Рішення № 79896134, 06.02.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/87/18,

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2019 справа № 908/2056/18

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)

до відповідача фізичної особи-підприємця Баранова Віталія Валерійовича (АДРЕСА_1)

про стягнення 57872,69 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Чубар М.В.

учасники справи:

від позивача: Седляров В.С., довіреність № 25 від 01.01.2019; Наливайко І.А., довіреність № 7 від 01.01.2019

від відповідача: Баранов В.В., паспорт НОМЕР_2 виданий 09.07.1996

Розглядаються позовні вимоги про стягнення 55068,83 грн. заборгованості за договором № 02112014 від 03.11.2014 на використання опор повітряних ліній електропостачання під напругою 0,4-6/10 для сумісного підвісу оптоволоконних ліній, 2584,12 грн. пені та 219,74 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 11.10.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/2056/18, присвоєно справі номер провадження 18/87/18, розгляд справи по суті призначено на 06.11.2018; судове засідання відкладалося на 28.11.2018 та 05.12.2018; у судовому засіданні 05.12.2018 суд ухвалив про розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, замінивши судове засідання 05.12.2018 з розгляду справи по суті підготовчим засіданням та відклав підготовче засідання на 23.01.2019; ухвалою від 23.01.2019 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 06.02.2019;

В судовому засіданні 06.02.2019 за письмовою згодою представників всіх учасників справи суд перейшов до розгляду справи по суті та оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що в порушення умов договору № 02112014 від 03.11.2014 на використання опор повітряних ліній електропостачання під напругою 0,4-6/10 для сумісного підвісу оптоволоконних ліній, відповідач свої зобов’язання стосовно своєчасного та повного розрахунку за надані послуги у період з 01.10.2017 по 31.08.2018 в повному обсязі не виконав, що призвело до утворення у останнього 55068,83 грн. заборгованості за договором. Наведене, за доводами позивача, є підставою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді передбачених договором та законом санкцій. Посилаючись на приписи ст.ст. 15, 509, 525, 526, 530, 549, 612, 625, 629 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що розмір плати та порядок визначення цієї плати за доступ, визначений у діючому договорі № 02112014 від 03.11.2014, не відповідає вимогам Закону України «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж». Частиною 7 ст. 17 цього Закону визначено, що розмір плати за доступ має визначатись відповідно до методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктур, проте, договір у відповідність до вимог закону не приведено. Також відповідач вказав, що у 2018 році він заявив письмово про своє небажання продовжити дію договору. Посилаючись на інформацію Приморської міської ради, наданої листом від 23.07.2018, згідно з якою власником опор договір про оренду землі з міською радою не укладався і про розташування опор повітряних ліній ПАТ «Запоріжжяобленерго» міській раді не відомо, відповідач вважає непідтвердженим належність позивачу права власності на опори, за допомогою яких ним надаються платні послуги. Неправомірність дій позивача, на думку відповідача, підтверджується попередніми висновками Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі 02/45-17 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку ПАТ «Запоріжжяобленерго».

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що заборгованість відповідача за надані за договором послуги підтверджується актами наданих послуг, які вважаються первинними документами та є підставою для проведення розрахунків. Щодо посилання відповідача на припинення дії договору, позивач вказав, що заява відповідача від 02.10.2017 № 218 має назву «щодо небажання автоматично продовжувати дію договору № 02112014 від 03.11.2014 без приведення його умов у відповідність до діючого законодавства», але у тексті листа міститься прохання відповідача про розрахунок плати відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», та надання проекту додаткової угоди до діючого договору або проекту нового договору. Листом від 31.10.2017 відповідачу направлено проект додаткової угоди, від підписання якого він листом від 24.11.2017 відмовився. Листом від 22.05.2018 позивач повідомив відповідача про розірвання договору, проте, відповідач у листі від 19.06.2018 з розірванням договору не погодився та вказав на несвоєчасність звернення позивача з таким повідомленням. Листом від 26.07.2018 позивач, зважаючи на несвоєчасне отримання відповідачем повідомлення про розірвання договору, відізвав його, тому договір № 02112014 від 03.11.2014 є чинним.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив наголосив, що заборгованість за договором виникла внаслідок не приведення позивачем договору у відповідність до Закону України «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж». Встановлення позивачем розміру плати за договором не співвідноситься з вимогами цього Закону, що свідчить про незаконність дій позивача.

Заявою від 23.01.2019 відповідачем надано до матеріалів справи копію витягу з рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.12.2018 у справі № 02/45-17.

Позивач у письмових поясненнях від 02.02.2019 наголосив, що внаслідок відмови відповідача від підписання додаткової угоди до договору, зміни до договору не внесено, тому, в силу п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», договір діє до завершення його строку на визначених цим договором умовах. Щодо посилання відповідача на бездіяльність позивача по приведенню договору у відповідність вимогам закону, позивач зазначив, ним здійснювалися дії про внесенню змін до договору, а відсутність відповідної Методики з визначення плати за доступ не є виною позивача. Звернув увагу, що 10.12.2018 наказом Міненерговугілля № 622 затверджено Методику визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об’єкта енергетики, який набирає чинності 29.01.2019, тому з цієї дати нарахування вартості доступу буде здійснюватись відповідно до Методики.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відкритим акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (власником опор повітряних ліній, правонаступником якого є позивач у справі, далі - власник ОПЛ) та фізичною особою-підприємцем Барановим Віталієм Валерійовичем (власником оптоволоконних ліній, відповідачем у справі, далі – власник ОВЛ) укладено договір на використання опор повітряних ліній електропостачання напругою 0,4-6/10 для сумісного підвісу оптоволоконних ліній № 02112014 (надалі - Договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору власник ОПЛ надає власнику ОВЛ послуги з сумісного підвісу оптоволоконних ліній на території м. Приморськ, Приморського РЕМ ВАТ “Запоріжжяобленерго” (надалі послуги), а власник ОВЛ за оплату здійснює на цих опорах підвіску 17 019 м ліній ОВЛ. Строк вводу в експлуатацію 17 019 м ліній ОВЛ складає 3 місяці з дати підписання цього договору обома сторонами.

Підпунктом 2.2.1 Договору передбачено, що власник ОВЛ зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі оплачувати вартість послуг в порядку, визначеному в п. 3 договору.

Згідно з п. п.2.3.1, 2.3.3 Договору власник ОПЛ має право: вимагати своєчасної та повної оплати вартості послуг на підставі виставлених ним рахунків; в односторонньому порядку змінювати та визначати нову вартість послуг шляхом письмового повідомлення Власника ОВЛ про це не пізніше ніж за 20 (двадцять) календарних днів до дати застосування нової вартості Послуг. Власник ОВЛ вважається таким, що належним чином повідомлений про застосування нової вартості Послуг, з моменту направлення йому про це письмового повідомлення цінним листом (з урахуванням поштового пробігу).

Власник ОВЛ має право використовувати опори ПЛ-0,4-6/10 кВ для сумісної підвіски оптоволоконних ліній протягом строку дії договору (п. 2.4.1 Договору).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Договору загальна вартість послуг, передбачених цим договором становить 72 292, 76 грн., в т.ч. ПДВ. Розрахунок та розмір щомісячної оплати за послуги визначені у Додатку № 1 до договору. Вартість послуг власник ОПЛ має право змінювати в односторонньому порядку відповідно до п. 2.3.3 цього Договору.

Додатком № 1 до договору № 02112014 від 03.11.2014 сторони визначили, що розмір щомісячної плати за послуги з сумісного підвісу оптоволоконних ліній ФОП Баранова В.В. на опорах ПЛ-0,4-6/10 кВ ПАТ “Запоріжжяобленерго” складає 6 024,73 грн. з моменту вводу в експлуатацію 17 019 м ліній ОВЛ.

