Рішення № 79961548, 20.02.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №200/24271/15ц

Провадження №2/200/329/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И

10 січня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді – Єлісєєвої Т.Ю.

при секретарі – Кузьминій С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

09.11.2015 року позивач звернувся до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 16 серпня 2007 р. між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №ML-302/287/2007, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 82 500 швейцарських франків, зі строком до 16.08.2027 р., зі сплатою плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб в гривні, що розміщені в Банку на строк в 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором №ML-302/287/2007 від 16.08.2007 р. станом на 13.10.2015 р. у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за договором, а саме: за кредитом – 68 876,85 швейцарських франків, що еквівалентно 1 563 924,64 грн. за офіційним курсом НБУ на 13.10.2015 року, за відсотками – 10 965,70 швейцарських франків, що еквівалентно 248 988,28 грн. грн. за офіційним курсом НБУ на 13.10.2015 року, а всього 79 842,55 швейцарських франків, що еквівалентно 1 812 912,92 грн. за офіційним курсом НБУ на 13.10.2015 року.

Відповідач не визнав позов та 23.05.2018 року надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач не довів наявності заборгованості за кредитним договором, не підтвердив правильність розрахунку належними доказами, у зв’язку з чим неможливо встановити чи заявлені позовні вимоги в межах строку позовної давності. Так, позовна давність застосовується у даному випадку відносно кожного платежу за графіком. Відтак, позивач мав надати первині документи на підтвердження порушення зобов’язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ від 27.01.2016 року по справі №6-990цс15. Позивач вимагає дострокового виконання зобов’язання в цілому, однак відповідач не отримував відповідної письмової вимоги, передбаченої умовами кредитного договору. У письмовому повідомленні банк мав вказати на яке число позичальник був зобов’язаний достроково повернути кредит, визначити суму кредиту, відсотків, комісії, що підлягають поверненню. Таким чином, у відповідності до положень ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» строк добровільного виконання зобов’язання за кредитним договором не сплинув, тому звернення з позовом до суду є передчасним. Також, заперечення відповідача ґрунтувались на відсутності в матеріалах справи ліцензії банку на здійснення валютних операцій.

12.06.2018 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, до якої позивачем долучено детальний розрахунок заборгованості, виписки по рахункам відповідача, банківську ліцензію на спростування доводів відповідача.

В судове засідання представник позивача не з'явився, до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, в задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 16 серпня 2007 р. між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №ML-302/287/2007, за умовами якого позивач зобов'язується надати відповідачу кредит в розмірі 82 500 швейцарських франків строком користування до 16.08.2027 р. та за умови сплати плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99% річних та FIDR.

Відповідно до п.1.5.1 кредитного договору, повернення відповідної частини кредиту та сплата відсотків здійснюється позичальником щомісяця у розмірі платежу та не пізніше дати платежу, шляхом внесення готівки у касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.

Частиною першою кредитного договору визначено, що поточний рахунок позичальника є наступним 26203201586590.

Відповідно до п.1.9.1 кредитного договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов’язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових зобов’язань та інших зобов’язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3.7 та ст.3 цього договору) та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору іпотеки (майнової поруки), та/чи договору поруки. При цьому, виконання боргових зобов’язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 днів з дати одержання відповідної вимоги.

11.07.2014 року позивачем складено досудову вимогу на ім’я відповідача, у якій банк вимагає дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі, а саме: сплати суми кредиту в розмірі 68876,85 шв.франків, відсотків за користування кредитом в розмірі 2631,76 шв.франків та пені в розмірі 158,21 грн. В досудовій вимозі зазначено, що кошти позичальник має сплатити на рахунок №26200201586590. Позивачем не надано розрахункового документу відповідного поштового відділення, який підтверджує надіслання листа з вимогою на адресу відповідача, не надано доказів отримання досудової вимоги відповідачем. Позивачем надано копію опису вкладення в цінний лист на ім’я отримувача ОСОБА_1

Відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, поштове відправлення з оголошеною цінністю - реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником. Реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку. Рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку. Послуги поштового зв'язку оплачуються під час їх замовлення, якщо інше не передбачено відповідним договором, у національній валюті за діючими тарифами.

