стану правопорядку, рівня довіри населення до поліції, невиході на службу 29.11.2017 року до Іванівського ВП без поважних причин. Підставами для звільнення позивача вказано наказ № 4503 від 28.12.2017 року. Позивач зазначив, що 29.11.2017 року він не вийшов на службу у свій законний невикористаний день відпочинку. У функціональні обов’язки ОСОБА_2 не входить реєстрація осіб, що відвідують приміщення Іванівського ВП, а вступ у неділові стосунки з ОСОБА_7 та отримання він нього неправомірної вигоди є предметом судового розгляду кримінального провадження. Позивач вказує, що ГУ НП в Одеській області звільнило його зі служби без погодження з профспілковою організацією, членом якої був позивач, що є порушенням вимог ст. 39 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ч. 1 ст. 104 ЗУ «Про Національну поліцію». Позивач, також, зазначає, що у зв’язку із незаконним звільненням йому була завдана моральна шкода, яка полягала у приниженні честі, гідності, престижу та ділової репутації, душевних стражданнях, моральних переживаннях, у порушенні нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, які виразились у фіксованості уваги на правовій реабілітації, психологічному дискомфорті, тимчасовій відірваності від активного соціального життя, зниженому настрої та призвело до позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань.

Ухвалою суду від 20.08.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.09.2018 року.

12.09.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який, ГУ НП в Одеській області позовні вимоги не визнає. 24.11.2017 року до ГУ НП в Одеській області надійшла інформація про те, що працівниками УСБУ в Одеській області, Одеського управління ДВБ Національної поліції України та прокуратури Одеської області в рамках кримінального провадження № 42017160000001388 від 10.10.2017, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, затримано заступника начальника Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_2

24.11.2017 року наказом ГУНП в Одеській області № 4024 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за вище зазначеною інформацією. 20.12.2017 року начальником ГУ НП в Одеській області ОСОБА_6 було затверджено висновок службового розслідування. Пунктом 3 затвердженим висновком службового розслідування та наказом ГУ НП в Одеській області від 28.12.2017 року № 4503 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області», за грубі порушення вимог п.п. 3 п. 1 ст. 2, ст. 3, п.п. 1, 2 п. 1 ст. 18, п.п. 3 п. 1 ст. 23 ЗУ «Про Національну поліцію», ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-ІУ, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 14179, зареєстрованого 06.12.2016 року у Міністерстві юстиції України за № 1576/29706, вимог пп. 2 п. 10 розділу VI та додатку 11 Інструкції з організації діяльності чергової служби органів (підрозділів) Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 23.05.2017 року № 440, п. 4.1 Правил внутрішнього розпорядку ГУ НП в Одеській області, затверджених наказом ГУ НП від 28.04.2016 року № 876, що виразилось у не реєстрації 24.11.2017 року в журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Іванівського ВП гр. ОСОБА_7, вступі у неділові стосунки з останнім, отриманні від нього неправомірної вигоди, що в подальшому призвело до звернення останнього в прокуратуру Одеської області, внесенню відомостей до ЄРДР, оголошенню підозри про вчинення кримінального правопорушення, що набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності поліції, рівня довіри населення до поліції, невиході на службу 29.11.2017 до Іванівського ВП без поважних причин, відповідно до ст. 2, п. 8 ст. 12, ст. 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-ІУ, заступника начальника Іванівського ВП Роздільнянського ГУ НП в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) ЗУ «Про Національну поліцію». Наказом ГУ НП в Одеській області від 29.01.2018 року № 100 о/с «По особовому складу» підполковника поліції ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення) з 29.01.2018 року. Представник відповідача зазначає, що посадові особи ГУ НП в Одеській області діяли в рамках наданих законом повноважень, не порушуючи прав та законних інтересів позивача, а тому підстав для скасування наказів ГУ НП в Одеській області від 28.12.2017 року № 4503 та від 29.01.2018 року № 110 о/с в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача не вбачається. Вимоги щодо поновлення на посаді та стягнення заробітної плати є похідними вимогами від скасування наказів. Представник відповідача зазначає, що жодна із ознак завданої моральної шкоди, що визначені ч. 2 ст. 23 ЦК України, позивачем у своєму позові обґрунтованими доказами не доведено, тобто взагалі відсутнє обґрунтування завдання позивачеві моральної шкоди. Також, позивачем до уточненого адміністративного позову не надано доказів понесених судових витрат, а тому відсутні підстави для стягнення судових витрат.

