Ухвала суду № 79836605, 12.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 лютого 2019 року Справа №79зп-19/160

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., перевіривши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БМ ТРАНС» про забезпечення позову до пред’явлення позовної заяви, -

ВСТАНОВИВ:

08.02.2019 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «БМ-ТРАНС» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову шляхом:

- заборони ПАТ «Актабанк» вчиняти будь-які дії щодо продажу, відчуження (відступлення) в будь-який спосіб прав вимоги (або будь-якої їх частини) по Кредитному договору № 01-1682/Т від 04.02.2014 р., що укладений між ПАТ «Актабанк» та ТОВ «БМ Транс», вчиняти будь-які дії з оформлення результатів електронних торгів з продажу активів ПАТ «Актабанк», а саме права вимоги (або будь-якої їх частини) по Кредитному договору № 01-1682/Т від 04.02.2014 р., що укладений між ПАТ «Актабанк» та ТОВ «БМ ТРАНС», в тому числі підписувати, надсилати та затверджувати протокол електронних торгів учасникам, замовнику електронних торгів, укладати договір купівлі-продажу активу (майна);

- заборони Державному підприємству «Прозорро.Продажі» вчиняти будь-які дії щодо проведення електронних торгів через електронну торгову систему «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ» по реалізації відступлення права вимоги по Кредитному договору № 01-1682/Т від 04.02.2014 р., що укладений між ПАТ «Актабанк» та ТОВ «БМ ТРАНС» з продажу прав вимоги ПАТ «Актабанк» номер лоту № Р28СЬ40309 (https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-01-28-000121-b).

Матеріалам провадження присвоєно номер 79зп-19/160, які передані на розгляд судді Віхровій В.С.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до вимог ч.1 ст.152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна, серед іншого, містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Так, підстави звернення до суду обумовлені наступними обставинами.

07.02.2019 р. на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «БМ ТРАНС» від уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» (надалі - «ФГВФО») надійшов лист вих. № 115 від 28.01.2019 р., яким було повідомлено, що у відповідності до ст. 51 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» право вимоги за кредитним договором №01- 1682/Т від 04.02.2014 р. буде виставлено для продажу на відкритих торгах (аукціоні), які відбудуться 18.02.2019 р. лот № F28GL40309. А також було повідомлено, що в разі, якщо право вимоги за вказаним кредитним договором не буде продано у зазначену дату окремим лотом, виконавчою дирекцією Фонду може бути прийнято рішення про реалізацію даного активу у складі портфелю прав вимоги за кредитними договорами інших позичальників банку. З офіційного сайту на «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ» розміщено оголошення щодо проведення аукціону - лот № F28GL40309 посилання на веб-сторінку: https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-01-28-000121 -b. Стислий опис Лоту: «права вимоги за кредитним договором № 01-1682/Т від 04.02.2014 р., укладеним з юридичною особою (забезпечення: транспортні засоби, 1 фінансова порука фізичної особи та 1 фінансова порука юридичної особи), замовник аукціону - Публічне акціонерне товариство «Актабанк» (код ЄДРПОУ: 35863708, адреса місцезнаходження: 04112, Україна, Київ обл., м. Київ, вул. Дегтярівська, 48); дата проведення аукціону - 18 лютого 2019 року о 09:54 год.; початкова ціна продажу лоту - 18 478 067,50 грн. без ПДВ. Аукціон відбувається згідно з рішенням ФГВФО «Про Затвердження Умов Продажу» Від 2019-01-23 №76».

Необхідність забезпечення позову заявник обґрунтовує тим, що вказані дії відповідачів щодо реалізації продажу такого активу вчиняються з очевидними ознаками протиправності, оскільки за зазначеним кредитним договором ПАТ «Актабанк», з метою погашення заборгованості ТОВ «БМ Транс» за кредитним договором звернуло стягнення на заставлене майно - грошові кошти фізичної особи, що, відповідно, може призвести до подвійного стягнення заборгованості з ТОВ «БМ Транс» по кредитному договору.

Відповідно до вимог ст.153 КАС України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Тобто, приписи ст.153 КАС України ставлять у залежність розгляд заяви про забезпечення позову від правил підсудності, визначених КАС України.

Суд зазначає, що 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Господарський процесуальний кодекс України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Заявник вважає, що спори за участю Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Суд не погоджується з правовою позицією заявника щодо визначення підсудності справи з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Водночас структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Натомість Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно із ч.1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини 2 статті 4 цього Закону).

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Водночас у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом № 2121-III. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (ч.5 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

За змістом частин першої, другої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

Організаційні та процедурні засади діяльності комісії з розгляду скарг та підготовки пропозицій стосовно організації і проведення відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів (майна) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються (далі - Комісія), а також права та обов'язки її членів, секретаря Комісії визначаються Положенням про комісію з розгляду скарг та підготовки пропозицій стосовно організації і проведення відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів (майна) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються, затвердженим Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 30.03.2017 № 1302 (в редакції рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.07.2017 №3116).

Комісія створена з метою вдосконалення процесу реалізації активів (майна) неплатоспроможних банків та керуючись пунктом 10 частини першої, пунктами 1-1 та 2 частини п'ятої, частиною шостою статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також реалізації вимог частини дев'ятої статті 38 та статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та забезпечення прав та охоронюваних законом інтересів потенційних покупців активів (майна) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України.

Водночас суд звертає увагу на те, що визначений статтею 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.

Оскільки предметом позову заявник визначає дії відповідачів не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів шляхом проведення процедури електронних торгів, такий спір не є публічно-правовим.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них Фонду) на стадії ліквідації чи банкрутства банку), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а саме в постанові ОСОБА_1 Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/8132/17.

З огляду на наявність ознак приватноправового спору та зміст обставин справи, які вказано заявником у заяві, спірні відносини мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Суд зазначає, що положеннями КАС України не врегульовані дії суду при надходженні заяви про забезпечення позову до пред’явлення позовної заяви з порушенням правил підсудності (юрисдикції), тому, суд згідно з ч.6 ст.7 КАС України, застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону) для вирішення означеного питання.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ч.6 ст.7 КАС України, суд застосовує аналогію закону та приходить до висновку про відсутність підстав розглядати заяву про забезпечення позову у порядку адміністративного судочинства та відмовляє у розгляді заяви.

Відповідно до ч.6 ст.170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Суд зазначає, що розгляд заяви про забезпечення позову віднесено до компетенції господарських судів.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 7, 19, 150-154, 170, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд –

УХВАЛИВ:

Відмовити у розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БМ ТРАНС» про забезпечення позову до пред’явлення позовної заяви.

Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «БМ ТРАНС», що розгляд та вирішення даної справи віднесено до юрисдикції господарських судів.

Роз'яснити заявнику, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з такою ж заявою з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у розгляді заяви, не допускається.

Копію ухвали невідкладно направити заявнику, разом із заявою та доданими до не документами.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова

Ухвала не набрала законної сили 12.02.19

Суддя В.С. Віхрова

З оригіналом згідно

Помічник судді Ю.Ю. Ковтун