Рішення № 79836910, 13.02.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 лютого 2019 року 11 год. 57 хв.Справа № 280/5281/18 м.ЗапоріжжяСуддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Р.В., за участі секретаря судового засідання Серебрянниковій О.А., та сторін

від позивача: адвокат ОСОБА_1,

від відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою Обслуговуючого кооперативу «Товаристо індивідуальних авто гаражів - 3» 71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне, вул. Залізнична, буд. 10, код ЄДРОПУ 20515516)

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546)

про визнання незаконними та скасування припису від 31.10.2018 №ЗП 2092/581/АВ/П і постанови від 20.11.2018 №ЗП 2092/581/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката ОСОБА_1 від імені та в інтересах Обслуговуючого кооперативу «Товариство індивідуальних автогаражів - 3» (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати незаконною та скасувати Постанову відповідача за №ЗП 2092/581/АВ/П/ТД-ФС від 20.11.2018 про накладення штрафу;

- визнати незаконним та скасувати Припис відповідача за № ЗП 2092/581/АВ/П від 31.10.2018.

В обґрунтування позову зазначено, що за результатами проведеного 31 жовтня 2018 р. інспекційного відвідування відповідач необґрунтовано встановив наявність фактичних неоформлених трудових відносин позивача з фізичними особами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які надавали послуги на підставі укладених договорів цивільно-правового характеру. Також вказано, що відповідач допустив порушення порядку проведення інспекційного відвідування, а саме не направив за результатами перевірки складений акт № ЗП 2092/581/АВ та припис за № ЗП2092/581/АВ/П від 31 жовтня 2018 р., а про розгляд справи про накладення штрафу було повідомлено з порушенням передбачених законодавством строків.

У зв'язку із тим, що на думку позивача при проведені перевірки контролюючим органом було допущено процедурні порушення, а також за відсутності обставин допущення до роботи осіб без оформлення трудового договору, вважає винесені на підставі акту припис за № ЗП2092/581/АВ/П від 31 жовтня 2018 р. та постанову за № ЗП 2092/581/АВ/П/ТД-ФС від 20 листопада 2018 р. про накладення штрафу протиправними та таким, що підлягають скасуванню. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 17 грудня 2018 р. відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, призначене судове засідання на 04 січня 2019 року. Ухвалою від 04 січня 2019 р. задоволено клопотання представника відповідача про продовження процесуального строку для подання відзиву на адміністративний позов, розгляд справи відкладений на 13 лютого 2019 р.

Відповідач позов не визнав, надавши письмовий відзив, де послався на правомірність висновків акту інспекційного відвідування, припису та постанови. Пояснював, що характер відносин, які склались між позивачем та фізичними особами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 саме трудовими, а не цивільно-правовими. Таким чином, позивачем порушено приписи ст. 24 КЗпП України, а саме не оформлено належним чином трудові відносини із вказаними особами шляхом укладення трудового договору у відповідності до ст. 24 КЗпП України. Відповідач заперечував проти того, що він не направив позивачу акт № ЗП 2092/581/АВ та припис за № ЗП2092/581/АВ/П від 31 жовтня 2018 р., також зазначив, що про розгляд справи позивач був повідомлений за 5 днів до такого розгляду як це передбачено п. 6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі з мотивів, що викладені в позові. Відповідач заперечив та просив позов залишити без задоволення з огляду на аргументи, що наведені у відзиві.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

31 жовтня 2018 р. відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого складено акт № ЗП 2092/581/АВ, де встановлено порушення з боку позивача частин 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Встановлено, що 5 осіб було допущено до роботи без укладання трудового договору.

На підставі складеного акту винесений припис за № ЗП 2092/581/АВ/П від 31.10.2018 та постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗП 2092/581/АВ/П/ТД-ФС від 20 листопада 2018 р. В постанові зазначено про те, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 виконували обходи території позивача, здійснювали контроль цілісності воріт, стін і замків гаражних боксів на підставі укладених договорів цивільно-правового характеру. Вказано, що зазначені договори не містять конкретних видів послуг, кінцевий результат, із зазначенням кількісних та якісних показників, після досягнення яких договір вважається виконаним і дія його припиняється. Відповідач встановив наявність фактичних трудових відносин названих осіб з позивачем, з підляганням їх внутрішньому трудовому розпорядку останнього. В результаті, зроблено висновок, що позивач допустив ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до роботи без оформлення трудових відносин, що порушує ч. 2 ст. 24 КЗпП. На підставі зазначеного, на позивача накладений штраф у розмірі 558 450,00 грн за порушення вимог абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

У відповідності до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи аналіз наведених норм права, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

В той же час договори цивільно-правового характеру з ОСОБА_3 (договір цивільно-правового характеру № 3 від 31.03.2017), ОСОБА_6 (договір цивільно-правового характеру № 5 від 31.03.2017), ОСОБА_7 (договір цивільно-правового характеру № 2 від 01.06.2017), ОСОБА_4 (договір цивільно-правового характеру № 5 від 31.03.2017), передбачають у п. 1.1. надання індивідуально-визначених послуг – виконання обходів території Позивача з контролем цілісності стін, замків і воріт гаражів боксів. Договір цивільно-правового характеру з ОСОБА_5 (договір цивільно-правового характеру № 6 від 01.04.2017) передбачає надання послуг з охорони, разом з цим, з акту виконаних робіт № 6 від 31 грудня 2017 р. до вказаного договору слідує, що ОСОБА_5 також надавав цілком індивідуально-визначену послугу – обхід території.

