Рішення № 79837805, 11.02.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/42/19

РІШЕННЯ

іменем України

11 лютого 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І.

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України в якій просить суд:

протокол № 112 від 01 листопада 2018 року комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум визнати незаконним та скасувати;

стягнути з Міністерства оборони України на мою користь одноразову допомогу у розмірі 200- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб;

покласти на Міністерство оборони України обов'язок подати суду звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, у зв'язку із чим позивач 31.05.2018 року письмово звернувся до відповідача з заявою про виконання постанови Верховного Суду в добровільному порядку з направленням постанови ВС України з мокрою печаткою.

Як вказує позивач, окрім постанови Верховного суду від 10.04.2018 року через військовий комісаріат направив відповідачу всі необхідні документи для виплати одноразової допомоги за рішенням суду.

Проте, 21.11.2018 року Полонський районний військовий комісаріат листом №1236 направив позивачу витяг з протоколу № 112 від 02.11.2018 року комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум із відмовою у виплаті одноразової допомоги за рішенням Верховного Суду від 10.04.2018 року.

Рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у вигляді Протоколу № 112 від 02.11.2018 року позивач вважає незаконним і таким, що підлягає до скасування, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.01.2019 року у справі відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відповідності до ст. 263 КАС України.

У встановлений судом строк відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказує на те, що позивачу встановлено первинно інвалідність ІІ групи з 22.01.2004, підтверджено - ІІ групу інвалідності з 19.12.2005, а довічно встановлено ІІ групу інвалідності з 16.12.2008. Вказує, що позивач звернувся за призначенням одноразової грошової допомоги відповідно до положень постанови КМУ від 25.12.2013 №975.

На думку представника відповідача право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту встановлення інвалідності, а саме з 22.01.2004. Представник відповідача стверджує, що на той час діяла редакція ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якою передбачалось право на отримання одноразової грошової допомоги від НАСК "Оранта", згідно з постановою КМУ від 19.08.1992 №488 "Про умови державного особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" (далі - Порядок №488).

01.02.2019 до суду також надійшла заява представника відповідача про залучення у якості третьої особи - Хмельницький обласний військовий комісаріат.

В обґрунтування вказаного клопотання представник позивача зазначив, що враховуючи те, що відповідно до пункту 4.10 Наказу №530 визначено, що ОСОБА_2 фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через ОСОБА_2 фінансів Міністерства оборони України.

Вирішуючи подану представником відповідача заяву про залучення третьої особи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

В даному випадку суд звертає увагу на те, що предметом даного позову є оскарження дій саме Міністерства оборони України, при цьому позивач не оскаржує дії військового комісаріату, а прийняття по суті рішення у даній справі не вплине на права, свободи, інтереси або обов'язки Хмельницького обласного військового комісаріату, оскільки, як зазначив сам представник відповідача виплата одноразової допомоги здійснюється за рахунок коштів ОСОБА_2 фінансів Міністерства оборони України.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що рішення у даній справі не впливає на права, свободи, інтереси або обов'язки Хмельницького обласного військового комісаріату, відсутня необхідність у залученні останнього до участі в справі, як третю особу.

Тому, заява предстаника відповідача про залучення у якості третьої особи - Хмельницького обласного військового комісаріату до задоволення не підлягає.

Суд, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, зазначає наступне.

Судом встановлено, ОСОБА_1 у 2015 році звертався до Хмельницького окружного адміністративного суду та заявляв позовні вимоги про:

визнання протиправною відмову у виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язати призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 200 прожиткових мінімумів визначених Законом України "Про державний бюджет України на 2015 рік".

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.12.2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.01.2016 року, у задоволені позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Постановою Верховного суду від 10.04.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.12.2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.01.2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Зобов’язано Міністерство оборони України прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З постановою Верховного суду від 10.04.2018 року встановлено, що в період з 13 грудня 1981 року по 03 січня 1984 року ОСОБА_1 проходив військову службу в складі в/ч пп 53349, що підтверджується довідкою Полонського районного військового комісаріату Хмельницької області №1534 від 27 жовтня 2003 року.

