Рішення № 79954200, 19.02.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 лютого 2019 року Справа № 280/18/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., при секретарі Серебрянниковій О.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, код ДРФО НОМЕР_1)

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546 )

про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

03 січня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу №ЗП 2200/315/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04.12.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ФОП ОСОБА_1 та ще 5 фізичними особами було укладено договори цивільно-правового характеру, за умовами яких виконавці фізичні особи зобов'язуються виконати роботи в обсязі і на умовах передбачених даними договорами, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити дані послуги. Посилається на приписи Цивільного кодексу України та вважає, що сторони договору мають право врегулювати в договорі свої відносини так, як вони вважають за потрібне. В ході проведення контрольного заходу відповідачем встановлено, що протягом 2018 року таких осіб було допущено без укладання трудового договору, що порушує вимоги ч. З ст. 24 КЗпП України та зобов'язано усунути такі: не допускати порушення вимог ч.З ст. 24 КЗпП України - під час оформлення трудових відносин вживати заходів щодо укладання трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у відповідність до вимог чинного законодавства. Позивач зазначає, що його завчасно не було повідомлено про дату і час розгляду справи на 04 грудня 2018 року, чим практично позбавлено позивача права бути присутнім при розгляді справи, надавати пояснення, докази, тощо. Оскільки висновки відповідача, про які зазначено в акті перевірки, зроблено без урахування всіх істотних обставин, справа про накладення штрафу розглядалася за відсутності позивача, тому винесена постанова про накладення штрафних санкцій є протиправною та підлягає скасуванню з приведених вище підстав. Крім того, протокол про адміністративне правопорушнення №ЗП2200/315/АВ/П/ПТ від 13.11.2018 за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення винесений відповідачем відносно позивача скасований, на підставі Постанови Токмацького районного сду Запорізької області по справі №328/201/19 3/328/71/19 від 01.02.2019, яка набрала законної сили 11.02.2019. Просить суд позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 08.01.2019 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін. Розгляд справи призначено на 06.02.2019 о 12 год. 00 хв. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву та пояснення відповідно.

Представник відповідача 25.01.2019 через канцелярію суду (вх. №3215) надав відзив у якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на правомірність висновків акту перевірки та постанови. В обґрунтування законності прийнятої постанови про накладення штрафу відповідач посилається на те, що в ході інспекційного відвідування встановлено, що у позивача існують випадки укладання цивільно-правових договорів, що мають ознаки трудових договорів. В даному випадку інспектором праці оцінювалась не форма договорів, а наявність фактичних трудових відносин між позивачем і зазначеними фізичними особами. Також звертає увагу суду на те, що дані договори не визнавались Головним управлінням незаконними або нечинними, зважаючи на те, що такі дії не входять до кола повноважень відповідача, не здійснювалось відповідачем і тлумачення наданих позивачем під час невиїзного інспектування договорів, а було лише проаналізовано характер відносин, які виникли між позивачем та вищезазначеними особами, на основі наданих позивачем документів та зроблено відповідні висновки. Наявність ознак трудового договору в договорах цивільно-правового характеру, на думку відповідача, є підставою для визнання таких договорів трудовими, оскільки зміст переважає над формою. Аналізом наданих договорів підряду встановлено, що зазначені у договорах професії передбачені Класифікатором професій ДК 003:2010, зазначені види робіт свідчать про процес праці, що притаманне трудовим відносинам. Зазначені дії, є процесом праці, а не його результтатом. Тобто йдеться про підміну трудових договорів цивільно-правовими. Таким чином, позивачем порушено приписи ст. 24 КЗпП України, а саме не оформлено належним чином трудові відносини з ОСОБА_2 - по цивільно-правовим договорам № 18 від 12.02.2018 та № 28 від 14.05.2018; з ОСОБА_3 по цивільно-правовим договорам № 16 від 12.02.2018 та № 26 від 07.05.2018; з ОСОБА_4 по цивільно-правовим договорам № 17 від 12.02.2018 та № 27 від 14.05.2018; з ОСОБА_5 по цивільно- правовим договорам № 21 від 12.02.2018, № 24 від 12.03.2018 та №31 від 14.05.2018; з ОСОБА_6 по цивільно-правовим договорам № 20 від 12.02.2018 та №30 від 12.02.2018 №30 від 14.05.2018 шляхом укладення трудового договору у відповідності до ст. 24 КЗпП України. Відповідач також зазначив, що про розгляд справи позивача повідомлялося, що підтверджується повідомленням та копією фіскального чеку про розгляд справи від 27.11.2018.