10.10.2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив на адміністративний позов, з огляду на який, представник позивача вказує, що у висновку службового розслідування встановлено факт отримання позивачем неправомірної вигоди, тобто факт вчинення останнім кримінального правопорушення, і саме за це останнього було звільнено зі служби. Представник позивача вважає такий висновок неправомірним та таким, що не ґрунтується на законодавстві. Притягнення особи до дисциплінарної відповідальності за вчинене кримінальне або адміністративне правопорушення можливе лише після притягнення особи до кримінальної або адміністративної відповідальності. Також, представник позивача звертає увагу суду на те, що на заступника начальника Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 не були покладені обов’язки вносити будь-які відомості у журнал обліку доставлених, відвідувачів та запрошених. Щодо невиходу 29.11.2017 року на службу, представник позивача вказав, що 22.11.2017 року позивач склав два рапорти про надання йому невикористаних днів відпустки за 2017 та 2018 роки та передав вказані рапорти уповноваженій особі – провідному інспектору СКЗ Роздільнянського ВП ОСОБА_8 З огляду на копії рапортів, безпосередній начальник позивача - начальник Іванівського ВП ОСОБА_9 погодив надання позивачу вказаних відпусток, а начальник ГУНП ОСОБА_6 поставив резолюцію «Заперечую» вже 29.11.2017 року, тобто після затримання позивача. У період з 22 по 28.11.2017 року ОСОБА_2 не повідомили про те, що начальником ГУНП було відмовлено у реалізації законного права позивача на відпочинок. Також, представник позивача зазначає, що висновок службового розслідування затверджений без надання можливості позивачу надати пояснення, що є порушенням ч. 5 ст. 14 Дисциплінарного Статуту.

17.10.2018 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, з огляду на які, ГУ НП в Одеській області підтримує в повному обсязі відзив на позов ОСОБА_2 та окремо звертає увагу суду на правову позицію Верховного Суду по даній категорії справ, а саме у справі № 821/4900/14 та № 815/4463/17.

Ухвалою суду від 19.10.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.11.2018 року.

Під час судового розгляду справи позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові, відповіді на відзив та поясненнях.

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову з підстав, наведених у відзиві на адміністративний позов та запереченнях.

Третя особа, ОСОБА_10, у судове засідання не з’явився, належним чином та своєчасно повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду, 29.11.2018 року від ОСОБА_10 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Суд вислухав думку сторони позивача та відповідача, розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками справи докази в їх сукупності та робить наступні висновки.

Відповідно до наказу № 4024 від 24.11.2017 року, у зв’язку із надходженням до ГУ НП в Одеській області інформації про те, що працівниками УСБУ в Одеській області, Одеського управління ДВБ Національної поліції України та прокуратури Одеської області в рамках кримінального провадження № 42017160000001388 від 10.10.2017 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, затримано заступника начальника Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_2, призначено службове розслідування за вказаним фактом.

Відповідно до ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.11.2017 року у справі № 522/22201/17, до ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області та визначено розмір застави 480 000,00 грн.

Також, згідно з ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.11.2017 року у справі № 522/22201/17, ОСОБА_2 тимчасово відсторонено від посади заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції ГУ НП в Одеській області.

27.11.2018 року ОСОБА_2 звільнено з Одеського слідчого ізолятора Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області у зв’язку із внесенням застави.

Згідно з наказом ГУ НП в Одеській області від 28.11.2017 року позивача відсторонено від займаної посади заступника начальника Іванівського ВП ГУНП в Одеській області до 24.01.2018 року.

