Рішення № 79953652, 19.02.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2019 року Чернігів Справа № 620/245/19

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Зайця О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області (вул. Святомиколаївська, 114, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання відмови Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації щодо компенсації вартості на проїзд за 2018 рік протиправною та зобов'язання Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації виплатити компенсацію ОСОБА_1 за квитки на проїзд за 2018 рік, згідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в сумі 362 гривень 30 копійок.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що відмова УПСЗН Ріпкинської РДА у виплаті їй компенсації вартості проїзду за 2018 рік з підстав відсутності у місцевому бюджеті на 2018 рік видатків на зазначені цілі є протиправною, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання гарантій, взятих на себе державою по відношенню до визначеної категорії осіб.

УПСЗН Ріпкинської РДА, у встановлений судом строк, подано відзив на адміністративний позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначає, що з Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виключено абзаци 1, 2 пункту 13, відповідно до яких відшкодування вартості проїзду здійснювалося за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на підставі проїзних квитків, поданих управлінню соціального захисту населення. Крім того зазначив, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачена субвенція державного бюджету місцевим бюджетам на надання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а також відсутні будь-які нормативно-правові акти України, якими було б зобов'язано органи місцевого самоврядування прийняти відповідні місцеві програми щодо відшкодування проїзду за рахунок коштів місцевого бюджету.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, судом встановлено.

ОСОБА_1 є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням громадянки, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), серія НОМЕР_2 та вкладкою № НОМЕР_3 с до посвідчення категорії 1 серії НОМЕР_2 (а.с.19).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2018 позивач звернулась до УСЗН Ріпкинської РДА щодо виплати компенсації вартості квитків на проїзд (залізничним транспортом Київ-Трускавець та у зворотному напрямку) за 2018 рік.

Листом від 30.08.2018 № 05-10/3889 УСЗН Ріпкинської РДА відмовило позивачу у виплаті компенсації вартості квитків на проїзд з підстав, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" не передбачена субвенція державного бюджету місцевим бюджетам на надання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а органами місцевого самоврядування не прийняті відповідні місцеві програми (а.с.7).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Так, у відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).

Статтею 20 Закону № 796-XII встановлено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 1, зокрема, пунктом 19 передбачено безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та, відповідно до проїзних документів, у 2018 році залізничним транспортом здійснила проїзд з м. Києва до м. Трускавець та у зворотному напрямку (а.с.8).

У свою чергу, абзацами 1, 2 пункту 13 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 (у редакції до 26.10.2016) (далі - Постанова № 936), було передбачено, що відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку (без врахування пересадок) здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом та за місцем реєстрації громадян на підставі проїзних квитків, пред'явлених управлінню (відділу) праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міських, районних у містах рад. При цьому сума відшкодування вартості проїзду залізничним транспортом не повинна перевищувати вартості проїзду у плацкартному або купейному вагоні швидкого поїзду, а також у вагонах другого класу швидкісного поїзду.

Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 759 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 та від 14.05.2015 № 285" було внесено зміни до Постанови № 936, якими виключено абзаци 1 та 2 пункту 13, що встановлювали відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на підставі проїзних квитків, поданих управлінню соціального захисту населення.

При цьому суд враховує, що гарантоване право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, на компенсацію безплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад в повному обсязі визначено пунктом 19 частини 1 статті 20 Закону № 796-XII, а Закон України має вищу юридичну силу над постановою Кабінету Міністрів України, у зв'язку з чим громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1-ї категорії, гарантується відповідне право на відшкодування вартості проїзду.

Посилання відповідача на відсутність виділених з Державного бюджету України коштів, як на підставу невиконання покладеного на нього обов'язку щодо проведення компенсації вартості квитків за проїзд за 2018 рік, суд вважає необґрунтованими, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків, що узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Кечко проти України", "Бурдов проти Росії").

Така ж правова позиція і Конституційного Суду України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Неодноразово і Верховний Суд України у своїх рішеннях вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Отже враховуючи, що чинним законодавством України гарантовано право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, на компенсацію в повному обсязі, за рахунок державного бюджету, вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку один раз на рік, суд дійшов висновку про протиправність відмови УСЗН Ріпкинської РДА у виплаті ОСОБА_1 компенсації вартості проїзду за 2018 рік і задоволення позовних вимог у цій частині.

Разом з тим позовна вимога щодо зобов'язання УСЗН Ріпкинської РДА виплатити компенсацію ОСОБА_1 за квитки на проїзд за 2018 рік, згідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в сумі 362 гривень 30 копійок, підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитків на проїзд, до складу вартості проїзних документів включено, у тому числі, додаткові послуги: постільна білизна у сумі 60,00 грн. (у двох напрямках по 30,00 грн.).

У свою чергу, пунктом 2.53 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.2006 № 1196 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 04.04.2007 за № 310/13577 (далі - Правила № 1196) визначено, що під час оформлення проїзних документів квитковий касир або інший працівник, який одержує гроші під час розрахунку з пасажиром, повинен з'ясувати, чи згоден пасажир сплатити вартість за користування у вагоні постільними речами та інші послуги, що надаються суб'єктом господарювання. У разі сплати пасажиром за його власним бажанням у квитковій касі вартості користування постільними речами та іншими послугами, що надаються суб'єктом господарювання відповідна інформація зазначається у проїзному чи іншому документі.

Відповідно до пункту 10.2 Правил № 1196 повна вартість проїзду (вартість проїзду дорослого пасажира) в спальних вагонах та вагонах з сидячими нумерованими місцями поїздів прямого та місцевого сполучення складається з двох частин:

- квиток - частина вартості проїзду, змінювана залежно від категорії вагона та поїзда, що компенсує витрати на переміщення вагона;

- плацкарта - частина вартості проїзду, змінювана залежно від категорії вагона, поїзда, що компенсує витрати на підготовку в рейс та обслуговування вагона.

До складових вартості проїзного документа включається квиток, плацкарта, податок на додану вартість, страховий збір (страховий платіж), плата за продаж проїзного документа (комісійний збір) та може включатись за бажанням пасажира плата за користування комплектом постільних речей та інші послуги, що надаються суб'єктом господарювання.

Крім того, згідно з пунктом 37.1. Правил № 1196 пасажир має право, зокрема, на користування за окрему плату постільною білизною, матрацом, подушкою та ковдрою належної якості в усіх вагонах пасажирських та швидких поїздів (крім загальних вагонів).

З аналізу вищевикладеного суд дійшов висновку, що плата за постільну білизну та чай є додатковими послугами, які включаються до складових вартості проїзного документа за бажанням пасажира.

Однак суд вважає за необхідне зазначити, що законодавець не пов'язує компенсацію вартості проїзду залізничним транспортом із компенсацією витрат на придбання постільної білизни та чаю.

За таких обставин з вартості проїзних документів необхідно виключити вартість додаткових послуг: постільної білизни у сумі 60,00 грн. (у двох напрямках по 30,00 грн.) та задовольнити позовну вимогу про зобов'язання УСЗН Ріпкинської РДА виплатити ОСОБА_1 компенсацію за квитки на проїзд за 2018 рік, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", частково, а саме - у сумі 302,30 грн. (362,30 грн. - 60,00 грн.).

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, то вони не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) школи у даному випадку підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння їїзаподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами до неї (далі - постанова ПВСУ № 4 від 31.03.1995), звертає увагу судів на те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз. 1 п. 4, абз. 2 п. 5).

Зважаючи на наведене при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди слід встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди; протиправність діяння відповідача; наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача.

При цьому позивачем не надано доказів про встановлення причинного звязку між протиправними діями відповідача та моральними стражданнями позивача, також не надано доказів у чому полягає моральна шкода та чим керувався позивач, визначаючи саме такий розмір відшкодування.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації (вул. Святомиколаївська, 114, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000, код ЄДРПОУ 03196127) щодо компенсації вартості на проїзд за 2018 рік.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації (вул. Святомиколаївська, 114, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000, код ЄДРПОУ 03196127) виплатити компенсацію ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за квитки на проїзд за 2018 рік, згідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в сумі 302 гривень 30 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 19 лютого 2019 року.

Суддя О.В. Заяць