Відповідач невірно кваліфікував зазначені договори цивільно-правового характеру в якості договорів підряду. Як наслідок, відповідач необґрунтовано зазначає в оскаржуваній постанові, що договір не містить вказівку на кінцевий результат. Так, аналізуючи вказані договори слід виходити з їх суті та правової природи, звідки вбачається, що позивач із вказаними особами уклав договори про надання послуг.

За ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно, послуги, що надаються виконавцем замовнику, носять нематеріальний характер.

За таких умов, укладені договори передбачають здійснення обходів території з контролем цілісності воріт, стін і замків гаражних боків, що є послугами за своє суттю, адже такі дії споживаються в процесі вчинення вказаних дій. В результаті надання цих послуг не виникає та не змінюється жодних об’єктів матеріального світу.

Чинне законодавства не забороняє позивачу залучати фізичних осіб для отримання тих чи інших послуг, укладаючи відповідний договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 та ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти). Визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, у разі наявності можливих трудових відносин зазначених позивача з найманим працівником, він повинен був виконати інші вимоги як роботодавець. Зокрема, статтею 29 КЗпП України передбачає, що до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: 1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Оскільки позивач не виконував функції та дії як можливий роботодавець зазначених осіб, варто казати про те, що їх відносини не є відносинами трудового найму а є відносинами цивільно-правового характеру які і регулюються відповідним договором.

Укладені договори цивільно-правового характеру не передбачають підпорядкування виконавцями правилами внутрішнього трудового розпорядку позивача, не встановлюють обов’язок останнього надати робоче місце.

Наявність зазначеного згідно листа Мінсоцполітики від 23.05.2017 № 10620/0/2-17/13 «Щодо використання праці фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру» є характерними ознаками саме трудових договорів.

В цьому ж листі вказано, що виконавець, на відміну від працівника виконує її на власний ризик. Так, в кожному договорі у п. 2.2 передбачена підстава для оплати – підписання акту. Підписання акту засвідчує прийняття позивачем виконання з боку виконавців своїх зобов’язань за укладеними договорами. На відміну від цього, в рамках трудових відносин, винагорода сплачується за час роботи і не ставиться в залежність від прийняття робіт роботодавцем. Тобто, роботодавець може бути і не задоволеним результатом діяльності свого працівника, однак якщо він відпрацював певний час, то роботодавець зобов’язаний сплатити за це заробітну плату. В той же час, якщо позивач не задоволений діяльністю вказаних виконавців, то він не підписує з ними акти, і підстава для оплати не виникає, незалежно від того скільки пропрацював виконавець, що прямо підтверджує, що виконавці надають послуги на свій страх і ризик. Крім того, договори не передбачають обов’язкове дотримання норм техніки безпеки та охорони праці. Натомість, згідно п. 2.1 кожного з договорів, виконавець сам несе ризик з цього приводу. Тобто, він може і не дотримуватись техніки безпеки, однак усі ризики у зв’язку з цим покладені на нього. На відміну від цього, положення ст. 160 КЗпП передбачають, що власник повинен здійснювати постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці.

У відповідності до правової позиції, що міститься у постанові Верховного Суду від 08.10.2018 по справі 553/954/17, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами.

За таких умов, суд звертає увагу, що процес організації діяльності виконавців за вказаними договорами не врегульований, а послуги надаються без підлягання правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Надання послуг за цивільно-правовими договорами не було обумовлено наявністю у зазначених вище осіб виконання в процесі роботи за конкретною професією, спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, визначених відповідним класифікатором професій. Послуги за цими договорами є юридично самостійними. При цьому, Позивач не здійснював та не здійснює ведення табелю обліку робочого часу, не визначає для вказаних осіб режиму роботи та відпочинку. Зазначені особи не мають жодних гарантій, пільг, компенсацій передбачених трудовим законодавством. Відсутні будь які інші докази, які б підтвердили доводи Відповідача про виконання цими особами трудових функцій.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 06 березня 2012 року у справі № К-24741/09 (реєстраційний номер в ЄДРСР 22161703) та Вищими спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 лютого 2014 року у справі № 6-48920св13 (реєстраційний номер в ЄДРСР 37018812).

На цивільний характер договорів вказує і те, що завдана в процесі їх виконання шкода відшкодовується відповідно до норм Цивільного кодексу (п. 5.1 кожного з укладених договорів). Водночас, у п. 3 Постанови пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» № 12 від 11 грудня 2015 р., вказується про те, що стосовно шкоди, завданої роботодавцю працівником, норми цивільного законодавства не застосовуються. Тобто, застосування цивільного законодавства при відшкодуванні шкоди свідчить про нетрудовий характер відносин між сторонами договору.

