Рішення № 79860734, 11.02.2019, Соснівський районний суд м. Черкас

Рішення

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 712/12840/18

Провадження 2/712/375/19

11 лютого 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Марцішевської О.М.

за участю секретаря судового засідання - Олефіренко В.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради про зобов'язання скасувати реєстрацію фізичних осіб, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1(вул.Лісна,30, м.Черкаси) звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4,посилаючись на те, що позивач є власником житлового будинку по вул.Лісна,30 в м.Черкаси на підставі договору дарування від 20.09.2000 р. Згідно адресної картки у вказаному будинку зареєстровані ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10.06.1972р. та його дружина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 07.07.1970р. Відповідачі не проживають у вказаному будинку багато років, комунальні послуги не сплачують, речі їхні відсутні, що підтверджують сусіди. Просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком по вул.Лісна,30 в м.Черкаси.

Позивач 09.01.2019 подав заяву про уточнення позовних вимог та просив суд зобов"язати Департамент організаційного забезпечення ЧМР скасувати реєстрацію за своїм місцем проживання померлих осіб - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: вул.Лісна,30, м.Черкаси, оскільки в досудовому порядку звертався до відповідача для скасування реєстрації вказаних осіб, однак отримав відмову.

Представник відповідача ОСОБА_2 не заперечував по суті позову.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів», районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Заслухавши учасників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку по вул.Лісна,30 в м.Черкаси на підставі договору дарування від 20.09.2000 р.

Згідно адресної картки у вказаному будинку зареєстровані ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10.06.1972р. та його дружина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 07.07.1970р.

Згідно заяв ОСОБА_5 від 08.10.2018, ОСОБА_6 від 09.10.2018, які є сусідами позивача, відповідачі не проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

В ході судового розгляду було з"ясовано, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 померли, що підтверджено наданими на запит суду повними актовими записами про реєстрацію смерті вказаних осіб, а також підтверджено показами свідка ОСОБА_5

10.12.2018 позивач надіслав вимогу до Управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення ЧМР про скасування реєстрації вказаних осіб за адресою: м.Черкаси, вул.Лісна,30 на підставі того, що вони померли, на що отримав відмову від 13.12.2018 №8873-2.

13 грудня 018 року відповідач відмовив позивачу у наданні такої послуги на підставі того, що не надано оригіналів свідоцтв про смерть ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , чим позивачці створені перешкоди у користуванні власним майном, з приводу усунення яких остання звернулась до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини врегульовуються нормами Цивільного кодексу України та ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, у відповідності до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. ст. 317, 319 ЦК України, власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів.

Втручання в право власності розглядається як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

В рішенні Європейського суду з прав людини та основоположних свобод від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Відповідно до витребуваного судом повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану ОСОБА_4, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, помер 16 вересня 1992 року. ОСОБА_3, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, померла 17 вересня 1994 року.

Відповідачем відмовлено позивачу у знятті з реєстрації місця проживання померлих осіб у належному позивачу житловому будинку, оскільки останній не надав оригіналу свідоцтв про смерть вказаних осіб, однак позивач не наділений правом отримання такого документа щодо особи, яка не є його родичем.

Разом з тим, наказом Міністерства юстиції України від 26 грудня 2016 р. № 3773/5 затверджені зміни до деяких нормативно – правових актів у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, а саме: органи місцевого самоврядування (їх посадові особи) мають право звертатись до відділів державної реєстрації актів цивільного стану із запитами щодо зареєстрованих актів цивільного стану, якщо запит зроблено у зв’язку зі здійсненням ними повноважень, визначених актами законодавства.

З урахуванням цього, суд приходить до висновку про необгрунтованість відмови відповідача у заяві позивача про зняття з реєстрації у належному йому будинку померлих осіб, оскільки вказана відмова грунтується на вимозі щодо надання позивачем документу, який останній за законом не має право отримувати та водночас законодавством передбачено можливість відповідача на доступ до вказаної інформації у адміністративному порядку та, окрім вказаного, на відповідача покладений обов'язок вживати заходів щодо дотримання законності у межах компетенції у сфері реєстрації місця проживання фізичних осіб. У даному випадку бездіяльність відповідача щодо виконання покладених на нього повноважень за заявою позивача щодо скасування реєстрації місця проживання померлих осіб не може вважатись законною та такою бездіяльністю порушені права позивача як власника житлового приміщення на користування своїм майном, оскільки збільшуються комунальні витрати по утриманню майна, тому суд вважає обгрунтованим звернення до суду для захисту своїх прав, оскільки відмова без законних підстав у скасуванні державної реєстрації місця проживання померлої особи у житловому приміщення за заявою його власника являється втручанням у право власності останнього, а тому порушені права позивачки підлягають до поновлення та судового захисту на підставі ст.391 ЦК України.

З матеріалів справи та обставин справи вбачається, що порушення права власності позивача не може бути усунено в інший спосіб, як скасування державної реєстрації місця проживання померлої особи за місцем знаходження належної позивачки частини будинку, оскільки порушення відбулося саме внаслідок бездіяльності у скасуванні державної реєстрації вказаної особи. Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При розподілі судових витрат по оплаті судового збору суд виходить з того, що позивач був звільнений від сплати судового збору при подачі даного позову, а тому судовий збір покладається на відповідача на користь держави в зв'язку з задоволенням позову.

Керуючись п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій та статус суддів», ст.ст. 4,7,10,81,141, 263-266, 280-282 ЦПК України, ст.ст.317, 391 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити повністю.

Зобов"язати Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради скасувати реєстрацію за адресою: м.Черкаси, вул.Лісна,30 ОСОБА_4, який помер 16 вересня 1992 року.

Зобов"язати Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради скасувати реєстрацію за адресою: м.Черкаси, вул.Лісна,30 ОСОБА_3, яка померла 17 вересня 1994 року.

Стягнути з Департамента організаційного забезпечення Черкаської міської ради (код ЄДРПОУ 38764723, м.Черкаси, ОСОБА_7,36, 18000) судовий збір в дохід держави 1409,60 грн.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через місцевий суд (з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області) протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

Дата виготовлення повного тексту рішення 15.02. 2019 року.

Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua