Рішення № 79838332, 15.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 лютого 2019 року № 640/19822/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

Суд прийняв до уваги таке:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі -ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №31997-1305-2650 від 03.04.2018, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" у розмірі 7220,31 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню, оскільки воно винесене з порушенням відповідачем вимог податкового законодавства. Зокрема, згідно чинного законодавства земельний податок має сплачувати власник земельної ділянки або землекористувач і підставою для нарахування податку є передача землі у власність або користування фізичній чи юридичній особі, що підтверджується даними з Державного реєстру речових прав. При цьому, 08.11.2004 між Київською міською радою та ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" було укладено договір оренди земельної ділянки та зазначена особа визначена за даними державного земельного кадастру орендарем земельної ділянки, земельна ділянка знаходиться на балансі зазначеного підприємства. Компанією, що здійснює управління будинком є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковальська - житлосервіс". Станом на момент винесення оскаржуваного рішення та звернення до суду частки земельної ділянки не розподілялись між співвласниками будинку, як того вимагає закон. Будинок має понад 700 квартир та десятки нежитлових приміщень. Нормативно - грошова оцінка земельної ділянки не проводилась та її проведення є неможливим до передачі земельної ділянки на баланс житлообслуговуючої організації та розподілу часток земельної ділянки між співвласниками.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва судді від 05.12.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідач, скориставшись своїм процесуальним правом, подав відзив проти позову, в якому просить суд відмовити у задоволені позову стверджуючи про обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідач вказує на те, що за наслідками проведеної у відповідності до підпункту 286.5 статті 286 Розділу XIII Податкового кодексу України ГУ ДФС у м. Києві дійшло висновку, що ОСОБА_1, як фізична особа, у власності якої є 1/3 частини нежилого приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 45,63 кв.м. та в користуванні земельна ділянка, яка відповідає розміру пропорційної частини цього приміщення, не сплатив земельний податок. У зв'язку з цим позивачу, як фізичній особі, в користуванні якої є земля, надіслали (вручили) оскаржене податкове повідомлення-рішення з вимогою сплатити податковий платіж у сумі 7220,31 грн.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і не спростовується сторонами, позивачу на підставі договору міни (погашення цінних іменних облігацій) від 25.09.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за №2908 та згідно акта прийому-передачі нежилого приміщення від 25.09.2008 належить на праві приватної власності 1/3 частина від нежилих приміщень №1, 2, 3 групи приміщень №381 (в літ. А) (загальна площа 136,9 кв.м.), розташоване в АДРЕСА_2, про що Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 02.10.2008 видано реєстраційне посвідчення №012968 та записано в реєстрову книгу №174п-223 за реєстровим №9042п.

03.04.2018 ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №31997-1305-2650, яким на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 та п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" у розмірі 7220,31 грн.

Не погоджуючись з правомірністю податкового повідомлення-рішення від 03.04.2018 №31997-1305-2650 з тих мотивів, що позивач не є власником земельної ділянки, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що законним землекористувачем земельної ділянки, на якій побудовано вказане нежитлове приміщення позивача, є зовсім інша особа. Так, згідно даних Державного земельного кадастру (Витяг 08.08.2016) земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_2, що розташована у АДРЕСА_3 з цільовим призначенням: для будівництва житлових будинків з вбудованими приміщеннями та паркінгом загальною площею 3.3711 зареєстрована 08.11.2004 на праві комунальної власності за Київською міською радою та перебуває в оренді у ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської). Наведене на думку позивача, з урахуванням вимог пункту 286 статті 286 Податкового кодексу України, вказує на те, що не позивач має бути платником земельного податку в розумінні Податкового кодексу.

Згідно пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З аналізу наведених норм вбачається, що в даному випадку земельний податок має сплачуватися кожним з власників будівлі розташованої за адресою: АДРЕСА_2 пропорційно до площі (частки), що належить їм на праві власності, оскільки вказана будівля перебуває у спільній сумісній власності.

В силу вимог пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Відповідно до наведених норм законодавства, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язаний сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 07.07.2015 (справа №21-775а15), постанові від 24.11.2015 №21-2352а15 і постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №820/3176/17), від 24.01.2018 (справа №820/7996/13-а), від 17.04.2018 (справа №010229 (820/3171/17).

Водночас, при вирішенні питання правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання відповідачем офіційних відомостей при здійсненні розрахунку податкового зобов'язання.

У своїх розрахунках податкового зобов'язання, нарахованого позивачу у спірному податковому повідомленні-рішенні, відповідач вказує рішення органів, уповноважених на визначення відповідних показників (коефіцієнтів), що мають враховуватись у грошову оцінку земельних ділянок.

Так, положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

У відзиві відповідач наводить розрахунок визначеного позивачу зобов'язання по сплаті земельного податку за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Так, за твердженням контролюючого органу, сума земельного податку площею 0,004563 га становить: 45,63 кв.м. х 926,72 х 2.0 х 1.5 х 1.249 х 1.433 х 1,06 х3 % =7220,31 грн., де:

- 926,72 - грошова оцінка в грн/кв.м. (рішення Київської міської ради від 03.07.2014р. №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва". Рішення вводиться в дію з 01.07.2015 (згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 №565/565);

- 3% - відсоток ставки земельного податку;

- 1,5 - локальний коефіцієнт;

- 2,0 - функціональний коефіцієнт;

- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства №6 -28-0 22-215/2-15 від 14.01.2015;

- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №6-28-0,22-201/2-16 від 11.01.2016 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель".

Суд не може визнати наведений розрахунок достовірним з огляду на наступне.

Як неодноразово наголошувалось судом, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України).

Одночасно пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (зокрема, за приписами норм ст.ст.15, 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07 липня 2011 №3613-VI) до Державного земельного кадастру включаються цілий ряд відомостей про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; місце розташування; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; нормативна грошова оцінка, а також інформацію про її власників (користувачів), зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такі відомості внесені до Державного земельного кадастру є офіційними).

Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.5 статті 285 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

З контексту наведених норм Податкового кодексу України можна дійти висновку, що нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.

Статтями 1, 18 Закону України "Про оцінку земель" від 11 грудня 2003 року №1378-IV (в останній редакції) встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій". За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

Відповідно до ст.ст.15, 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п.1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.

Згідно з п.21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми ст.15 Закону України "Про Державний земельний кадастр", - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату. При цьому, безпосередньо контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).

Під час розгляду цієї справи оригінал чи засвідчену витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на якій розташована будівля з нежитловим приміщенням, власником якого є позивач, виданий відповідним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин, та/або офіційні відомості про вказану земельну ділянку з Державного земельного кадастру, на підставі яких відповідач повинен був обчислювати суму податкового зобов'язання позивача по земельному податку, відповідач без поважних причин не надав, з огляду на що у суду відсутня можливість перевірити правильність нарахування ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві земельного податку та, відповідно, перевірити правомірність нарахування контролюючим органом суми грошового зобов'язання із земельного податку згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, відповідачем при розрахунку земельного податку було застосовано ставку земельного податку у розмірі 3% відповідно до статті 274 Податкового кодексу України, тобто максимальний розмір ставки податку, який передбачений цією статтею. Зміст вказаної статті ПК України свідчить, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Разом з тим, у Положенні про плату за землю в місті Києві, затвердженому рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 за №242/5629, встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, які зайняті житловим фондом в розмірі 0,03% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки (п.5.3.3.19 Положення).

Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.08.2016, цільове призначення земельної ділянки з місцем розташування: АДРЕСА_3 - "для будівництва житлових будинків з вбудованими приміщеннями та паркінгом".

З огляду на наведене, застосування відповідачем при розрахунку податкового зобов'язання ставку земельного податку у розмірі 3% визнається судом необґрунтованим.

Згідно з ч.1 ст.193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст.194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст.38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Згідно п.п.14 п.24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Отже, наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких не підтверджена жодним належним, достатнім і достовірним доказом.

Так, згідно із визначенням, наведеним в частині 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України).

Достовірними, в силу частини 1 статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно частини 1 статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на наведене відповідачем не було виконано обов'язок щодо надання належних даних державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Отже, на підставі викладеного можливо зробити висновок, що відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами Податковим кодексом України, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. При цьому, спірне податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню не через відсутність у позивача вказаного податкового обов'язку, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми податкового зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа 826/15139/16 (К/9901/1450/17) та від 17.04.2018 (справа 2а-10031/12/2670).

Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення № 31997-1305-2650 від 03.04.2018, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" у розмірі 7220,31 грн. визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню з огляду на наведені вище мотиви.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст.3, 5, 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.04.2018 №31997-1305-2650, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" у розмірі 7220,31 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (01033, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ: 39439980).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.О. Арсірій