Рішення № 79954112, 19.02.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 р. м. Чернівці справа № 824/8/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач 1) та ОСОБА_2 (далі - позивач 2) звернулись до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач) в якому просять:

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, пенсію у розмірі, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 11 вересня 2018 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, пенсію у розмірі, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 11 вересня 2018 року.

04 січня 2019 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а також відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що вони є громадянами України та з 2001 року постійно мешкають у Державі Ізраїль. З 17 жовтня 2002 року позивачі перебувають на консульському обліку в посольстві України в Державі Ізраїль, що підтверджуються змістом доданих до позову копій закордонних паспортів. Необхідний для призначення пенсії трудовий стаж позивачі здобули на території України, тобто мають всі необхідні умови для призначення пенсії за віком. З метою призначення пенсії позивачі особисто звернулись до відповідача із заявами від 11.09.2018 року, проте відповідач відмовив у призначені пенсії у зв'язку з відсутністю реєстрації на території України за місцезнаходженням відповідача та відсутності міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем. У зв'язку з вищенаведеним, позивачі просять задовольнити позов в повному обсязі.

21 січня 2019 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надійшов відзив на позовну заяву.

В даному відзиві відповідач зазначив, що у зв'язку із виїздом позивачів на постійне місце проживання до Держави Ізраїль на теперішній час пенсія їм не може бути призначена. Питання призначення пенсій громадянам, які постійно проживають у Державі Ізраїль буде вирішуватися у разі прийняття Верховною Радою України проекту Закону про ратифікацію Угоди між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення. Також у відзиві зазначено, що під час перебування пенсіонерів за кордоном пенсія виплачується у тому разі, коли це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

З урахуванням наведеного відповідач вважає, що прийняті у відношенні позивачів рішення є правомірним та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

23 січня 2019 року судове засідання не відбулось у зв'язку із неявкою в судове засідання учасників справи. Розгляд справи перепризначено на 11 лютого 2019 року.

11 лютого 2019 року представник позивачів подав до суду заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

У судове засідання призначене на 11 лютого 2019 року відповідач не з`явився, явку представника не забезпечив, про підстави неприбуття не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату час та місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення повістки про виклик від 23 січня 2019 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Частиною 1 ст. 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Враховуючи приписи ст. ст. 194, 205 КАС України, суд вважає, що подання позивачем клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, а також неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, не є перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив на позовну заяву, дослідивши та оцінивши надані докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, є громадянином України та у 2001 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Докази, які містяться у справі вказують, що позивач до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю працював на території України.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, є громадянкою України та у 2001 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Докази, які містяться у справі вказують, що позивачка до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю працювала на території України.

11 вересня 2018 року позивач 1 та позивач 2 з метою призначення пенсії за віком особисто звернулися із заявою про призначення пенсії до Новодністровського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. До вказаної заяви додали : копію паспорта (оригінал був присутній при пред'явленні заяви), копію довідки про ідентифікаційний код (оригінал був присутній при пред'явленні заяви), копію довідки про зняття з реєстрації місця проживання (оригінал присутній при пред'явленні заяви) та 2 оригінали трудових книжок серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 (дана інформація підтверджується копіями заяв а.с. 39, 40)

21 вересня 2018 року листами №786/С11/12 та №787/С11/12 відповідач відмовив позивачам у призначені виплати пенсії, у зв'язку з відсутністю міждержавних домовленостей між Україною та Державою Ізраїль в галузі пенсійного забезпечення та документів, які підтверджують місце постійного проживання в Україні.

Оцінивши надані докази суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

Відповідно до приписів статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов'язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 51 цього Закону).

Конституційний Суд України в рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України. Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, а тому відмова відповідача у призначенні позивачам пенсії з підстав, викладених у листах №786/С11/12 та №787/С11/12 від 21 вересня 2018 року є протиправною, суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України № 1382-IV від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

Отже, право позивачів на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Враховуючи той факт, що на даний час позивачі не втратили громадянство України, вони мають право на призначення пенсії.

У п. 2.1 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого 25 листопада 2005 року Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року за № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 лютого 2005 року за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

- документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу);

- документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Відповідно до п. 2.22 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до пункту 2.9 зазначеного Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Враховуючи, що позивачі в порядку, визначеному Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та в спосіб, передбачений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, звернулися за призначенням пенсії, суд вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пенсія за віком повинна бути призначена з дня звернення до відповідача з відповідною заявою, а саме з 11 вересня 2018 року.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Оренбурзька, 7-А, м.Чернівці, 58022) - задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, пенсію у розмірі, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 11 вересня 2018 року;

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, пенсію у розмірі, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 11 вересня 2018 року.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 лютого 2019 року.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2)

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Оренбурзька, 7-А, м.Чернівці, 58022, ЄДРПОУ 40329345)

Суддя І.В. Маренич