20.12.2017 року начальником ГУ НП в Одеській області затверджено висновок службового розслідування, проведеного за фактом надзвичайної події за участю заступника начальника Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_2

З огляду на вказаний висновок, за грубі порушення вимог п.п. 3 п. 1 ст. 2, ст. 3, п.п. 1, 2 п. 1 ст. 18, п.п. 3 п. 1 ст. 23 ЗУ «Про Національну поліцію», ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-ІУ, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 14179, зареєстрованого 06.12.2016 року у Міністерстві юстиції України за № 1576/29706, вимог пп. 2 п. 10 розділу VI та додатку 11 Інструкції з організації діяльності чергової служби органів (підрозділів) Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 23.05.2017 року № 440, п.4.1 Правил внутрішнього розпорядку ГУ НП в Одеській області, затверджених наказом ГУ НП від 28.04.2016 року № 876, що виразилось у не реєстрації 24.11.2017 року в журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Іванівського ВП гр. ОСОБА_7, вступі у неділові стосунки з останнім, отриманні від нього неправомірної вигоди, що в подальшому призвело до звернення останнього в прокуратуру Одеської області, внесенню відомостей до ЄРДР, оголошенню підозри про вчинення кримінального правопорушення, що набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності поліції, рівня довіри населення до поліції, невиході на службу 29.11.2017 до Іванівського ВП без поважних причин, відповідно до ст. 2, п. 8 ст. 12, ст. 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-ІУ, заступника начальника Іванівського ВП Роздільнянського ГУ НП в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_2 необхідно звільнити зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) ЗУ «Про Національну поліцію».

Згідно з п. 1 наказу № 4503 від 28.12.2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУ НП в Одеській області», за грубі порушення вимог п.п. 3 п. 1 ст. 2, ст. 3, п.п. 1, 2 п. 1 ст. 18, п.п. 3 п. 1 ст. 23 ЗУ «Про Національну поліцію», ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-ІУ, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 14179, зареєстрованого 06.12.2016 року у Міністерстві юстиції України за № 1576/29706, вимог пп. 2 п. 10 розділу VI та додатку 11 Інструкції з організації діяльності чергової служби органів (підрозділів) Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 23.05.2017 року № 440, п. 4.1 Правил внутрішнього розпорядку ГУ НП в Одеській області, затверджених наказом ГУ НП від 28.04.2016 року № 876, що виразилось у не реєстрації 24.11.2017 року в журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Іванівського ВП гр. ОСОБА_7, вступі у неділові стосунки з останнім, отриманні від нього неправомірної вигоди, що в подальшому призвело до звернення останнього в прокуратуру Одеської області, внесенню відомостей до ЄРДР, оголошенню підозри про вчинення кримінального правопорушення, що набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності поліції, рівня довіри населення до поліції, невиході на службу 29.11.2017 до Іванівського ВП без поважних причин, відповідно до ст. 2, п. 8 ст. 12, ст. 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-ІУ, заступника начальника Іванівського ВП Роздільнянського ГУ НП в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) ЗУ «Про Національну поліцію».

Вказаний наказ був реалізований відповідно до наказу ГУ НП в Одеській області від 29.01.2018 року № 100 о/с, з огляду на який, підполковника поліції ОСОБА_2, заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, з 29 січня 2018 року звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Відповідно до листа Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 23.04.2018 року № 3-390/12/6/01-2018, підстави для перегляду рішення щодо звільнення позивача зі служби в поліції відсутні.

Відповідно до положень ст. 2 ЗУ «Про Національну поліцію», завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно з ст. 6 ЗУ «Про Національну поліцію», поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про Національну поліцію», поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов’язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров’я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно з ч.ч.2-4 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов’язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції. Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук. Додаткові обов’язки, пов’язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім’я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов’язки».

Пунктом 9 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» визначено до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

Згідно з ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Відповідно до ст.2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно з ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до ч.1 ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Згідно з п.8 ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, крім інших, звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до ч.ч.1-6 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Згідно з ч.10 та ч.15 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Згідно з ч.ч.2-3 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Згідно з п.2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 року за № 541/23073, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов’язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до п.5.4 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 року за № 541/23073, якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено. Зміст наказу доводиться до відома особи РНС, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. Особа РНС, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на нього дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.

Суд зазначає, що з огляду на висновок службового розслідування, підставами для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції стало:

Не реєстрація 24.11.2017 року в журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Іванівського ВП гр. ОСОБА_7, вступ у неділові стосунки з останнім, отримані від нього неправомірної вигоди, що в подальшому призвело до звернення останнього в прокуратуру Одеської області, внесенню відомостей до ЄРДР, оголошенню підозри про вчинення кримінального правопорушення, що набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності поліції, рівня довіри населення до поліції; невиході на службу 29.11.2017 року до Іванівського ВП без поважних причин.