Відповідно до п.6.3 кредитного договору, всі повідомлення, які направляються сторонами одна одній у відповідності до цього договору, повинні бути складені у письмовій формі і будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або кур’єром за місцезнаходженням відповідної сторони.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, позивач мав надати докази надіслання досудової вимоги рекомендованим листом, відповідно до умов укладеного між сторонами договору, таким доказом відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку є розрахунковий документ.

За відсутності таких доказів та за відсутності поштового повідомлення з відомостями щодо вручення рекомендованого листа, суд приходить до висновку про недоведеність факту надіслання досудової вимоги відповідачу.

Позивачем також надано наступні виписки з особових рахунків ОСОБА_1:

-за рахунком №223890001663 за період з 01.01.2011 р. по 04.06.2018 р.;

-за рахунком №22389201586590 за період з 16.08.2007 р. по 31.12.2010 р.;

-за рахунком №22377901586590 за період з 01.01.2011 р. по 03.06.2018 р.;

-за рахунком №223300001632 за період з 01.01.2011 р. по 03.06.2018 р.;

-за рахунком №22334201586590 за період з 01.01.2011 р. по 03.06.2018 р.;

-за рахунком №22334201586590 за період з 16.08.2007 р. по 31.12.2010 р.;

-за рахунком №22337201586590 за період з 16.08.2007 р. по 31.12.2010 р.;

-за рахунком №22399901586590 за період з 01.01.2011 р. по 03.06.2018 р.;

-за рахунком №22389201586590 за період з 01.01.2011 р. по 03.06.2018 р.

В цей же час, жоден із вказаних рахунків не пов’язаний із виконанням позичальником зобов’язань за кредитним договором, оскільки наведеними вище умовами кредитного договору визначено конкретний поточний рахунок позичальника, який відкривається банком для здійснення платежів позичальником – 26203201586590.

По вказаному поточному рахунку №26203201586590 банком виписки не надано, як і не надано доказів того, що рахунки за №№223890001663, 22389201586590, 22382201586590, 22377901586590, 223300001632, 223342015866590, 22334201586590, 22337201586590, 22399901586590, 22389201586590 мають відношення до кредитного договору №ML-302/287/2007 від 16.08.2007 року.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових доказів, електронних, висновків експертів.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що право кредитора вимагати дострокового повернення кредиту наступає у разі прострочення позичальником повернення чергової частини кредиту, тому позивач повинен був надати суду докази у підтвердження даних обставин, а також довести розмір заборгованості, яку просить стягнути з відповідачів.

Частиною 2 статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Водночас, в матеріалах справи у якості підтвердження неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору наявний лише розрахунок заборгованості за кредитним договором № ML-302/287/2007 від 16.08.2007 року по клієнту ОСОБА_1 ( 0586590) станом на 13.10.2015 року, згідно якого залишок заборгованості за кредитом – 68 876,85 швейцарських франків, сума відсотків (несплачені відсотки за користування кредитом) за період з 24.09.2014 року по 13.10.2015 року – 10 965,70 швейцарських франків, загальна сума заборгованості 79 842,55 швейцарських франків.

Наданий позивачем до суду, разом із відповіддю на відзив, розрахунок заборгованості виконаний станом на 04.06.2018 року, а не на 13.10.2015 року, містить іншу суму заборгованості за відсотками за період з 16.02.2014 року по 03.06.2018 року в розмірі 26 842,36 шв.франків, при цьому позовні вимоги банком не уточнювались та не збільшувались. У вказаному розрахунку позивачем лише констатується сума боргу кредитом та відсотками без наведення їх складових помісячно згідно графіку погашення кредитної заборгованості.

Враховуючи, що позивачем не надано виписки по рахунку №26203201586590, неможливо встановити факт порушення зобов’язання відповідачем та розмір боргу.

Крім того, за умовами п. 3 кредитного договору № ML-302/287/2007 від 16.08.2007 року сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитними коштами застосовується плаваюча процентна ставка (фіксований відсоток + FIDR).

Відповідно до пп. 1.4.1.1.2 - 1.4.1.1.5 кредитного договору для розрахунку процентної ставки за користування кредитними коштами використовується Плаваюча процентна ставка, проценти за користування Кредитом розраховується як FIDR + Фіксований відсоток з розрахунку Річної бази нарахування процентів. Плаваюча процентна ставка за користування Кредитом впродовж першого року дії Кредитного договору підлягає коригуванню після перебігу 11 (одинадцятого) календарного місяця, починаючи з дати укладення Кредитного договору. Плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов цього договору в перший Банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення 11/12 (одинадцяти/дванадцяти) місячного періоду дії попередньої Плаваючої процентної ставки з зазначених дат, проценти нараховуються виходячи із ставок FIDR (фактично діюча на дату коригування).