В оскаржуваній постанові зазначено, що оплата всім 5 особам здійснюється щомісячно, з чіткою періодичністю та у строки, що слідують за відпрацьованим певним часом – місяцем, що зазвичай характерно для виплати заробітної плати за трудовим договором.

В той же час, відповідно до положень ст. 24 Закону України «Про працю», заробітна плата виплачується працівникам не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. За таких умов, періодичність виплати позивачем винагород виконавцям не відповідає періодичності виплати заробітної плати в рамках трудових відносин згідно чинного законодавства.

Крім того, оплата ставиться в залежність не від часу протягом якого надаються послуги, а від підписання акту, що засвідчує здачу-приймання цих послуг між сторонами.

В кожному договорі передбачене застосування неустойки щодо виконавців у розмірі 100 грн. за кожне порушення своїх зобов’язань, що є заходом цивільно-правової відповідальності і не узгоджується з вимогами КЗпП та Закону України «Про оплату праці».

У п. 5.3 кожного з Договорів, передбачене право одностороннього розірвання договору, але тільки у випадку порушення іншою стороною своїх зобов’язань. Між тим, КЗпП (ст. 38) встановлює право працівника звільнитись за власним бажанням у будь-який момент. Натомість, право роботодавця розірвати трудовий договір можливе лише у випадках, що передбачені у статтях 40, 41 КЗпП.

Окремо слід зауважити, що Позивачем сплачені усі необхідні податки та збори за вказаних осіб, що підтверджується платіжними дорученнями, копії є в матеріалах справи.

Відповідно до статті 265 частини 2 абзацу 2 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Враховуючи те, що при розгляді справи не знайшли свого підтвердження висновки перевіряючих, викладені в акті № ЗП 2092/581/АВ щодо допуску фізичних осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до роботи без оформлення трудового договору, суд не вбачає підстав для застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Крім того, відповідно до п. 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів № 295 від 26.04.2017, акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об’єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в об’єкта відвідування. Відповідно до п. 26 вказаного Порядку, у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об’єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках. Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об’єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування. Об’єкт відвідування зобов’язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання. У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об’єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак на сьогоднішній день, позивачем не отримано два примірники акта і припису, що дозволяє стверджувати про недотримання Відповідачем вищевказаних норм законодавства.

В свою чергу, долучена в судовому засіданні копія опису вкладення в цінний лист свідчить про те, що акт та припис були направлені не позивачу, а ОСОБА_8, який хоч і є директором Позивача, втім з опису слідує, що кореспонденція була направлена йому як фізичній особі, а не директору позивача. Як наслідок, Позивач не отримав зазначений акт, що є грубим порушенням Порядку.

Також суд звертає увагу, що механізм накладення на суб’єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 (далі – Порядок № 509).

Відповідно до п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи про накладення штрафу Відповідач зобов’язаний був повідомити Позивача не пізніше ніж за п’ять днів до дати розгляду справу.

Так, відповідач листом від 12 листопада 2018 р. за № 08/03.4-06/8705 надіслав Позивачу повідомлення про розгляд справи, що було призначене на 20 листопада 2018 р. Як свідчить інформація з веб-сайту Укрпошти, це повідомлення було отримане позивачем 16 листопада 2018 р.

Відповідно до правового висновку ОСОБА_9 Верховного Суду, що міститься в постанові від 21 листопада 2018 року по справі № 465/650/16-ц, а також правового висновку Верховного Суду України, що наведений в постанові від 18 листопада 2015 р. по справі № 6-2988цс15 під письмовим повідомленням слід розуміти не лише направлення відповідних відомостей зазначеним особам письмово, а й отримання цими особами необхідних відомостей.

Відтак, позивач повинен був отримати повідомлення про розгляд справи за п’ять днів до 20 листопада, тобто 14 листопада 2018 р., однак отримав його 16 листопада 2018 р., що свідчить про порушення відповідачем вимог Порядку № 509.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова та припис суперечать чинному законодавству та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подачу позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 10138, 75 грн., що підтверджується квитанцією № 43 від 10.12.2018.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Обслуговуючого кооперативу «Товаристо індивідуальних авто гаражів - 3» (71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне, вул.. Залізнична, буд. 10, код ЄДРОПУ 20515516) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання незаконними та скасування припису від 31.10.2018 №ЗП 2092/581/АВ/П і постанови від 20.11.2018 №ЗП 2092/581/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу.

Визнати протиправними та скасувати припис Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) від 31.10.2018 №ЗП 2092/581/АВ/П.

Визнати протиправними та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) від 20.11.2018 №ЗП 2092/581/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546)12) на користь Обслуговуючого кооперативу «Товаристо індивідуальних авто гаражів - 3» (71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне, вул. Залізнична, буд. 10, код ЄДРОПУ 20515516) судовий збір у розмірі 10138 (десять тисяч сто тридцять вісім) грн. 75 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі виготовлене та підписане суддею 15.02.2019.

Суддя Р.В. Сацький