Постанова № 79861249, 14.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/199/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 48 Смоляр О.А. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року м.Черкаси

14 лютого 2019 р. м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

Храпка В.Д.,

Бондаренка С.І., Вініченка Б.Б.

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2018 року, постановленого під головуванням судді Смоляр О.А., по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільного майна подружжя , повний текст постанови складений 12 грудня 2018 року, -

в с т а н о в и в :

В січні 2018 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільного майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що в період з 15 листопада 2001 року по 20 вересня 2006 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбу. У період шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На підставі розпорядження ВАТ «Укрп'єзо» № 563 від 14 грудня 2001 року сім'я отримала кімнату АДРЕСА_2

З метою поліпшення житлових умов та отримання додаткової кімнати в гуртожитку між сторонами шлюб було розірвано.

Розпорядженням ВАТ «Укрп'єзо» № 611 від 06 листопада 2006 року на склад сім'ї із двох осіб (позивача і донька) було виділено кімнату АДРЕСА_1.

Позивач вказала, що сторони після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім'єю , користуватися кімнатами № 105 та № 209, вели спільний побут. ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_8.

В подальшому сторонами було продано кімнату АДРЕСА_2 і на спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 04 травня 2012 року придбано житловий будинок та земельну ділянку в АДРЕСА_3 який зареєстрований на відповідача.

05 березня 2014 року сторони повторно зареєстрували шлюбу. Також позивач зазначає, що в період з 2012 року по 2017 рік сторони разом обробляли земельну ділянку, проводили ремонтні роботи, а з 2017 року відповідач переїхав проживати до будинку АДРЕСА_3

Також їй стало відомо, що відповідач звернувся до суду із заявою про розірвання шлюбу.

Враховуючи наведене позивач просила суд встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з 21 вересня 2006 року по 04 березня 2014 року; визнати об'єктом спільної сумісної власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами розташований за адресою АДРЕСА_3, земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_3, площею 0.1451 га ; припинити право власності ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_3 та земельну ділянку по АДРЕСА_3; визнати за ОСОБА_6 право власності на ? частину спільно нажитого майна подружжя, а саме: 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами та 1/2 частки земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_3 та визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину спільно нажитого майна подружжя, а саме 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами та 1/2 частку земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_3. Вирішити питання судових витрат.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2018 року позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_6 із ОСОБА_5, з 21 вересня 2006 року по 04 березня 2014 року однією сім'єю, без реєстрації шлюбу.

Визнано об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, площею 0.1451 га.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частку житлового будинку з надвірними спорудами , який розташований по АДРЕСА_3 та 1/4 частку земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_3 площею 0.1451га.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 3/4 часту частку житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований по АДРЕСА_3 та 3/4 частку земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_3 площе. 0.1451га.

Стягнуто з ОСОБА_5 на корись ОСОБА_6 судові витрати в сумі 881 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати як незаконне, необґрунтоване, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та допущені порушення вимог процесуального законодавства, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення , яким позов ОСОБА_6 залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що в порушенням вимог процесуального права суд першої інстанції розглянув справу не в межах позовних вимог, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Також при постановленні рішення судом першої інстанції не взято до уваги рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 вересня 2006 року про розірвання шлюбу. Також суд не правильно застосував вимоги ст. 74 СК України.

Крім того при розгляді вказаної справи, суд не звернув уваги на те, що позивачем не було надано доказів щодо її участі в придбанні оспорюваного домоволодіння та земельної ділянки. А покази свідків не можуть доводити вартість придбаного домоволодіння та наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків.

У відзиві ОСОБА_6 вказує, що апеляційна скарга є необґрунтованою, недоведеною, а викладені в ній вимоги - надуманими та такими, що не відповідають передбаченим чинним законодавством способами захисту цивільного права або інтересу, а також не знаходять свого відображення у матеріалах справи. Тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги по наступних підставах.

Судом встановлено, що 15 листопада 2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який зареєстрований Черкаським міським відділом РАЦС, актовий запис № 1764.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін по справі народилася донька ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, про що зроблено відповідний запис за № 264.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 20 вересня 2006 року, НОМЕР_2, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано.

Відповідно до копії клопотання ВАТ «Укрп'єзо» № 350 від 13 листопада 2006 року вбачається, що з 15 листопада 2006 року ОСОБА_6 разом з донькою переселено до кімнати АДРЕСА_1, а в кімнаті № 209 залишився проживати ОСОБА_5

Факт проживання та реєстрації ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в кімнаті АДРЕСА_1 підтверджується копією довідки, виданої ВАТ «Укрп'єзо» №416 від 16 листопада 2006 року.

Факт проживання та реєстрації ОСОБА_5 в кімнаті АДРЕСА_2 підтверджується копією довідки, виданої ВАТ «Укрп'єзо» (а/с 30).