22 січня 2004 року позивачу первинно встановлено ІІ групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК №056057.

19 грудня 2005 року ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК №063229.

16 грудня 2008 року позивачу встановлено довічно ІІ групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК №152808.

17 вересня 2015 року позивач звернувся до Міністра оборони України з заявою про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на підставі ст.ст. 16-1, 16-2, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

ОСОБА_2 фінансів Міністерства оборони України від 29 вересня 2015 року №248/3/6/2649/2575 позивача повідомлено про те, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в 1984 році, а інвалідність первинно отримана ним в 2004 році, тому на нього не поширюється дія Закону України від 04 липня 2012 року №5040-VІ "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" яким змінено редакцію ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та який набрав чинності 01 січня 2014 року.

31.05.2017 року на виконання постанови Верховного суду від 10.04.2018 року позивач звернувся до відповідача про виконання вказаного рішення.

Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум №112 від 02.11.2018 ОСОБА_1 повторно відмовлено у здійсненні виплати одноразової грошової допомоги. А також вказано, що заявником не подано довідку органів МСЕК про встановлення відсотка втрати працездатності, що унеможливлює визначення розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Підпунктом "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Предметом спору у цій справі є вимога про зобов'язання Міністерства оборони України відповідно до п. 12 Порядку №975 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015, виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в 200 кратному розмірі прожиткового мінімуму.

Суд критично ставиться до заперечень представника відповідача викладених у відзиві стосовно того, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту встановлення інвалідності, а саме з 22.01.2004 року, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту другого Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 975 (далі – Порядок № 975) особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності -дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Другу групу інвалідності довічно позивачу встановлено 16 грудня 2008 року.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16-1, 16-2, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції від 17.09.2015 року), діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Таку ж позицію викладено у постанові Верховного суду від 10.04.2018 року по справі № 822/6069/15.

Суд також встановив, що відповідач постанову Верховного Суду від 22.01.2004 року не виконав, оскільки Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум №112 від 02.11.2018 року горшешніку В.В. повторно відмовлено у здійсненні одноразової грошової допомоги. А також вказано, що відсутні підстави для здійснення доплати одноразової грошової допомоги позивачу, у зв'язку з тим, що позивач не подав довідку МСЕК про встановлення відсотка втрати працездатності.

Крім того, порядок оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги визначено Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року №530.

Зазначеним положенням визначено, що оформлення документів здійснюють обласні та прирівняні до них військові комісаріати, тому саме орган відповідного територіального військового комісаріату займається підготовкою пакету необхідних документів та надсилає його на розгляд комісії Міністерства оборони України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 року Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України", №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України", №1811/06, від 19.02.2009).

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

В ході судового розгляду судом встановлено, що відповідачем не заперечується факт існування постанови Верховного Суду від 10.04.2018, якою не заперечується право позивача на отримання грошової допомоги, однак суд не погоджується із тим, що відповідач, своїм протокольним рішенням, вказану постанову виконав.

Суд звертає увагу відповідача, що невиконання постанови Верховного Суду від 10.04.2018 спричинило порушення прав позивача та зумовило необхідність повторного звернення позивача з адміністративним позовом до суду.

Щодо заявленої позивачем вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом а не обов'язком суду. Крім цього, враховуючи обставини даної справи у суду не має підстав вважати, що суб'єкт владних повноважень буде порушувати закон не виконуючи рішення суду, тому у задоволенні вимоги про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання даного судового рішення слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати протокол № 112 від 01 листопада 2018 року комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Зобов'язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в 200 кратному розмірі прожиткового мінімуму відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції від 17 вересня 2015 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в порядку ст. 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 (Новоселиця, Полонський район, Хмельницька область, 30500 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168 , код ЄДРПОУ - 00034022)

Головуючий суддя ОСОБА_3