Згідно з п. 4.1 Договору надання послуг за цим договором оформлюється щомісячно актами про надання послуг у звітному місяці, який підписується та скріплюється печатками власника ОПЛ та власника ОВЛ.

За визначенням п. 4.2 Договору, відповідальна особа власника ОПЛ щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітним, оформлює акти про надання послуг (відповідно до п. 4.1 договору), та виписує рахунки власнику ОВЛ на оплату послуг.

Відповідно до п. 4.3 Договору власник ОВЛ протягом 5 робочих днів після отримання від власника ОПЛ акту про надання послуг, зобов’язаний направити власнику ОПЛ підписаний акт про надання послуг або мотивовану відмову від підписання акту про надання послуг. У разі не підписання власником ОВЛ акту про надання послуг та/або неодержання власником ОПЛ підписаного власником ОВЛ акту про надання послуг до 10-го числа місяця, наступного за звітним, акт, підписаний власником ОПЛ в односторонньому порядку, вважається первинним документом і є підставою для проведення розрахунків, формування доходів та дебіторської заборгованості.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним, власник ОВЛ на підставі рахунку власника ОПЛ здійснює оплату вартості послуг.

Відповідно до п. 9.1 Договору договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом одного року. Строк дії договору продовжується на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить письмово іншій стороні про своє небажання продовжити дію договору не менше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку його дії (п. 9.2 Договору).

Сторонами 06.11.2014 складено та підписано акт приймання будівництва ОВЛ по опорам ПЛ 0,4-10 кВ Приморського РЕМ ВАТ «Запоріжжяобленерго», згідно з яким 17019 м ліній ОВЛ прийняті в експлуатацію.

У зв’язку з набранням чинності 04.06.2017 Закону України “Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж” (надалі - Закон), змінився порядок надання послуг та визначення розміру плати за доступ до відповідних об’єктів.

Відповідно до ст. 17 Закону розмір плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу встановлюється договором з доступу згідно з методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу, затвердженою відповідно до цього Закону. Розмір плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу визначається власником інфраструктури цього об'єкта доступу згідно з методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу, затвердженою відповідним державним органом влади згідно з цим Законом, і не може перевищувати: 1) за розроблення та видачу технічних умов з доступу - 50 відсотків мінімальної заробітної плати; 2) за доступ до елементів інфраструктури об'єктів електроенергетики - 0,3 відсотка мінімальної заробітної плати за одну опору - елемент будь-якої інфраструктури об'єкта доступу, у тому числі опору лінії електропередачі, на місяць.

Згідно із п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж” чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами. На вимогу замовника або власника інфраструктури об'єкта доступу такі договори мають бути приведені у відповідність із ч. 6 ст. 16 цього Закону у місячний строк з дня виставлення вимоги.

Відповідач, скориставшись наданим йому Законом правом, листом вих. № 10 від 05.07.2017 звернувся до позивача з заявою про приведення договору доступу від 03.11.2014 у відповідність до встановлених вимог. Посилаючись на те, що договір № 02112014 від 03.11.2014 щодо сумісного використання опор ОПЛ-0,4-6/10 кВ не містить даних відносно обліку технічних засобів телекомунікацій на елементах інфраструктури об'єктів доступу, відповідач просив позивача, у відповідності до вимог п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону, про проведення технічної інвентаризації засобів телекомунікацій на елементах інфраструктури об'єктів доступу та надання проекту додаткової угоди до договору з доступу (договору № 02112014 від 03.11.2014) у встановлений місячний термін з урахуванням вимог п. 6 ст. 16, п. 4 прикінцевих та перехідних положень Закону. До заходів проведення технічної інвентаризації відповідач пропонував залучити представника власника телекомунікаційних мереж ФОП Баранова В.В. Також, для визначення повноти розрахунків за чинним договором доступу відповідачем запропоновано підготувати та надати разом із проектом додаткової угоди до договору акт звіряння розрахунків між ПАТ “Запоріжжяобленерго” та ФОП Барановим В.В. станом на 04.06.2017.

Відповідач листом від 02.10.2017 № 218 направив позивачу заяву щодо небажання автоматично продовжувати дію договору № 02112014 від 03.11.2014 без приведення його умов у відповідність до діючого законодавства. Проте, у зазначеному листі міститься прохання відповідача про розрахунок плати відповідно до вимог чинного законодавства та надання проекту додаткової угоди до діючого договору або проекту нового договору. Отже, зазначений лист за своїм змістом не є відмовою відповідача від діючого Договору.

У зв'язку з відсутністю затвердженої відповідним державним органом влади методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу на момент звернення відповідача з листом, а також зобов’язанням власника інфраструктури об'єкта доступу привести договори у відповідність із ч. 6 ст. 16 цього Закону у місячний строк з дня виставлення вимоги, ПАТ «Запоріжжяобленерго» самостійно розрахувало вартість послуги з доступу до елементів енергооб'єктів товариства для виконання робіт з сумісного підвісу оптоволоконних ліній зв'язку.

Наказом ПАТ “Запоріжжяобленерго” № 485-од від 17.10.2017 у зв'язку з набранням чинності Законом України “Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж до затвердження методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об'єктів електроенергетики ПАТ “Запоріжжяобленерго”, відповідно до рішення дирекції товариства від 13.07.2017, затверджено вартість послуги доступу до інфраструктури об'єктів електроенергетики, які належать ПАТ “Запоріжжяобленерго” в розмірі 09,60 грн. з урахуванням ПДВ за надання послуги з доступу до однієї опори повітряної лінії на місяць.

На підставі сформованої вартості послуг позивач листом № 002-16/17232 від 31.10.2017 направив відповідачу додаткову угоду до договору № 02112014 від 03.11.2014 з метою приведення господарських взаємовідносин у відповідність до діючого законодавства. Умовами вказаної додаткової угоди передбачалось внесення змін до укладеного договору в частині встановлення вартості доступу до однієї опори в розмірі 9,60 грн. з ПДВ на місяць.

Враховуючи вимоги Закону та направлення відповідачу додаткової угоди до Договору, позивачем сформовано акти з жовтня 2017 з визначенням вартості послуги з доступу в розрахунку на одну опору. Згідно направлених відповідачу актів на виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги з сумісного підвісу оптоволоконних ліній за період з жовтня 2017 по серпень 2018 на суму 50239,72 грн. Акти про надання послуг та рахунки на оплату за наведений період направлялись на адресу відповідача супровідними листами, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення відповідачу рекомендованої кореспонденції.

Проте, листом від 24.11.2017 за вих. № 201 відповідач відмовився від укладання додаткової угоди, мотивуючи свою відмову відсутністю економічного обґрунтування вартості послуг з боку позивача.

Листом від 22.05.2018 вих. № 002-16/8240 позивач направив відповідачу повідомлення про розірвання договору від 03.11.2014 № 021120147 з 07.06.2018.

Відповідач проти розірвання договору заперечив листом від 19.06.2018 вих. № 71, в якому зазначив, що у зв’язку з отриманням повідомлення тільки 18.06.2018 він вважає його наданим несвоєчасно. Також вказав, що з припиненням договору не погоджується, оскільки демонтувати оптоволоконні лінії не можливо, питання погашення заборгованості пропонував вирішити з підписанням додаткової угоди до договору.

Листом від 26.07.2018 № 001-32/11660 позивачем повідомлення про розірвання договору відізвано, у з в’язку з чим договір визнано чинним, відповідачу запропоновано з метою вирішення питання щодо укладення нового договору з’явитися 06.08.2018 об 10-00 год. до Приморського РЕМ або повідомити інший час, в разі неможливості забезпечити явку повноважного представника. З’явившись у визначену дату до Приморського РЕМ, відповідач відмовився від підписання акту визначення елементів інфраструктури позивача об’єктів доступу, якими користується, про що свідчить акт від 06.08.2018 про відмову від підписання акту № 2 від 06.08.2018.

Таким чином, договір № 02112014 від 03.11.2014 є діючим, підстави вважати його розірваним відсутні.

Також, з огляду на відмову відповідача від підписання додаткової угоди до Договору, позивачем листом від 26.07.2018 № 001-32/11664 направлено на адресу ФОП Баранов В.В. для підписання акти про надання послуг сумісного підвісу ОВЛ за жовтень 2017- квітень 2018 з урахуванням умов укладеного договору щодо визначення вартості послуг з сумісного підвісу оптоволоконних ліній виходячи з довжини введених в експлуатацію ліній ОВЛ. Вартість послуги визначено в розмірі 6024,73 грн. в місяць. Після здійсненого позивачем перерахунку вартість послуг за спірний період з жовтня 2017 по 2018 становить 66272,03 грн.

Направлені на адресу відповідача акти про надання послуг не підписані власником ОПЛ у строк, зазначений у п. 4.3 Договору, мотивована відмова від підписання актів не надана, тому акти вважаються узгодженими.

Невиконання відповідачем зобов’язання щодо оплати послуг у визначені Договором розмірі та строки стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги з сумісного підвісу оптоволоконних ліній за період з жовтня 2017 по серпень 2018 на загальну суму 66272,03 грн., що підтверджується актами та рахунками з урахуванням коригуючих актів, які направлялись позивачем на адресу відповідача разом з відповідними листами.

В порушення п. 2.2.1 Договору, вищевказані рахунки відповідачем оплачені частково на суму 11203,20 грн., заборгованість відповідача за договором складає 55068,83 грн.

Доказів оплати заборгованості відповідачем суду не надано.

Доводи відповідача щодо припинення дії Договору та відсутності у нього обов’язку по оплаті передбачених договором послуг з огляду на не приведення умов Договору у відповідність вимогам Закону України “Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж” суд відхиляє, як необґрунтовані та такі, що суперечать матеріалам справи. Як вже зазначалось вище, договір № 02112014 від 03.11.2014 є діючим, підстави вважати його розірваним або припиненим у суду відсутні.

Так, 04.06.2017 набрав чинності Закон України “Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж” (надалі – Закон), відповідно до ч. 4 ст. 17 якого розмір плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу встановлюється договором з доступу згідно з методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу, затвердженою відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 9 Закону Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах, здійснює такі повноваження з питань доступу до інфраструктури об'єкта доступу: 1) розробляє Правила надання доступу до інфраструктури об'єкта електроенергетики; 2) розробляє та затверджує методику визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта електроенергетики.

Наказом Міненерговугілля № 622 від 10.12.2018 затверджено Методику визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об’єкта енергетики, який набирав чинності 29.01.2019.

Таким чином, у період, за який у відповідача виникла заборгованість за Договором, затвердженої відповідним Центральним органом виконавчої влади Методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта будівництва, на підставі якої визначається розмір плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу, не існувало.

Отже, оскільки договір № 02112014 від 03.11.2014 є чинним, зміни до нього не внесено, з урахуванням п. 2 Перехідних та прикінцевих положень Закону визначення позивачем розміру плати за доступ до елементів інфраструктури об'єкта доступу у відповідності до умов діючого договору є правомірним.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання. Договір недійсним не визнавався, доказів розірвання договору в судовому порядку сторонами також не надано.

Суд визнав необхідним зазначити, що на вимогу замовника позивачем здійснювалися дії по приведенню Договору у відповідність до вимог Закону. Разом з тим, наказ ПАТ “Запоріжжяобленерго” № 485-од від 17.10.2017 про затвердження вартості послуги доступу до інфраструктури об'єктів електроенергетики є внутрішнім документом позивача та не носить загальнообов'язкового характеру.

Наведені обставини стали предметом дослідження в ході розгляду господарським судом Запорізької області справи № 908/217/18 за позовом ПАТ «Запоріжжяобленерго» до ФОП Баранова В.В. про внесення змін до аналогічного договору. Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.05.2018 у справі 908/217/18, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2018, в позові відмовлено з тих підстав, що за відсутності затвердженої Центральним органом виконавчої влади методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об’єкта доступу, звернення позивача до відповідача з листом № 002-16/71232 від 31.10.2017 щодо внесення змін до договору шляхом підписання додаткової угоди є передчасним.

За висновками Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, викладеними у попередніх висновках відділу досліджень по справі № 02/45-17 та у рішенні адміністративної колегії від 27.12.2018 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», визначення ПАТ «Запоріжжяобленерго» самостійно вартості послуги доступу до інфраструктури об'єктів електроенергетики визнано неправомірним.

Вказаним рішенням зобов'язано позивача встановити економічно обґрунтовані ціни на послугу з доступу до об'єктів електроенергетики, проте, прийняття зазначеного рішення може мати правові наслідки тільки з дати прийняття рішення (з урахуванням його оскарження), тобто умови діючих договорів щодо визначення розміру плати за доступ можуть бути переглянуті на майбутнє з дати прийняття рішення.

Частиною третьою статті 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, зобов'язання за спірним договором може бути припинено/змінено лише на майбутнє. Сторони мали право внести зміни до договору від 03.11.2014, але відповідач відмовився від підписання додаткової угоди, мотивуючи це відсутністю економічно обґрунтованого визначення вартості послуг (їх складників) і їх ціни та відсутністю умов про пропорційність нарахування плати за доступ тощо.

Слід зазначити, що позивачем 15.11.2018 направлено відповідачу лист вих. № 006-16/17087 з проектом нового договору з надання доступу до інфраструктури об’єкта електроенергетики № 06112018 для підписання. Листом від 26.11.2018 № 10 відповідач повернув підписаний та скріплений печаткою примірник договору та два примірники протоколу розбіжностей до нього. Розглянувши протокол розбіжностей, позивач направив відповідачу протокол врегулювання розбіжностей від 21.01.2019, проте решта пунктів договору залишилася неврегульованими, тому спір передано на розгляд господарського суду Запорізької області.

В провадженні господарського суду Запорізької області на даний час знаходиться справа № 908/170/19 за позовом ПАТ «Запоріжжяобленерго» до ФОП Баранова В.В. про врегулювання розбіжностей, що виникли при укладенні договору з надання доступу до інфраструктури об’єкта електроенергетики.

Враховуючи вищевикладене та вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 55068,83 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.

Крім вищезгаданої вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2584,12 грн. пені та 219,74 грн. 3% річних.

За визначенням ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позивачем вимога про стягнення 2584,12 грн. пені заявлена за загальний період з 21.06.2018 по 24.09.2018, по кожному окремо акту, на підставі п. 5.2 Договору, яким передбачено, що за порушення строків сплати, передбачених цим договором, власник ОВЛ сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених послуг за кожний день прострочення.

Судом перевірено розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та визнано його вірним, а тому вимога про стягнення 2584,12 грн. пені підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 08.08.2018 по 24.09.2018 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, виходячи з простроченої суми заборгованості за кожним окремо актом, судом розрахунок визнано вірними та такими, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Вимоги про стягнення з відповідача 3% річних задовольняються судом у заявленому позивачем розмірі 219,74 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

В даному випадку позивачем доведено, а відповідачем не спростовано правомірність та обґрунтованість заявлених вимог.

Отже, з підстав зазначених вище, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 183, 185, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Баранова Віталія Валерійовича (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код 00130926) 55068,83 грн. (п’ятдесят п’ять тисяч шістдесят вісім грн. 83 коп.) основного боргу, 2584,12 грн. (дві тисячі п’ятсот вісімдесят чотири грн. 12 коп.) пені, 219,74 грн. (двісті дев’ятнадцять грн. 74 коп.) 3% річних та 1762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.) судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 18.02.2019.

Суддя В.В. Носівець