Щодо вказаних висновків відповідача суд зазначає наступне.

Згідно з п.п. 5,6 розділу IV «Організація діяльності чергових служб територіальних підрозділів головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях, місті Києві» Інструкції з організації діяльності чергової служби органів (підрозділів) Національної поліції України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.05.2017 № 440, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 червня 2017 р. за № 750/30618 (далі - Інструкція № 440), для ефективності здійснення цілодобового контролю за забезпеченням захисту прав громадян, правопорядку та протидії злочинності, подальшого вдосконалення управлінської діяльності в територіальних підрозділах поліції призначається відповідальний. Відповідальний по територіальному підрозділу поліції заступає на добове чергування в єдиному однострої з табельною вогнепальною зброєю.

Відповідальний по територіальному підрозділу поліції зобов'язаний:1) перед заступанням на чергування ознайомитися з оперативною обстановкою, перевірити готовність добових нарядів чергової служби, слідчо-оперативних груп, інших нарядів поліції, що залучаються до чергування та за відсутності начальника територіального підрозділу поліції провести інструктаж нарядів; 2) перевірити законність доставлення до територіального підрозділу поліції громадян, утримання осіб у КЗ та за наявності підстав ужити невідкладних заходів щодо поновлення порушених прав громадян;3) забезпечити організацію своєчасного розгляду обставин правопорушень, вчинених особами, які доставлені до територіального підрозділу поліції, та розглядати справи про адміністративні правопорушення; 4) перебувати у службовому кабінеті за місцем розташування територіального підрозділу поліції, постійно бути на зв'язку з черговою службою, відлучатися лише для вживання їжі, виїзду на місця події або перевірки організації несення служби нарядами; 5) при ускладненні оперативної обстановки через оперативного чергового за погодженням з начальником територіального підрозділу поліції вносити зміни в розстановку сил і засобів; 6) особисто виїжджати на місця вчинення кримінальних правопорушень та інших подій, інформація про які підлягає передачі до чергової частини НПУ; 7) здійснювати перевірки несення служби добовими нарядами та іншими нарядами поліції, задіяними на забезпечення публічної безпеки і порядку.

Приписами п. 10 розділу VI «Обов'язки чергового» Інструкції № 440 передбачено, що оперативний черговий (або особа, яка виконує його обов'язки): начальником територіального підрозділу поліції призначається одна або декілька посадових осіб, відповідальних за перебування затриманих у цьому підрозділі поліції. Відповідальними за перебування затриманих осіб не можуть бути слідчі. При розгляді обставин затримання або доставлення осіб до територіального підрозділу поліції необхідно дотримуватися таких вимог: 1) розгляд обставин затримання або доставлення осіб до територіального підрозділу поліції проводиться працівниками добового наряду чергової служби або іншими працівниками за дорученням начальника цього підрозділу чи його заступника в окремій кімнаті, яка своїм обладнанням не пригнічує їх честь та гідність, з дотриманням встановлених чинним законодавством строків; 2) усі без винятку особи, які затримані, доставлені, викликані працівниками поліції для складання матеріалів про адміністративні правопорушення, проведення процесуальних та слідчих (розшукових) дій, чи прибули з особистих або службових питань, реєструються в журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених (додаток 11); 3) поліцейський, який здійснив затримання особи, або відповідальний за перебування затриманих негайно після такого затримання повідомляє затриману особу, що вона має право на захисника, а також орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. Якщо цього не зроблено, оперативний черговий повинен самостійно повідомити відповідний орган (установу), зафіксувавши час повідомлення та дані посадової особи, яка його отримала, у журналі інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги затриманим (додаток 12); 4) у разі необґрунтованого затримання оперативний черговий зобов'язаний негайно звільнити затриману особу, про що зробити відповідний запис у журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених, й запропонувати посадовій особі, винній у необґрунтованому затриманні, вибачитися. Про необґрунтоване затримання громадянина доповісти письмовим рапортом начальникові територіального підрозділу поліції для подальшого призначення та проведення службового розслідування.

Суд зазначає, що з огляду на журнал обліку прибуття, убуття керівного складу, ОСОБА_2 перебував на службі 24.11.2018 року (відповідальний).