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 14 лютого 2007 року у сторін по справі народився син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 20 вересня 2009 року внаслідок приватизації житла з державного житлового фонду ОСОБА_5 набув право власності на нерухоме майно у вигляді 7/25 частин блоку секції № 207-209 по АДРЕСА_1 (а/с 31).

ОСОБА_10 також набула право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 внаслідок приватизації житла з державного житлового фонду згідно свідоцтва про право власності від 10 липня 2012 року ( а/с 32).

24 грудня 2011 року ОСОБА_5 продав належну йому 7/25 частин блоку секції 207-209 по АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 24 грудня 2011 року. Продаж було здійснено за 67 000 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 04 травня 2012 року ОСОБА_5 набув у власність житловий будинок АДРЕСА_3 в с. Свидівок Черкаського району Черкаської області. Відповідно до ч. 4 вказаного договору , будинок придбано за ціною 68 114 грн.

Належність вказаного будинку ОСОБА_5 також підтверджується і Витягом з Державного реєстру правочинів ( а/с 36).

04 травня 2012 року згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_5 придбав земельну ділянку площею 0.1451 га, яка знаходиться по АДРЕСА_3 , вартість земельної ділянки становить 37 726 грн.

Тобто вартість домоволодіння та земельної ділянки, які знаходяться по АДРЕСА_3 право власної яких оформлено на відповідача, складає 105 840 грн.

05 березня 2014 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 уклали повторний шлюб.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Пленум Верхового Суду України в п. 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються в судовому порядку, коли чинним законодавством не передбаченого іншого порядку їх встановлення.

Задовольняючи позов в частині встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позову в цій частині. Суд врахував, що під час такого проживання ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_8, свідки, які є знайомими та друзями сторін, підтвердили факт спільного проживання сторін.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказом є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Одним із засобів встановлення таких даних є показання свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджуватися іншими засобами доказування.

Встановлення факту спільного проживання без шлюбу законом не передбачено підтверджувати іншими засобами доказування.

Тому суд першої інстанції правильно прийняв такі докази по справі. Відповідач не надав суду доказів, які б заперечували проживання однією сім'єю. Сам факт отримання сторонами в гуртожитку різних кімнат і наступна їх приватизація не є безспірним доказом проживання різними сім'ями.

За положеннями частин першої-другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно д частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними; на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, а між ними склалися установлені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадок, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються глава 8 цього Кодексу ( Глава 8 Право спільної сумісної власності подружжя).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності.

По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена , якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу ( частина перша статті 60 СК України).

Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об'єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Водночас за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов'язків та неналежного матеріального забезпечення сім'ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено.

Обов'язок, передбачений статтями 12, 81 ЦПК України щодо доведення обставин, які б вказували н наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що кошти в сумі 67 000 грн., що були отримані від продажу кімнати АДРЕСА_2, є особистими коштами відповідача, а кошти в сумі 38 840 грн. являються спільними коштами сторін, а тому позивач має право на частку майна у спільному майні подружжя.

Посилання апелянта на недоведеність фінансової участі позивача у придбанні спірної квартири також не має правового значення, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована.

Також судом першої інстанції вірно застосовано норми ст. 74 СК України, поскільки як встановлено під час розгляду справи і не заперечували сторони, що в період з 21 вересня 2006 року по 04 березня 2014 року у сторін народився син, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Крім того, долучені позивачем докази та покази свідків підтверджують, що сторони в період з 21 вересня 2006 року до 04 березня 2014 року проживали однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, вели спільний побут та приймали участі вихованні спільних дітей та у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.

Відповідачем в заперечення не надано суду достовірних доказів, що сторони не проживали разом однією сім'єю та не вели спільне господарство.

Але постановляючи рішення в частині збільшення частки при поділі майна із 1/5 до 1/4 частки суд першої інстанції порушив вимоги норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні в суді першої інстанції позивачка не просила суд збільшити розмір часток майна при поділі майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя.

Суд, в порушення вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог.

Також позивачка не надала суду будь-яких доказів на підтвердження зміни часток майна подружжя в праві спільної суміжної власності подружжя.

Одне посилання суду першої інстанції на засади справедливості , доброчесності та розумності не є підставою для зміни розміру часток в спільному майні подружжя. Частина третя статті 2 ЦПК України не передбачає таких засад цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин суд приходить до висновку про зміну судового рішення і визнання за ОСОБА_6 право власності на 1/5 часту, а за ОСОБА_5 на 4/5 часток.

В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону і підстав для його скасування судова колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2018 року змінити.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/5 частку житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований по АДРЕСА_3 та 1/5 частку земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_3

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 4/5 часток житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований по АДРЕСА_3 та 4/5 часток земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_3

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 15 лютого 2019 року.

Судді: