Рішення № 79876144, 12.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

12 лютого 2019 року справа №826/6277/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1)доДержавної казначейської служби України (далі по тексту - відповідач, ДКСУ)прозобов'язання Державної казначейської служби України нарахувати та виплатити з Державного бюджету України компенсацію за збитки, завдані несвоєчасною виплатою коштів за постановою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2011 року, з урахуванням індексу інфляції від несплаченої у встановлений строк суми визначеної у виконавчому листі №2-а-222/11 від 09 грудня 2011 року, виданому Ємільчинським районним судом Житомирської області та 3% річнихВ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає, що за несвоєчасну виплату відповідачем коштів, стягнених з Ємільчинської РДА Житомирської області на його користь постановою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2011 року, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних від стягнутої суми за час прострочення виплати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/6277/18 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позивачем не дотримано процедури звернення за нарахуванням компенсації, встановленої Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845; положення статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що постановою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2011 року у справі №2-а-222/11р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року, визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської РДА Житомирської області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку допомоги на оздоровлення за 2010 рік; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської РДА Житомирської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із розміру мінімальної заробітної плати за 2010 рік за виключенням отриманої ним суми.

09 грудня 2011 року Ємільчинським районним судом Житомирської області на виконання постанови від 04 квітня 2011 року видано виконавчий лист №2-а-222/2011р.

Ухвалою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2013 року у справі №277/517/13-а, змінено спосіб виконання рішення в адміністративній справі 2-а-222/2011р., стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської РДА Житомирської області на користь ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 3 462,00 грн.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки ПАТ КБ "Приватбанк", 23 грудня 2016 року позивачем отримано від ДКСУ кошти в сумі 3 462,00 грн., за виконавчим листом Ємільчинського районного суду Житомирської області від 09 грудня 2011 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи з меж позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Статтею 1291 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та особливості їх виконання встановлюються Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Положеннями частин першої та другої статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Частиною четвертою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Згідно частин першої та другої статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Пунктом 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі по тексту - Порядок) встановлено, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

З аналізу наведених правових норм вбачається, що нарахування компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу здійснюється за умови подання особою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів відповідної заяви.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до відповідача з відповідною заявою про нарахування та виплату компенсації.

Таким чином у зв'язку з недотриманням процедури звернення за нарахуванням компенсації встановленої Порядком, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за рішенням суду, є передчасними.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Разом з тим, спірні правовідносини виникли з приводу виконання судових рішень.

З наведеного вбачається, що позивач не є кредитором по відношенню до відповідача, тому в даному випадку положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, які передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, застосуванню не підлягають

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15.

Враховуючи викладене, позовні вимоги нормативно і документально не підтверджуються та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код 37567646).

Суддя В.А. Кузьменко