Відповідно до книги служби нарядів Іванівського відділення поліції інвентарний № 93 та постановки нарядів на 24.11.2017 року відповідальним по ВП був ОСОБА_2, черговий ОСОБА_11, помічник чергового ОСОБА_12

В матеріалах справи наявна посадова інструкція заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції ГУ НП в Одеській області ОСОБА_2, яка затверджена начальником Іванівського ВП, проте, не містить підпису позивача.

Факт відсутності підпису позивача щодо ознайомлення з посадовою Інструкцією заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції ГУ НП в Одеській області, також, підтверджується відповіддю ГУ НП в Одеській області від 05.10.2018 року № 9/187аз на адвокатський запит представника позивача.

Приписами вказаної посадової інструкції не визначено обов’язку ОСОБА_2 вчиняти дії щодо реєстрації в журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених осіб, які затримані, доставлені, викликані працівниками поліції для складання матеріалів про адміністративні правопорушення, проведення процесуальних та слідчих (розшукових) дій, чи прибули з особистих або службових питань.

Таким чином, з огляду на положення Інструкції № 440 та наявні в матеріалах справи докази, ОСОБА_2 24.11.2017 року був відповідальним по Іванівському ВП та був зобов’язаний перевіряти факт реєстрації ОСОБА_7 у журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених, а не особисто вчиняти дії щодо реєстрації вказаної особи у журналі.

Однак, відповідач притягнув позивача до дисциплінарної відповідальності, саме, через не вчинення останнім дій щодо реєстрації ОСОБА_7 у журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених, що не входило до його службових обов’язків ані за Інструкцією № 440, ані за посадовою інструкцією, з якою позивача не було ознайомлено під підпис.

Щодо доводів відповідача з приводу того, що позивач вступив у неділові стосунки з ОСОБА_7, отримав від нього неправомірну вигоду, що в подальшому призвело до звернення останнього в прокуратуру Одеської області, внесенню відомостей до ЄРДР, оголошенню підозри про вчинення кримінального правопорушення, що набуло суспільного резонансу та негативно вплинуло на формування громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності поліції, рівня довіри населення до поліції, суд зазначає наступне.

Доводи щодо вчинення позивачем дисциплінарного проступку базуються на матеріалах кримінального провадження № 42017160000001388 від 10.10.2017 року за ч. 3 ст. 368 КК України.

При цьому, суд зазначає, що згідно з пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 91 Кримінально-процесуального кодексу (далі - КПК), України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, як подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), так і винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КК України, злочин - передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Дії позивача щодо вступу з ОСОБА_7 у неділові стосунки та отримання від нього неправомірної вигоди, які комісія зазначила у висновку як встановлені такими, що вчинені позивачем, відповідно до ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України, підпадають під ознаки злочину.

У відповідності до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. ч. 1 та 5 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Суд зазначає, що станом на час розгляду справи відповідачем не надано суду вироку суду щодо визнання позивача винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

З огляду на наведені норми законодавства та встановлені обставини, суд зазначає, що висновки відповідача, які стали підставою для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби, щодо вступу позивача у неділові стосунки з ОСОБА_7, отриманні від нього неправомірної вигоди є передчасними, оскільки відповідач не отримав вироку суду щодо визнання ОСОБА_2. винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а отже, станом на час розгляду справи, позивач вважається невинуватим у вчиненні злочину та не може бути на цій підставі звільнений зі служби.

Суд також вказує, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження факту набуття суспільного резонансу щодо вказаної події, за якою ОСОБА_2 повідомлено про підозру та негативного впливу вказаної події на формування громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності поліції, рівня довіри населення до поліції. Подія, обставини якої встановлюються в рамках кримінального провадження, щодо вступу ОСОБА_2 у неділові стосунки з ОСОБА_7 та отримання неправомірної вигоди, відбулася у приміщенні Іванівського ВП, де передбачений пропускний режим, що унеможливлює вільний доступ необмеженого кола осіб до вказаного приміщення. Відповідач не надав доказів висвітлення вказаної події у ЗМІ.