У судове засідання представник позивача не з'явився, через канцелярію суду (вх. №4891) подав заяву про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження. На задоволенні позовних вимог наполягає.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, через канцелярію суду (вх. №4892) подав заяву про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження. Проти позовних вимог заперечує.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

На підставі інформації отриманої від Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 30.05.2018 вх. №6306-08 про роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів, 07.11.2018 Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області видано наказ № 1875 про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у термін до 13.11.2018. На підставі наказу оформлено направлення від 07.11.2018 №991 на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування. Під час заходу державного нагляду перевірялося наступне: оформлення трудових відносин, укладання трудових договорів; додержання мінімальних гарантій в оплаті праці та строків виплати заробітної плати; праця неповнолітніх.

У період з 12.11.2018 по 13.11.2018 інспектором праці Головною Управління Держпраці у Запорізькій області Данілевською Г.В. було проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

За результатами перевірки Позивача, 13 листопада 2018 року складено Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ЗП 2200/315/АВ, в якому зазначено детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну норму законодавст ва, а саме порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Актом встановлено, що на протязі 2018 року 5 осіб було допущено до роботи без укладання трудового договору: ОСОБА_2 прийняв на себе зобов'язання з виконання зварювальних робіт на сонячній електростанції ТОВ «Токмак Солар Кнерджі» за допомогою зварювального інвертора «Дніпро - М» ММА САБ-258; ОСОБА_3 прийняла на себе зобов'язання надати послуги по складанню кошторисної документації - по виконанню будівництва 6 пусковою комплексу) сонячної електростанції Запорізька область, м. Токмак, вул. Гоголя (в районі будинку 207): заземлення; котловани під КТП; по виконанню будівництва 4 пускового комплексу сонячної електростанції Запорізька область, м.Токмак, вул. Гоголя (в районі будинку 207): заземлення; котловани під КТП; ОСОБА_4 прийняв на себе зобов'язання надати послуги з управління та обслуговування сваєбійного обладанння НRЕ 1000 на об'єкті сонячній електростанції ТОВ «Токмак Солар Енерджі» за адресою м.Токмак, вул. Гоголя (в районі будинку 207); ОСОБА_5 прийняв на себе зобов'язання виконати роботи на сонячній електростанції ТОВ «Токмак Солар Енерджі»: перенос полікристалічних кремнієвих фотогальванічних елементів 310 Вт; доопрацювання траншеї вручну; засипка вручну траншей; риття вручну траншей; виконання підсобних робіт на будівельному майданчику; ОСОБА_6 прийняв на себе зобов'язання виконати роботи па сонячній електростанції ТОВ «Токмак Солар Енерджі»: демонтаж та встановлення полікристалічних кремнієвих фотогальванічних елементів 310 Вт; доопрацювання траншеї вручну; засипка вручну траншей; послуги з технічного обслуговування мереж електропостачання та електрообладнання.

З цими особами укладені цивільно - правові договори, як з Виконавцями та Замовником.

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що за дорученням замовника виконавець зобов'язується на свій ризик, самостійно організовувати виконання роботи (надання послуги) в обсязі і на умовах передбачених договором, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити винагороду. Підставою для підтвердження виконання за такими договорами є підписаний Акт прийому - передачі виконаних робіт. Факт оплати за виконані роботи - прибутковими і видатковими касовими ордерами. Також в договорах зазначено, що виконавець несе матеріальну відповідальність.

На думку відповідача, зазначені види робіт свідчать про процес праці, що притаманне трудовим відносинам. Зазначені дії є процесом праці, а не його результатом.

22.11.2018 Головним управлінням Держпраці в Запорізькій області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу №ЗП2200/315/АВ/П/ПТ/ТД-ФС.

15.11.2018 ФОП ОСОБА_1 направило на адресу Головного управління Держпраці в Запорізькій області зауваження на акт інспекційного відвідування від 06.03.2018 №15/4.1-11. 04.12.2018 заступником начальника Головного управління Держпраці в Запорізькій області прийнято постанову про накладення штрафу №ЗП2200/315/АВ/П/ПТ/ТД-ФС у відповідності до п. 8. Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 та накладено штраф у сумі 558450,00 грн. на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, Кодекс законів про працю України та стаття 53 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26 квітня 2017 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення).

Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В цьому випадку Головне управління Держпраці у Запорізькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - «Порядок № 295»), Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 № 509.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-V (далі Закон №877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 (далі Порядок №295).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V від 05.04.2007 (далі за текстом Закон №877-V) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно ч. 4 ст. 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються, в т.ч., органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені в пункті 5 Порядку №295, відповідно до якого інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.

Пунктом 19 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року /надалі - Порядок № 509/, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади .

Пунктом 3 Порядку № 509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу /пункт 8 Порядку № 509.

З 1 січня 2017 року збільшена фінансова відповідальність роботодавців за порушення законодавства з питань оплати праці з метою запобігання "тіньової" зайнятості, легалізації заробітної плати.

Так, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до ст. 265 Кодексу законів про працю України, згідно з якими, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

На підставі статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 1 січня 2018 року в Україні встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 3723,00 гривні.

Відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04.12.2018 за порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, у відповідності до ч. 2 ст. 265 КЗпП України застосував до ФОП ОСОБА_1 накладення штраф у розмірі 558450,00 грн.

Суд зауважує, що постанови про накладення штрафу за порушення вимог ст. 24 КЗпП України вносяться у разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Законодавством визначено фінансові санкції для роботодавців за порушення в оформленні трудових відносин з працівниками, метою винесення постанов є усунення конкретного виявленого порушення вимог трудового законодавства, які мають на меті забезпечення виконання вимог законів про працю та оплату праці, сплати до бюджету відповідних платежів.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 (№18 від 12.02.2018, №28 від 14.05.2018), ОСОБА_3М (№16 від 12.02.2018, №26 від 07.05.2018), ОСОБА_4 (№17 від 12.02.2018, №27 від 14.05.2018), ОСОБА_5 (№21 від 12.02.2018, №24 від 12.03.2018) ОСОБА_6 (№ 20 від 12.02.2018, №30 від 14.05.2018) як Виконавцями та ФОП ОСОБА_1, як Замовником, були укладені цивільно - правові договори про надання послуг (виконання робіт), зокрема, по складанню кошторисної документації по виконанню будівництва, управлінню та осблуговуванню обладнання, виконання підсобних робіт по будівельному майданчику, послуги з технічного обслуговування мереж електропостачання та електрообладнання, за умовами яких Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець бере на себе зобов'язання по завданню замовника надавати на умовах вказаного договору послуги (виконати роботи) в порядку, обсязі та на умовах, визначених цими Договорами.

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що за дорученням замовника виконавець зобов'язується на свій ризик, самостійно організовувати виконання роботи (надання послуги) в обсязі і на умовах передбачених договором, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити винагороду. Також встановлено, що послуги (роботи) за цими договорами надаються протягом терміну дії договорів, що свідчить про строковість та обмеженість в часі надання послуг. Таким чином, після виконання визначених робіт відносини між сторонами договору припинилися.

У договорах сторони погодили, що за виконану роботу (надану послугу) замовник сплачує виконавцеві винагороду згідно акту виконаних робіт.

Так, актами здавання-приймання виконаної роботи за цивільно-правовими договорами встановлено, що роботи виконано якісно і в повному обсязі та визначено конкретну суму винагороди за виконаний обсяг робіт. А відтак, оплачувався не процес праці, а її результати, які визначалися після закінчення робіт і складання актів здавання-приймання виконаної роботи, на підставі яких проводилася оплата.

Підставою для підтвердження виконання за такими договорами є підписаний Акт прийому - передачу виконаних робіт. Факт оплати за виконані роботи - прибутковими і видатковими касовими ордерами. Також в договорах зазначено, що виконавець несе матеріальну відповідальність. Відповідно до умов договорів замовник та виконавець встановлюють вартість виконання робіт (надання послуг) по даному договору та фіксують у актах передачі-приймання робіт.

Виконання вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі робіт за цивільно - правовим договором, з яких вбачається, що вказаними особами фактично виконані роботи (надані послуги) згідно з цивільно-правового договору.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення законодавства з боку позивача, суд зауважує, що договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому, слід розрізняти особливості цих договорів.

Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, укладення окремого договору на виконання певної роботи, тобто, укладення цивільно-правової угоди, що регламентуються главою 16 Цивільного кодексу України, не суперечить діючому законодавству, так як в даному випадку, законодавець наділяє керівника (власника) підприємства правом вибору на укладення трудового договору з працівником відповідно до КЗпП України чи укладення цивільно-правової угоди на виконання певної роботи відповідно до ст. 208 ЦК України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд вважає за потрібне зазначити, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору-кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц.

Як слідує зі змісту цивільно-правових договорів, метою їх укладання є виконання її стороною певного визначеного обсягу робіт. Предметом договору є виконання конкретних послуг по організації забезпечення схоронності майна, охорони матеріальних цінностей власника від розкрадання; та із забезпечення і підтримки нормального безаварійного стану електрообладнання тощо.

У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору. Згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем суду не надано доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення цивільно-правових договорів.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статтей 902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши цивільно-правові договори, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у відповідних договорах.

На підтвердження виконання сторонами цивільно-правових договорів позивачем надано до позову акти здачі прийняття робіт, видаткові касові ордери.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доказів наявності у цивільно-правового договорів підряду ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом даного договору недійсним.

Враховуючи викладене, суд не вбачає в діях позивача щодо укладення з фізичними особами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 цивільно - правових договорів в порушення чинного законодавства України.

Враховуючи викладене, а також встановивши факт відсутності в діях позивача порушень ч. 3 ст. 24 КЗпП України, суд вважає, що накладення відповідачем позивача штрафу у розмірі 558450,00 грн. не може вважатись правомірним.

Щодо недотримання процедури накладення штрафу слід зазначити наступне.

Дослідивши додані відповідачем до відзиву на позов докази та позов позивача із доказами, суд дійшов висновку, що доводи позивача про розгляд 04.12.2018 справи про накладення на позивача штрафу за відсутності позивача через несвоєчасне його повідомлення знайшли свого відображення, виходячи з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509), який визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другоюстатті 265 Кодексу законів про працю Українита частинами другою - сьомоюстатті 53 Закону України "Про зайнятість населення".

Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Згідно з пунктами 6, 7, 8 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Аналіз цих норм законодавства свідчить, що ними встановлена чітка процедура та порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та механізм притягнення суб'єктів господарювання та роботодавців до відповідальності за виявлені порушення законодавства про працю. Підставою для прийняття контролюючим органом постанови про накладення штрафу є відповідний акт, який є носієм доказової інформації про виявлені порушення законодавства про працю.

Відповідачем була надана копія фіскального чеку, як доказ того, що відповідно до інформації з офіційного сайту «Відстеження Укрпошти» відправлення, рекомендований лист № 6909500191619 відправлено із м. Запоріжжя на адресу Позивача 27.11.2018 і отримано Позивачем (особисто) 28.12.2018, а саме після розгляду адміністративної справи.

Відповідачем у відзиві було зазначено, що повідомлення про розгляд справи направлялось листом з повідомленням про вручення, однак корінець повідомлення про вручення до суду не було надано.

Приведені вище докази підтверджують обставини, викладені позивачем щодо несвоєчасного повідомлення йому про дату і час розгляду справи у передбачені Порядком №509 строки та завчасно.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що справа про накладення на Позивача штрафу 04.12.2018 була розглянута без участі позивача, хоча згідно з пунктом 7 Порядку № 509 справа розглядається за участю представника субєкта господарювання або роботодавця щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого працівника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Згідно зі статтею 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та оцінці всіх фактів і обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в рішенні по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Таким чином, суд прийшов до думки, що висновки про порушення позивачем трудового законодавства, зроблені відповідачем в Акті, є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим спірне рішення контролюючого органу, прийняте відповідачем на підставі встановлених Актом порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 5584 гривні 50 копійок, що підтверджується квитанцією №18956886 від 03.01.2019.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву за позовною заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, код ДРФО НОМЕР_1) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546 ) про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546 ) про накладення штрафу №ЗП 2200/315/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04.12.2018.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546 ) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, код ДРФО НОМЕР_1) витрати на оплату судового збору в сумі 5584 (пять тисяч пятсот вісімдесят чотири) грн. 50 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 19.02.2019.

Суддя Р.В. Сацький