Проте, з наявних в матеріалах справи доказах, неможливо встановити, за якою відсотковою ставкою нараховувалась заборгованість за кредитним договором, оскільки відсутні відомості про розмір плаваючої частини відсоткової ставки за період з моменту укладення кредитного договору по дату проведення позивачем розрахунку позовних вимог.

Таким чином, оцінюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд вважає його неналежним доказом, так як він не містить всієї необхідної інформації для встановлення розміру нарахованої заборгованості, зокрема, розміру процентної ставки за якою здійснювався розрахунок щомісячних процентів.

Розрахунок заборгованості, виконаний позивачем станом на 04.06.2018 року містить розмір відсоткової ставки, однак виконаний за інші періоди нарахування, які не входять до пред’явлених позовних вимог, тому судом до уваги не береться.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Рішенням у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., (серія A № 140) ЄСПЛ зазначив, що якщо правила прийнятності та допустимості доказів встановлюються національним законом, національні суди мають обов'язок оцінювати ці докази та їхню природу у спосіб, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції та з дотриманням вимог національного законодавства.

Рішенням у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 по кредитним зобов'язанням, а відтак, суд не має законних підстав для стягнення з останнього заборгованості за кредитним договором.

Крім того, судом встановлено, що у відповідності до п. 1.9.1 Кредитного договору № ML-302/287/2007 від 16.08.2007 року Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому, або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником та\або Поручителем, та/або Майновим поручителем своїх боргових та інших зобов’язань за кредитним договором ( в тому числі, але не виключно встановлених п.2.3.7 та ст. 3 цього Договору) та/або умов Договору іпотеки, та/або умов Договору іпотеки ( майнової поруки), та/чи договору поруки ( надалі – Вимога). При цьому виконання боргових зобов’язань повинно бути проведено Позичальником протягом 30

(тридцяти) календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги.

Таким чином, позивач набуває право вимагати від відповідача виконання зобов'язання, що виникає з Кредитного договору за умови, якщо в установлений договором строк відповідачем повністю або частково не будуть виконані зобов'язання, а також за умови обов'язкового направлення відповідачу повідомлення з вимогою виконати зобов'язання в цілому, або в тій чи іншій його частині.

Отже, сторони в договорі визначили порядок, відповідно до якого у відповідача виникає обов'язок дострокового повернення залишку неповернутої суми кредиту.

При цьому, можливість врегулювання на власний розсуд своїх правовідносин у цій частині відповідає положенням ст. 7-8 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі доказів, наявних в матеріалах справи, судом встановлено, що позивачем 16.07.2014 року було складено вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості, однак докази її надіслання та отримання позичальником відсутні.

Отже, звернення позивача до суду з вимогами про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором є передчасним, оскільки позивач не дотримався встановленого кредитним договором та ст. 1050 ЦК України порядку, за умови недотримання якого в позичальника виникає обов'язок дострокового повернення боргу.

У зв'язку із цим, суд приходить до висновку, що у відповідача зобов'язання з дострокового виконання кредитного договору не виникли.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року по справі №6-2457цс16

У п. 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5, роз'яснено, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Позивачем надано до суду копію банківської ліцензії №191 від 08.11.2006 року та дозвіл №191-1 від 08.11.2006 року, відповідно якого банк має право на операції з валютними цінностями, зокрема, ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Отже, доводи відповідача щодо відсутності у позивача ліцензії на здійснення відповідних фінансових операцій спростовуються матеріалами справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи, що позивач не дотримався договірного порядку повідомлення позичальника про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту та сплати відсотків, термін дії кредитного договору до 16.08.2027 року не настав, а факт порушення зобов’язання відповідачем не доведений належними доказами, розрахунок заборгованості виконаний такий чином, що неможливо його перевірити, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір, понесений позивачем при поданні позову до суду, відшкодуванню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.12, 76, 78, 81, 83, 265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Судовий збір, понесений позивачем при поданні позову до суду – не відшкодувати.

Рішення може бути оскаржено сторонами шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т.Ю. Єлісєєва