Таким чином, суд вважає недоведеною відповідачем ані у висновку службового розслідування, ані під час розгляду справи зазначену вище підставу для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на постанову Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 815/4463/17, оскільки з огляду на вказане судове рішення, в рамках розгляду справи № 815/4463/17 було встановлено, що позивач, як черговий слідчий, який прибув на місце ДТП не виконав свої безпосередні службові обов’язки та в подальшому вимагав неправомірну вигоду, тоді як в рамках розгляду даної справи суд не встановив факту невиконання позивачем службових обов’язків та інкримінований дисциплінарний проступок базується саме на отриманні неправомірної вигоди, що як вказано вище судом має бути встановлено в рамках кримінального провадження.

Щодо висновків відповідача у висновку службового розслідування з приводу невиходу ОСОБА_2 на службу 29.11.2017 року до Іванівського ВП без поважних причин, суд зазначає наступне.

З огляду на журнал обліку прибуття, убуття керівного складу, ОСОБА_2 перебував на службі 24.11.2018 року (відповідальний), 28.11.2018 року (по місцю мешкання), 30.11.2018 року (по місцю мешкання).

29.11.2018 року ОСОБА_2 був відсутній на службі.

З огляду на пояснення позивача під час службового розслідування від 04.12.2017 року, він відмовився надавати пояснення за фактом надзвичайної події, що мала місце 24.11.2017 року згідно зі ст. 63 КУ. Відповідно до доповнень до пояснень, позивач під час службового розслідування з приводу невиходу на службу 29.11.2017 року пояснив, що був впевнений в тому, що перебуває з 25.11.2017 року у відпустці за 2017 рік за рапортами, які 22.11.2017 року передав провідному інспектору СКЗ ОСОБА_8 для передачі до УКЗ ГУ НП в Одеській області. Після того, як 29.11.2017 року йому ввечері зателефонувала ОСОБА_8 та повідомила, що його виключено з наказу, позивач з 30.11.2017 року постійно перебував на службі.

Суд встановив, що 29.11.2017 року ОСОБА_8 складено акт № 49/3-3066 про відсутність на службі з 09.00 год. 29.11.2017 року до 18.15 год. 29.11.2017 року підполковника поліції ОСОБА_2, заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу ГУ НП в Одеській області. Причиною відсутності є подача ОСОБА_2 рапорту щодо надання йому частини чергової відпустки за 2017 рік з 25 листопада 2017 року, який датований 22.11.2017 року та наданий до УКЗ ГУНП в Одеській області 23.11.2017 року.

Суд встановив, що 22.11.2017 року позивач склав на адресу начальника ГУ НП в Одеській області генерала поліції третього рангу ОСОБА_6 рапорти про надання йому частини щорічної чергової відпустки за 2016 рік та за 2017 рік. На кожному рапорті наявна резолюція начальника Іванівського ВП «Згоден». Також, з огляду на рапорти, вбачається, що вони зареєстровані в УКЗ ГУНП в Одеській області 30.11.2017 року та містять резолюцію начальника ГУ НП в Одеській області «Заперечую».

Відповідно до листа від 30.11.2017 року № 9/7959 Управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області направило на адресу начальника Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області рапорти підполковника поліції ОСОБА_2, заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції ГУНП, щодо надання щорічної чергової відпустки.

При цьому, допитана у якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що рапорти передала до УКЗ ГУНП в Одеській області 23.11.2017 року після закінчення робочого дня та залишила інспектору Лепесі В.А. Причини з яких рапорти не було зареєстровано до 30.11.2017 року їй невідомі.

Тобто, з огляду на наведені судом обставини, позивач 22.11.2017 року за два дні до події, яка стала підставою для повідомлення йому про підозру у вчиненні злочину, звернувся до керівництва ГУ НП в Одеській області з рапортами про надання частини щорічної відпустки з 25.11.2017 року. Матеріалами справи підтверджено, що безпосередній керівник позивача начальник Іванівського ВП погодив рапорти на відпустку. Начальник ГУ НП в Одеській області ОСОБА_6 розглянув вказані рапорти лише 30.11.2017 року, тобто вже на наступний день після того, як позивач 29.11.2017 року не вийшов на службу.

Суд враховує доводи представника відповідача, що позивача не було ознайомлено з наказом про надання йому частини невикористаної чергової щорічної відпустки у відповідності до поданих рапортів, проте, оскільки ОСОБА_2 було відмовлено у наданні відпустки лише 30.11.2017 року, 29.11.2017 року у нього не було жодних підстав вважати, що йому відмовлено у наданні відпустки.

Суд зазначає, що з огляду на відповідь ГУ НП в Одеській області від 05.10.2018 року № 9/187аз на адвокатський запит представника позивача, у період з 20 листопада по 02 грудня 2017 року начальник Головного управління Національної поліції в Одеській області генерал поліції третього рангу ОСОБА_6 перебув на лікарняному, у зв’язку із чим був відсутній на службі.

Представник відповідача під час розгляду справи не надав пояснень яким чином начальник ГУ НП в Одеській області, перебуваючи на лікарняному та будучи відсутнім на службі, розглянув рапорти позивача.

Крім цього, рапорт начальника Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 щодо невиходу позивача на службу 29.11.2017 року, який спрямований на адресу начальника ГУНП в Одеській області, зареєстрований в УДЗ ГУНП в Одеській області 14.12.2017 року, а в управлінні кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області 18.12.2017 року та не містить дати складання вказаного рапорту.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача з приводу того, що згідно з графіком чергових відпусток на 2017 рік ОСОБА_2 мав право на відпустку у вересні 2017 року, оскільки наявність такого графіку не позбавляє права позивача звертатися з рапортами про надання відпустки в інші періоди.

Таким чином, суд зазначає, що висновки відповідача щодо невиходу ОСОБА_2 на службу без поважних причин 29.11.2017 року, на думку суду, з урахуванням несвоєчасного розгляду рапортів про надання відпустки начальником ГУ НП в Одеській області, попереднього погодження рапортів начальником Іванівського ВП,є помилковими, оскільки у позивача були відсутні підстави вважати, що йому відмовлено у наданні частини щорічної чергової відпустки.

Суд зазначає, що позивач дійсно був відсутній на службі 29.11.2017 року, хоча й не був ознайомлений з наказом про надання йому відпустки, проте, враховуючи порушення, що допущені відповідачем, суд вважає, що така відсутність на службі не може бути підставою для звільнення позивача зі служби, оскільки звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу. Суд не встановив під час розгляду справи, що позивач умисно ухилився від виходу на службу 29.11.2017 року, а сам невихід мав місце через необізнаність позивача з відмовою йому у наданні відпустки, що додатково підтверджується актом № 49/3-3066.

Таким чином, суд вважає, що застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби поліції є неспівмірним вчиненому позивачем дисциплінарному проступку, що виявився у невиході ОСОБА_2 на службу 29.11.2017 року.

Щодо посилання позивача та його представника на факт порушення відповідачем ч. 1 ст. 104 ЗУ «Про Національну поліцію» та ст. 39 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у зв’язку із неотриманням погодження Одеської обласної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України щодо звільнення ОСОБА_2 зі служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 104 ЗУ «Про Національну поліцію», для захисту своїх прав та законних інтересів працівники поліції можуть утворювати професійні об’єднання та професійні спілки відповідно до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Професійні спілки поліції здійснюють свої повноваження із урахуванням обмежень, що накладаються на працівників поліції цим Законом. Професійним спілкам працівників поліції та їх членам заборонено організовувати страйки або брати в них участь.

У разі створення в Центральному органі управління поліції Колегії до її персонального складу має бути включений представник всеукраїнського об’єднання профспілок працівників поліції, обраний зазначеним об’єднанням.

Тобто, ЗУ «Про Національну поліцію» прямо передбачено, що професійні спілки здійснюють свої повноваження із урахуванням обмежень, що передбачені цим Законом.

Приписами ст. 39 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі, якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору дає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів профспілки згідно зі статутом.

Орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, дозвіл на його звільнення дає той профспілковий орган, до якого звернувся роботодавець.

Рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обгрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обгрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Суд зазначає, що положення статті 39 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» регулюють порядок розірвання трудового договору роботодавця з працівником та не стосується порядку звільнення зі служби працівників поліції за вчинення дисциплінарного проступку.

Частина 2 статті 19 ЗУ «Про Національну поліцію» чітко передбачає, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Таким чином, ЗУ «Про Національну поліцію» чітко визначає, що притягнення поліцейських дот дисциплінарної відповідальності здійснюється виключно у відповідності до приписів Дисциплінарного Статуту, а отже, і у випадку звільнення позивача за вчинення дисциплінарного проступку відповідач повинен був керуватися виключно вимогами Дисциплінарного Статуту, яким не передбачено погодження звільнення особи зі служби в поліції за попереднім погодженням із профспілковою організацією.

Також, суд не приймає до уваги посилання представника позивача з приводу того, що начальник ГУ НП в Одеській області ОСОБА_6 не мав права затверджувати висновок службового розслідування, оскільки позивачу перед накладенням дисциплінарного стягнення не надали можливості надати пояснення, оскільки з огляду на матеріали службового розслідування, у позивача була можливість надати пояснення та він їх надав.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що вимоги позивача про визнання протиправними та скасування наказів № 4503 від 28.12.2017 року в частині притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, № 110 від 29.01.2018 року є обґрунтованими та такими, що належать до задоволення.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до ч.6 ст.7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі № 21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію», Законом України від 2 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР – 42946756).

Тобто, оскільки нормами Закону України «Про Національну поліцію» не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, суд згідно з положеннями ст.9 КАС України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Згідно з ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки, суд зробив висновок, що оскаржувані накази є протиправними, то вимога позивача про поновлення на роботі є, також, обґрунтованою та такою, що належить до задоволення. При цьому суд зазначає, що відповідно до наказу № 334 о/с від 05.03.2018 року на посаду, яку займав позивач до звільнення призначено капітана поліції ОСОБА_10, проте, оскільки суд зробив висновок, що звільнення позивача є протиправним, ОСОБА_2 має бути поновлений на посаді, яку займав до звільнення.

Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч.1 ст.94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799, визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Відповідно до п.4 Розділу 1 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799, грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.

Згідно з п.15 Розділу 1 зазначених Порядку та умов при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду.

Відповідно до п.6 Розділу 3 вказаних Порядку та умов поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв’язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Згідно з правовим висновком зазначеним у постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Крім того, відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Суд встановив, що згідно з довідкою від 06.09.2018 року № 890 середньомісячне грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням за листопад 2017 року та грудень 2017 року склало відповідно 10303,93 грн. та 7998,12 грн. (нараховане грошове забезпечення).

Тобто, згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячне грошове забезпечення позивача складало (10303,93грн. + 7998,12 грн.) : 2 місяці = 9151, 03 грн., середньоденне грошове забезпечення позивача складало (10303,93грн. + 7998,12 грн.) : 61 дні = 300,03 грн., з урахуванням належних до сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Згідно з розрахунком норми тривалості робочого часу кількість календарних днів у період з 29 січня 2018 року по 11 лютого 2019 року (час вимушеного прогулу) складає 378 дні.

Таким чином, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з ГУ НП в Одеській області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 січня 2018 року по 11 лютого 2019 року у розмірі 113411,34 грн. (300,03 грн. х 378 дні) з урахуванням належних до сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Відповідно до п.п.2-3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тобто, суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення в частині поновлення підполковника поліції ОСОБА_2 на роботі на посаді заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_2 середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9151 грн. 03 копійки. з урахуванням належних до сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд робить висновок, що адміністративний позов ОСОБА_2 належить до задоволення.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 173-183, 192-228, 243, 245, 246, 250, 262, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_5, про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 28.12.2017 року № 4503 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області» в частині звільнення зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) Закону України «Про Національну поліцію» підполковника поліції ОСОБА_2.

Скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29.01.2018 року № 110 о/с в частині звільнення зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_2, заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, з 29 січня 2018 року.

Поновити підполковника поліції ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_2 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 29 січня 2018 року по день ухвалення рішення суду у розмірі 113 411 (сто тринадцять тисяч чотириста одинадцять) грн. 34 копійки з урахуванням належних до сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення підполковника поліції ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Іванівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_2 середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9 151 (дев’ять тисяч сто п’ятдесяти однієї) грн. 03 копійок з урахуванням належних до сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П’ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач – ОСОБА_2 (67220, Одеська обл., Іванівський р-н., с. Конопляне, вул. 30-річчя Перемоги, 22-а, ІПН НОМЕР_1).

Відповідач – ОСОБА_6 управління Національної поліції в Одеській області (65000, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 12, код ЄДРПОУ 40108740).

Третя особа – ОСОБА_10 (67400, Одеська область, м. Роздільна, вул. Червоноармійська, 5).

Повний текст рішення складений та підписаний судом 20.02.2019 року.

Суддя Н.В. Бжассо

.